Світ очима “Галки”: Як побувати у Бразилії, Аргентині та Парагваї за один день на своїх “двох”? (ФОТО)

Бразилія – країна дешевих перельотів, тут працює одразу кілька малобюджетних компаній, тож 15 євро за політ – реальність. На фото нижче – Ріо-де-Жанейро і знамениті фавели.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:Світ очима “Галки”: Бразилія, Ріо-де-Жанейро (ФОТО)

Починається річка Парана і водосховище Ітайпу.

Друга за потужністю в світі ГЕС Ітайпу.

Ліворуч – Бразилія, праворуч – Аргентина.

Подорожую я сам, а це накладає певні чисто побутові труднощі. Ти не можеш сказати: постій тут з речами, а я прошвирнусь в пошуках автобуса. Ти мусиш сам з 20 кг на плечах суватись під палаючим сонцем, шукаючи вірний напрямок. Благо, інтуїція майже не підводить ))

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світ очима “Галки”: Бразилія, Сан-Пауло (ФОТО)

Ранок п’ятого дня я зустрів в Ріо. Як ви вже знаєте – відвідав богемний район Лапа, де частина мешканців у дев’ятій ранку ще не лягала, та унікальний залізобетонний храм-піраміду. І те, і те на мій погляд обов’язкове до відвідування. Поруч є ще одна цікавинка – акведук, по якому донедавна ходив старий трамвай. Акведук, єслі шо, справжній. Будувався для доставки води в XVIII столітті.

Далі непересічним завданням стало добирання до аеропорту Галеан. Це другий, значно більший аеропорт, який знаходиться на околиці Ріо. До речі, також залізобетонний, як і храм-піраміда. Вдалося дістатися з пересадкою і без блудів.

Звідти лоукостом курс на крайній південь країни, це 2,5 години льоту. Місто Фоз до Ігуасу нічим не цікаве, якби не диво дивне – тутешні водоспади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Світ очима “Галки”: Що схожого у транспортній системі Ріо-де-Жанейро та Івано-Франківська? (ФОТО)

Водоспади Ігуасу годують не лише це бразильське місто. Поруч – його аргентинський бідний родич, Пуерту Ігуасу. На щастя, Аргентині дісталась значно жирніша сторона тієї ж туристичної медалі. Тому відвідувати прийнято і бразильський, і аргентинський боки, а потім писати, що останній – крутіший.

Про водоспади я ще розкажу, а зараз знову про логістику. На цих трикутниках між річками поєдналися три країни. Ця місцина, до речі, так і називається – Triple Frontera, тобто потрійний кордон.

Тому ніц складного не є у відвідинах Бразилії, Аргентини і Парагваю, причому за один день. Що я і зробив.

Звичайний міський автобус везе вас до кордону, де лише дуже наполегливі і уважні туристи ставлять штампи про виїзд з Бразилії (а це конче треба аби уникнути проблем при майбутньому поверненні). На аргентинському кордоні весь автобус дружньо виходить з речами, оперативно проштамповується (тутешні мешканці з картками просто відмічаються) у митників і знову сідають в автобус.

Все, ти в іншій країні. Неозброєним оком видно, що біднішій. Тутешні гроші мають два курси – чорний і білий. А міняти треба звісно по-чорному. Песо виглядають неохайно і не викликають довіри навіть цим.

Вулиці Пуерту Ігуасу нагадують чимось ковбойський вестерн. В принципі, це дикий захід і є. Ну лиш не захід. Взагалі, у голові втомленого мандрівника буквально тумблер клацає. Лиш 10 хвилин тому обрігадо, а вже – мучас граціас.

Ну і про Парагвай, Парагвай – кому хочеш наливай. Загалом все з ним ясно. Звісно, прикордонне місто Сьюдад-дель-Есте – не показник. Бо воно існує для затарок багатіших бразильців. Торгові центри, моли, дьютіки – все це на експорт.

Сьюдад – американський Гонконг, вільна економічна зона, що дає більше половини ВВП в казну Парагваю. Плюс тут розташована величезна ГЕС, левова частка енергії йде на експорт в Бразилію. Ну і контрабас, як без нього.

Одним словом, мені вистачило того Парагваю дуже скоро. І чи не стільки ж часу довелося потім витратити на зворотній кордон – Бразилія тут пантрує, аби через «міст дружби», який весь у решітках та їжаках з рельсів, не просочилось більше ніж дозволено братів з парагвайщини.

Далі будЕ.