Стійкість та терпимість до різного досвіду: в Івано-Франківську провели тренінг про толерантність під час війни

В Івано-Франківську відбувся тренінг на тему формування суспільства толерантності під час війни, який провела Наталія Висятицька — психологиня, КПТ-терапевтка, психотерапевтка клініки нейромодуляції мозку Brainspot та консультантка фонду ООН в Україні (UNFPA).

Вона поділилася своїм досвідом підтримки журналістів, спецпризначенців і цивільних у кризових ситуаціях. “Галка” занотувала кілька ключових меседжів з тренінгу — зокрема про важливість внутрішньої стійкості, емпатії до людей із різним досвідом війни та потребу в суспільному діалозі, де замість взаємної агресії з’являється розуміння.

Толерантність і свобода вибору

Толерантність — це мінімум доброзичливості до іншого, навіть якщо його відмінність здається нам неприйнятною. Це — соціальний принцип, який допомагає людям співіснувати у різноманітному суспільстві. Толерантність — це не схвалення, а вибір не вдаватися до дискримінації.

“Толерантність можлива лише за умови свободи — свободи думки, вибору, поведінки. Але свобода передбачає відповідальність. Межа моєї свободи — там, де починається свобода іншого”, — каже психологиня.

У просторі ненасильства толерантність визначає межі — наприклад, заборона дискримінації за віком, расою, релігією, сексуальністю. Але у просторі насильства вона змінює свою форму. Тут йдеться про збереження людяності навіть щодо ворога. Не катувати, не принижувати — бо це відрізняє цивілізовану людину від варвара.

Етична межа проходить між реакцією і дією. Сліпа лють — це імпульс, породжений болем і страхом, який часто виливається не на ворога, а на слабших чи своїх. Праведний гнів — це усвідомлене рішення, вкорінене у почутті гідності й бажанні захистити себе. Він мобілізує, об’єднує, але не стигматизує.

Етичне інтерв’ювання: людина на першому місці

Наталія Висятицька зазначила, що під час курсу з перемовин, який вона проходила в ізольованих умовах на Київщині під керівництвом американських тренерів, засвоїла один із ключових принципів спілкування: спочатку — людина, потім — журналіст. Це стосується не лише перемовин із терористами, але й чутливих інтерв’ю. Один з тренерів сказав:

“Не знаєш, як почати — відкинь формальність. Скажи як людина людині: «Що сталося?» або «Я чую щось важливе в тому, що ви кажете». Це ключ до контакту — щирість і увага”.

Етичне інтерв’ювання передбачає:

• Ненасильницьку мову. Не давати оцінок — “герой”, “жертва”, “мученик” — дайте людині право окреслити свій досвід самостійно.

• Фокус на досвіді та ресурсах. Замість “що вам зробили?” — запитайте: “Що допомогло вам триматися?”, “Хто був поруч?”, “Як ви справлялися з цим?”.

• Контекст важливіший за деталі. Не розпитуйте про фізичний біль чи подробиці травми — дізнайтеся, що для людини значить її досвід.

• Питання — не провокація. Не шукайте емоцій “для матеріалу”. Не драматизуйте.

• Дозвіл — обов’язковий. Перед використанням фото, цитат чи деталей — питайте дозволу.

Якщо людина говорить про щось важливе для неї — не перебивайте її власними трактуваннями. Дайте простір, аби вона сформулювала це сама. Це — про повагу і співчуття, без яких неможлива довіра. А без довіри — немає етичного інтерв’ю.

Мова ворожнечі: як не стати її носієм

Мова ворожнечі часто маскується під жарт, думку, емоційний коментар. Але вона узагальнює, стигматизує, виключає. У повсякденному спілкуванні стигмують переселенців, ветеранів, працівників ТЦК, людей з інвалідністю — часто навіть не усвідомлюючи цього.

“Пам’ятайте: людина на першому місці. Не «контужений», а «людина з досвідом контузії». Не «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «зрадник», а «людина з окупованих територій». Це — про повагу”, — каже психологиня.

Також варто уникати оцінювальних суджень — це суб’єктивна думка, яка подається як факт. Вони шкодять нейтральності. Приклади: “недобросовісний підрядник”, “скандальне рішення” без позиції другої сторони.

У медіа легко потрапити в пастки когнітивних спотворень:

• Чорно-біле мислення: або герой, або зрадник;

• Узагальнення: “усі ТЦК — людолови”, “всі переселенці — невдячні”;

• Читання думок: “вони думають, що я бандерівка”;

• Катастрофізація: “все буде тільки гірше”.

• Фільтрація негативу: бачити лише погане, ігноруючи хороше.