Світ очима “Галки”: Мачу-Пікчу (ФОТО)

Автор: Турій Роман

18 Січ, 2016 23:29

Поділитись публікацією
Світ очима “Галки”: Мачу-Пікчу (ФОТО)

Шеф редактор “Галки” Вадим Войтик продовжує знайомити Вас з особливостями і цікавинками Південної Америки.

Наразі розповідь – про легендарне містечко Мачу-Пікчу.

Головна мета мого тріпу – звісно що Мачу-Пікчу. Загадкове, еталонне, містичне місто і місце. Мрія, яка ніяк не потьмяніла від реальності. Адже тут – все саме так, як кожен з нас читав і бачив.

DSC00383

Collapse )

Перуанська влада зробила на Мачу-Пікчу ставку і не прогадала. Туристична принада немов магнітом притягує до себе мандрівників з усього світу, тож майже вся тутешня індустрія подорожей крутиться довкола цього об’єкта.

Стартом подорожей до МП є місто Куско. Цікаве саме по собі, але ж не воно є брендом. Як я вже казав, звідси слід дістатись одного з міст у горах. Або міста Порой, або  Оллантайтамбо, відки до Мачу-Пікчу вирушають туристичні потяги.

DSC00234

DSC00238

DSC00239

Ціни вражають. І потяг, і власне вхідні квитки, і навіть автобус, яким туриста довозять від станції до гори – все це стане в круглу копійчину. Що не дивно, адже для країни це величезний шматок бюджету. Причому для перуанців та громадян декількох сусідніх країн все значно дешевше.

Аби стримати натовпи туристів (це вже вимога ЮНЕСКО, бо Перу ясно що нічого б не стримувало) запровадили ліміти. Щодня продають не більше як 2500 квитків. Все це робиться як правило через інтернет і одне місце, бо сервіси державні. Тож є цілі сайти, присвячені процедурі купівлі квитків. Ще можна скористатись послугами агентств, яких тут повно. Але слід розуміти, що у такому випадку жодних гарантій.

Посадка у вагони відбувається мов ритуал. Навіть килимки вистеляють. Всі квитки звіряють зі списками та сканують. Заяць не пролізе!

DSC00247

DSC00248

Вузкоколійка проходить надзвичайно мальовничими місцями. Панорамні вікна дозволяють насолоджуватись природою по повній. Є блатні вагони, де вас ще й погодують високою кухнею (так їздила Бадоєва в Орлі і решці). У звичайних вагонах за майже стобаксовий квиток вам видадуть каву і булочку.

DSC00272

DSC00285

DSC00289

 

20160114_080812

За кілька годин ми прибуваємо на станцію Агуас-Кальєнтас. Це дрібне гірське село повністю заточене як перевалочна база туристів. Чимало з них обирають варіант пізнього приїзду, потім ночівлі тут аби зустріти наступний світанок на Мачу-Пікчу. Кажуть – це незабутнє видовище.

DSC00351

З села на гору ходять маршрутки, яким навіть тут поставлено пам’ятник. І правильно, адже це найдорожча маршрутка на моїй пам’яті – $25. Є варіант, яким скористався той же Бедняков – зійти пішки. Для таких відчайдухів тут промарковано стежку. Три чи навіть чотири години дряпання, ось альтернатива 25 баксам. І що цікаво, таких екстремалів я бачив чимало.

DSC00470

DSC00316

DSC00318

DSC00319

DSC00342

Фінальний бар’єр – власне вхід на Мачу-Пікчу. Виключно за паспортом. Роздрукований квиток знову сканують. Все, кайф!

DSC00356

Ну і тепер щодо власне загадкового міста. Я не буду тут його детально описувати – для цього є купа сайтів. Інше питання, це все ж мета існування поселення та загадка його запустіння. Адже загальновідомим є те, що з початком іспанського завоюванні імперії інків в 1532 році з міста пішли всі його мешканці. А наступне відкриття Мачу-Пікчу сталося аж в 1911 році.

DSC00369

DSC00377

DSC00378

DSC00383

DSC00386

DSC00388

DSC00389

DSC00390

Як на мене, цілком пристойною є така версія. Місто будувалося як зимова резиденція правителя. І судячи з розмірів поселення – тут дійсно було доволі обмежене населення без жодних перспектив для зростання. Коли ж у імперії почалися проблеми – стало не до резиденцій. Тож і прислуга виявилась тут не потрібною.

При цьому, зверніть увагу, конкістадори так сюди і не дістались. Тож все, що ми бачимо – це майже те, як воно все і було. Ну з урахуванням природньої амортизації.

DSC00359

DSC00360

DSC00361

Втім, неозброєним оком видно, що будувалося Мачу-Пікчу двома різними школами майстрів. Одна – це класична інкська камнеобробка. З багатокутними ідеально підігнаними глибами. А інша – це кам’яні споруди, частина з яких використовує оті от фундаменти. Тож не все так просто.

DSC00441

DSC00391

DSC00395

DSC00399

DSC00401

DSC00403

DSC00408

DSC00412

DSC00460

На закинуте місто можна подивитись ще з однієї точки – з гори Вайна-Пікчу. Сходження туди коштує ще додаткові гроші і має ще менший ліміт на відвідування – до 400 осіб в день. Я вирішив не дертися, тим паче, що години можливого відвідування Вайну були мені не зручні.

DSC00427

DSC00358

Знамениті тераси. Місцеві і досі вибудовують такі для сільського господарства. А ці – стоять вже століття.

DSC00413DSC00416

DSC00445

DSC00397

Сонячний годинник.

DSC00417

На плантаціях Мачу-Пікчу зарас трудиться численна обслуга. Косять, чистять, прибирають. І уважно слідкують, аби туристи не залазили де не слід.

DSC00421

DSC00422

DSC00393

DSC00423

DSC00426DSC00429DSC00443DSC00449

Проглядається серпантин. Це і є дорога до Мачу-Пікчу, яку долають або пішки сходами, або за грубі гроші на маршрутці.

DSC00455

А внизу – звичайне курортне життя. Навіть не віриться що буквально поруч від людського ока заховане таке диво дивне.

DSC00479

DSC00484

DSC00486

DSC00487DSC00489

DSC00490