Суди виявилися неготовими до відкритості, – Лев Кишакевич, голова Івано-Франківського міськсуду

Лев Кишакевич – голова Івано-Франківського міськсуду з квітня 2017 року. У вересні його рекомендували на посаду судді Верховного суду України – у відкритому конкурсі судочинець здобув найкращі результати серед усіх претендентів. В інтерв’ю для Галки Лев Кишакевич розповів, чи залишається критична ситуація з суддями у міськсуді, як оцінює судову реформу та чи доцільно збільшувати зарплати представникам судової влади України.

Читайте також: Маленька франківка потрапила у трійку найсильніших джиу-джитсерів України (ФОТО)

Також говорили про ступінь довіри громадян до влади, про професійну деформацію та чи йде мова про недосконалість кримінального кодексу України.

– У квітні Вас обрали головою Івано-Франківськогоміськсуду. Як працюється на керівній посаді?

– Працюю головою Івано-Франківського міського суду протягом 6 місяців. Вважаю, що за цей період, не дивлячись на надмірний рівень судової навантаженості, мені вдалося належним чином забезпечити організацію роботи суду для ефективного здійснення правосуддя в нашому суді.

– Що вже встигли зробити на цій посаді?

– У зв’язку з закінченням повноважень у значної кількості суддів у нашому суді змінили спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ. Зокрема, збільшили кількість слідчих-суддів та суддів, які розглядають цивільні справи. Такий дієвий перерозподіл спеціалізації дозволив підвищити ефективність функціонування суду, і це не дивлячись на постійне зростання кількості справ, що знаходяться на розгляді у одного судді.

– Скільки працюючих суддів наразі?

– Зараз в Івано-Франківському міському суді з 22 суддів (по штату) здійснювати правосуддя мають повноваження тільки 9 суддів.

– Скільки часу кожен із суддів може приділити на одну справу. Яка завантаженість?

– Навантаженність у нашому суді складає приблизно 1500 справ на одного суддю у рік. Сама ця цифра дуже велика, і, у середньому, якщо розділити її на той час, що залишився до кінця року, то на одну справу, на жаль, припадає 7 хвилин ідеального часу на місяць. При цьому не враховані можливі втрати часу. Як Ви самі бачите, часу для судді недостатньо, щоб у очікувані людьми терміни розглянути справу.

– Як вдається організовувати роботу? Чи скаржаться люди?

– Переважно люди скаржаться на порушення строків розгляду справ, і це, враховуючи вищенаведене мною, передбачувано. Декілька хвилин, які може суддя виділити на розгляд конкретної справи, не може задовільнити людей, які хочуть ефективного та швидкого розгляду свого провадження. Проте, на жаль, при такому рівні судової навантаженості, який є у нашому суді, ми не можемо в повній мірі задовольнити такі їхні вимоги, і судді розглядають справи протягом часу, який не тільки об’єктивно необхідний, але і можливий для цього.

Судді також хотіли б мати для розгляду справи достатньо часу. Адже, якщо, наприклад, засідання щодо обрання запобіжного заходу буде тривати годину, то з тих статистичних 7 хвилин на розгляд наступної справи залишається вже декілька секунд. Проте завдяки належній організації роботи та оптимізації часу нам і за таких складних обставин вдається здійснювати правосуддя.

– У міськсуді Ви працюєте з 2004 року. Чи можна сказати, що 2017 рік – найважчий?

– Я думаю, що так, оскільки такого рівня завантаженості суддів не було ніколи в Івано-Франківському міському суді. Проте наведений стан справ є типовим в цілому в Україні і зумовлений він катастрофічною нестачею суддів, які можуть здійснювати правосуддя.

– Чи моніторите Ви ступінь довіри громадян міськсуду? Яка тенденція спостерігається?

– Івано-Франківський міський суд – це одна з ланок судової системи України, а тому так званий відсоток довіри до нашого суду не може сильно відрізнятися від ступеня довіри до суду в Україні загалом. Суспільство зараз змучене і виснажене через низку чинників і обставин, і я розумію статистику, яку подають засоби масової інформації щодо довіри до суду. Причина цього проста – судове рішення, як правило, не всіх задовольняє. Саме ті сторони, які залишилися незадоволеними, продукують і поширюють через соціальні мережі, засоби масової інформації негативні соціальні оцінки суду. Решта, у тому числі і суд, мовчить, і таким чином формується негативний образ суду, а зробити це наразі надзвичайно легко – сидячи за комп’ютером і не виходячи з дому.

Проте у цьому є і наша вина, оскільки суди виявилися неготовими до відкритості, а відкритість суду – це обов’язкова передумова формування довіри громадян. Якщо ми хочемо, щоб суду довіряли, необхідно робити його відкритим. Громадськість повинна отримувати повну, об’єктивну і оперативну інформацію безпосередньо від суду.

Івано-Франківський міський суд зараз робить все можливе для зміни такої ситуації у плані відкритості. У нашому суді почала працювати прес-служба, яку очолює професійний журналіст, він всебічно і повно інформує громаду міста про здійснення правосуддя у нашому суді, ми беремо участь у багатьох проектах і тренінгах саме щодо відкритості суду та інформування громадян про нашу діяльність. І я вважаю, що така робота нашого суду в напрямку відкритості вже дала свої позитиві результати.

– Як оцінюєте судову реформу в Україні загалом? Які є позитивні і негативні моменти?

– Позитивно оцінюю судову реформу, оскільки це процес очищення судової системи і її оновлення, що дасть змогу відновити довіру суспільства до судової системи. Вважаю, що зараз час однією з найбільших проблем є певна відсутність єдності судової практики, суди по-різному застосовують одні і ті самі норми права, що зумовлює ухвалення судами різних, а деколи зовсім протилежних за змістом, рішень. Іншими словами, при однакових вхідних даних у подібних задачах правильна відповідь повинна бути одна, а не декілька, як ми маємо сьогодні.

Вирішити цю, на мою думку, одну з найбільших і найактуальніших проблем, повинна судова реформа, яка проводиться в Україні, в тому числі і формування нового складу Верховного суду. Хочу зазначити, що новий Верховний суд створюється вперше в історії не тільки України, а й інших країн, на підставі відкритого з надзвичайно складною для кандидатів процедурою конкурсу. Вважаю, що це – ключова подія взагалі в історії української судової системи.

Зараз в Україні триває добір кандидатів на посаду суддів місцевих судів, і це будуть нові обличчя, люди, які стануть суддями вперше. Триває також процедура кваліфікаційного оцінювання існуючих суддів. Хотілося б, щоб першочергово у найкоротші терміни таке оцінювання пройшли судді першої інстанції, оскільки тоді, відповідно, у нашому суді здійснювати правосуддя змогли би 22 судді, а не 9, що дозволило би усунути наведені проблеми, а також виправдати сподівання суспільства щодо результативності таких реформ.

Адже важко людині пояснити ефективність судової реформи, коли вона розуміє, що судовий розгляд у конкретній її справі буде здійснено тільки на наступний рік.

– Вас рекомендували на посаду судді Верховного суду. Що це означає? Чи залишите Ви найближчим часом пост голови міськсуду?

– Очікую відповідний указ Президента України, після підписання якого буду вважати за честь продовжити свою роботу вже на посаді судді нового Верховного суду, який вперше в історії держави створений на підставі відкритого конкурсу.

– На посаду судді Верховного Суду Ви подавалися у 2016, а у 2017 – на посаду голови Івано-Франківського міськсуду. Чому вийшла така ситуація?

– Я прийняв рішення взяти участь у конкурсі до Верховного Суду і подав відповідні документи фактично рік тому – у 2016 році. Конкурс тривав рік, хоча мав закінчитися ще навесні цього року. У квітні 2017 року на зборах судді висунули мене кандидатом на голову суду, і я не міг їх підвести, тому погодився взяти участь у таких виборах. Гордий за те, що був обраний головою Івано-Франківського міського суду для того, щоб зреалізувати прагнення суддів щодо забезпечення ефективного функціонування суду. Думаю, мені вдалося виправдати довіру колективу і забезпечити поліпшення послуг, які суд надає суспільству.

– Серед суддів кримінальної палати у Вас були найкращі результати в Україні…

– Участь у конкурсі брали потужні фахівці і професіонали у галузі права. Тому мені було дуже приємно стати переможцем у таких чесних і виснажливих змаганнях криміналістів, які вимагали великої праці і підготовки. Свої відчуття можу порівняти з емоціями спортсмена, який під час марафонського бігу у гострій боротьбі серед гідних суперників першим перетнув фінішну лінію. Проте вже зараз відчуваю велику відповідальність перед суспільством та готовність до тяжкої, але цікавої роботи.

– А сім’я як поставилася? Чи готові рідні до переїзду?

– Сім’я займає в моєму житті не менше місце, ніж робота, дружина і двоє моїх дітей є моєю постійною опорою і підтримкою. Вони з розумінням поставилися до мого вибору, і планую, що рідні з часом, після вирішення побутових питань,також зможуть переїхати до Києва.

– Згідно з судовою реформою, зарплати суддям мають підвищити. Чи обгрунтовано це?

– Вважаю це не тільки обґрунтованим, але і необхідним, оскільки важливою гарантією незалежності суддів є належна оплата їхньої праці. Розмір суддівської винагороди повинен бути достатнім для того, щоб суддя був сконцентрований виключно на виконанні покладених на нього функцій і не відволікався, наприклад, на вирішення якихось побутових проблем.

– Який у Вас місячний оклад? Чи вистачає зарплати на життя?

– Так, вистачає, оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання під час конкурсу до Верховного суду я підтвердив здатність здійснювати правосуддя, а тому отримав право на новий розмір посадового окладу, який становить 26 тисяч 400 гривень.

– Ви суддя кримінальної палати. Чи не важко психологічно розглядати справи, пов’язані, зокрема, з насильством?

– Як на мене, складність розгляду кримінального провадження не визначається тим, чи це провадження пов’язане з насильством. Я намагаюсь уникнути професійної деформації, і у цьому мені на допомогу приходить вчасне переключення зі здійснення правосуддя на приємне проведення часу в колі сім’ї та регулярні заняття спортом.

– То можна сказати, що справи Вас не зачіпають?

– Вважаю, що так. Я намагаюсь, і думаю мені це вдається, бути безстороннім і об’єктивним під час здійснення правосуддя, а емоції залишаю за межами зали судового засідання.

– У 2016 році Ви були суддею у справі щодо п’яної їзди судді Гандзюка. Власне, як це – притягати до відповідальності колегу?

– Я уже велику кількість разів відповідав протягом року на це питання. Ну що ж, відповім ще раз. Хочу зазначити, що ця справа для мене нічим не відрізнялася від всіх інших аналогічних справ, які я розглядав у той день чи раніше.

Особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП – заступник голови апеляційного суду, скористався своїм процесуальним правом і звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутності і про повне визнання винуватості у вчиненому ним адміністративному правопорушенні. Після закінчення розгляду справи я ухвалив постанову, якою Гандзюка В. П. визнав винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та наклав адміністративне стягнення в межах санкції статті на той час – 3400 гривень штрафу.

– Як оціните взаємодію з прокуратурою та поліцією? Зокрема, раніше йшлося про проблему з оформленням доказової бази патрульною поліцією нібито через їхню слабку юридичну підготовку, чи так це?

– Відповідно до Конституції, державна влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову, які є незалежними. Відомо, що правосуддя можливе лише в країні, де влада розділена на незалежні гілки, а тому з прокуратурою та поліцією, які є сторонами у справах, наші зносини здійснюються в порядку, передбаченому законами.

Що стосується юридичної підготовки патрульної поліції, то це взагалі не належить до компетенції суду, таку оцінку може дати МВС. Проте, враховуючи значну кількість справ про адміністративні правопорушення, які повернуті судом в Управління патрульної поліції для належного оформлення, а також значну кількість скасованих судом їх постанов, можна зробити висновок, що працювати ще є над чим.

– Чи доводиться говорити про недосконалість кримінального кодексу України, зважаючи, зокрема, на той приклад, коли шахраї наживаються на онкохворих дітях, а їм за це «світить» штраф або мінімальне покарання?

– Під час конкурсу до Верховного Суду мене неодноразово запитувалися, які є пропозиції щодо вдосконалення судової системи. У мене є низка таких пропозицій, вони розроблені, і в майбутньому буду намагатися їх реалізувати. Зокрема, якщо говорити про Кодекс України про адміністративні правопорушення, то щоб уникнути будь-яких зловживань з боку сторін, які затягують провадження, аби уникнути відповідальності за вчинене, достатньо дати можливість судді, який розглядає справу, у разі встановлення зловживання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, своїми процесуальними правами щодо можливості відкладень справи, розглядати справу у її відсутності.

Це ж стосується і Кримінального Кодексу, зокрема, щодо тієї ситуації, про яку ви вказали – про відповідальність за шахрайство. Вважаю за доцільне розглянути можливість внесення змін до Кримінального Кодексу щодо того, аби за вчинення таких злочинів розмір штрафу, що призначається судом, не міг бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

– Як вважаєте, скільки років потрібно, щоб змінити ставлення людей до суду?

– Не можна вимагати від суспільства революції свідомості. Це має бути еволюційний процес, для цього потрібно значний проміжок часу. Адже довіра до суду передбачає повагу до суду як інституції, повагу всіх учасників процесу один до одного, відсутність спроб шляхом тиску, залякувань та погроз отримати потрібне рішення. Відновлення довіри до судової системи – це завдання усього суспільства, це дорога з двостороннім рухом – до суду і від суду. Безперечно, судовій владі у цьому плані ще багато чого належить зробити. Потрібно якнайшвидше провести судову реформу, дати час та можливість оновленим судам нормально і ефективно працювати, і я впевнений у результативності таких реформ та поступовому відновленні довіри громадян до суду. Всім потрібно зрозуміти, що сильна судова система потрібна насамперед громадянам.