У кожному місті є цвинтар, який зберігає великий багаж історичної пам’яті. Де на одній території можна зустріти могили людей, які творили історію. Могили, які виконані з тонкощами архітектурної майстерності. В Івано-Франківську таким місцем є зокрема старий міський цвинтар на вулиці Київській.
За дослідженнями місцевих істориків, чиї роботи зібрані у збірках “Моє місто” номер 31/4 від видавництва “Лілея-НВ” “Галка” розповість історію цвинтаря про те, які там воєнні поховання, та про маленьку крапельку містики – легенду про Станіславського вампіра.
Читайте також: “Коли я пишу, з правого боку має працювати телевізор”: Володимир Єшкілєв розповів, як він пише свої твори
ІСТОРІЯ, яка добігла кінця
Цвинтар знаходиться на вулиці Київській, заснований у 1912 році, слугував місцем поховання для греко-католиків, римо-католиків і протестантів Княгинина-Колонії. У 1930-х його називали «цвинтарем на Спузяка».
Під час Першої світової війни тут ховали австрійських і російських вояків (ред. могили не збереглися), а також стрільців УСС та вояків УГА. У 1940-50-х роках їхні надгробки були знищені, а поруч з’явилися поховання військових НКВС і НКДБ, що загинули в боях із повстанцями ОУН і УПА. Тут також спочивають чотири нідерландські офіцери, які померли в полоні під час німецької окупації.
У 1944 році в братських могилах поховали радянських солдатів, які загинули в боях за Станіслав. У 1950-60-х роках біля могил працівників міліції ховали офіцерів, загиблих у мирний час. Серед них – полковники, підполковники, майори та капітани. У 1983 році сюди перепоховали останки воїнів, перевезені зі зруйнованого кладовища на сучасній вулиці Незалежності та Бандери.
За радянських часів уздовж головної алеї ховали партійних діячів, зокрема секретарів обкому, депутатів, художників, спортсменів і священнослужителів. Серед відомих особистостей – офтальмолог Я. Грушкевич, архітектор В. Лукомський, репресовані єпископи УГКЦ І. Лятишевський та І. Слезюк, поетеса О. Стрілець.
Цвинтар має чимало мистецьких надгробків. Витончене різьблення можна побачити на гробниці Христіяна Джона Дресслера (1868-1933), могилах Фердинанда й Елізабети Мерків, капітана польської армії Войтеха Гладиша (1893-1930). Унікальними є скульптури «Страждаюча Богородиця» на гробниці Швайків та барельєфи видатних діячів. Найоригінальніший пам’ятник – надгробок Ф. Рильського (1918-1972) у вигляді автомобіля.
З 1973 року поховання на кладовищі припинили.
Могили військових, які загинули у Другій світовій війні
Братські могили радянських військових
У центральній частині цвинтаря поховані 378 солдатів 30-го і 31-го стрілецьких корпусів 1-ї гвардійської армії, які загинули в липні 1944 року під час боїв за Станіслав або померли від ран у шпиталях.
Меморіальний комплекс складається з чотирьох братських могил різного розміру, обгороджених кам’яними бордюрами та вкритих плитами з будівельної крихти:
- Перша могила (18,2 × 17,3 м) — у ній поховані 124 воїни.
- Друга могила (36,4 × 5,8 м) — 223 воїни.
- Третя могила (7,9 × 2,3 м) — 15 воїнів.
- Четверта могила (11,5 × 2,3 м) — 16 воїнів.
Могили нідерландських офіцерів, які загинули під час Другої світової війни в концентраційному таборі, що діяв у місті.
/150 м від центрального входу, 7-й ряд ліворуч від центральної алеї/
У 1941 році, після окупації Станіслава, нацисти створили концтабір «Сталаг-371» на території колишньої тюрми (нині вул. Чорновола, 119–121). Окрім радянських військовополонених, тут утримували іноземних військових, які відмовилися співпрацювати з нацистами. З літа 1942 року в таборі перебували близько двох тисяч нідерландських вояків, серед яких 1880 офіцерів, 150 курсантів військових училищ та п’ятеро генералів.
У березні 1944 року невеликій групі цих іноземців вдалося втекти, з допомогою УПА перейти Карпати, дістатися Угорщини та повернутися на батьківщину. Решту військовополонених перед наступом радянських військ відправили до концтаборів у Німеччині.
Відповідно до Гаазької конвенції, умови утримання нідерландських полонених були кращими, ніж у радянських. Їм надавали медичну допомогу та дозволяли отримувати посилки через Червоний Хрест. Однак від хвороб у таборі померли четверо офіцерів, яких поховали на міському цвинтарі. На кожній стелі викарбувані імена загиблих та їхні військові звання рідною мовою.
Джерела інформації даного тексту – серія “Моє місто” номер 31/4, видавництво “Лілея-НВ”.
Легенда про Станіславського вампіра
Існує легенда, що після того, як цвинтар у 1970-х роках закрили, у місті нібито почали знаходити трупи з дивними укусами на шиї. Тоді місцеві почали ширити чутки про існуючу «могилу вампіра». Натомість радянська влада відстоювала думку про те, що ніяких вампірів не існує. З книги франківського письменника Володимира Єшкілєва «Інше ґроно проникнень і свідчень» можна дізнатися такі відомості про цю історію:
У грудні 1974 року в Івано-Франківську (тодішньому Станіславі) поширилися чутки про серію загадкових смертей. Місцеві мешканці повідомляли про тіла з ознаками знекровлення, що спричинило паніку в місті.
За спогадами очевидців, батьки забороняли дітям виходити на вулицю, а школярів із вечірніх змін супроводжували дорослі. Попри офіційну позицію влади, яка заперечувала можливість будь-яких “надприродних” явищ, після п’ятого чи шостого випадку було вжито радикальних заходів.
За переказами, підозрілу могилу на старому міському цвинтарі знищили військовим вогнеметом. Існує версія, що рішення застосувати такий метод ухвалили після консультації зі старожилом, який пам’ятав схожі події 1940 року. Свідки розповідали, що могила диміла три дні, після чого нових смертей більше не фіксували.
Подальша оповідь вже несе у собі чисто художній характер. Текст називається «Проблема вампіризму у межиріччі Бистриць». (ред. маленький спойлер – під час прочитання по тілу можуть пронестися мурахи, а уява вимальовує загадкові образи таємничого вордулаки).
Фото-прогулянка старим міським цвинтарем
Зараз цвинтар виглядає досить охайно, навіть, зважаючи на те, що він покинутий. Де-не-де можна зустріти могили обвиті плющем. Деякі пам’ятники похилилися, або ж й упали, з плином часу. На центральній алеї, недалеко від входу, по обидва боки стежки розмістилися ряди гробниць. Надгробки вироблені у різноманітних стилях та кольорах. Від класичних кам’яних до різноформних червоних або зелених. Також можна зустріти й металеві хрести. Загалом більшість могил у хорошому стані. А біля деяких можна побачити палаючу свічку, яка є ознакою того, що про загиблого досі пам’ятають та відвідують.
ФОТО ТИЖНЯ
