«Такого ентузіазму у винищенні загарбників треба ще пошукати» — спогади про льотчика Олександра Кукурбу з Коломийщини

Штурмовик із позивним «Кочегар» здійснив сто вильотів та загинув у небі 26 липня. Мати та побратими розповіли про шлях Героя України з Коломийщини.

Про це повідомляє “Галка” з посиланням на Командування Повітряних Сил ЗСУ.

Командування планувало інтерв’ю з Олександром ще за його життя, проте хлопець постійно жартував, що поспілкується з журналістами вже після перемоги, аби не отримати догану від керівництва за зайві слова. Один із найефективніших пілотів країни, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького та Герой України залишався простим і справжнім чоловіком.

Шлях до авіації попри перешкоди

У родині Кукурби не було військових чи авіаторів, проте Олександр з шести років заявив про плани на майбутнє. Жодних заперечень для нього не існувало. Коли хлопець заговорив про ліцей, мати обережно натякала, що родина фінансово не стягне навчання, адже виховувала сина самотужки — батько відмовився від дитини ще під час вагітності. Тетяна народила Сашка на власне день народження, і лікарі називали немовля найкращим подарунком.

Щоб поїхати з сином на вступ до столиці, жінці довелося позичити три тисячі гривень. У Києві виникли проблеми: психолог написала у висновку, що хлопець «мислить повільно», тому довелося подавати апеляцію. Звістку про зарахування родина отримала лише 1 вересня, коли Олександр уже стояв на лінійці в Коломийському коледжі. Вони швидко зібрали речі й наступного дня прибули до ліцею імені Івана Богуна.

На застереження матері про побутові труднощі та дисципліну Олександр серйозно відповів, що робитиме все, аби стати професіоналом. У ліцеї він з нуля вивчив англійську мову, оскільки в сільській школі викладали лише німецьку. Олександр успішно склав ЗНО і отримав зарахування без іспитів на факультет медицини, проте небо перемогло, і він обрав Харківський національний університет Повітряних Сил.

З перших днів повномасштабного вторгнення пілот здійснив близько сотні вильотів, знищуючи ворога на північному, південному та східному напрямках. Побратими жартували, що за таку результативність Олександр абсолютно заслужено мав стати першим в історії двічі Героєм України.

Енциклопедія з бойового застосування та позивний «Кочегар»

У колективі авіатор отримав позивний «Кочегар», адже мріяв не просто літати, а воювати в небі. За словами одногрупника, як кочегар завантажує паливо в топку локомотива, так і Сашко закидав окупантів ракетами та бомбами.

Він детально вивчав літаки, особливості озброєння та пам’ятав характеристики всіх боєприпасів, через що колеги називали його ходячою енциклопедією. Олександр товаришував і вчився разом із льотчиком Євгеном Лисенком, який загинув у боях на Житомирщині.

Колеги згадують, що Кукурбі не потрібні були звання чи посади — лише літак і більше ракет. Його доводилося зупиняти, адже він ніколи не відмовлявся від вильотів, але при цьому завжди свідомо оцінював обстановку. Йому довіряли найскладніші завдання.

Олександр не просто обговорював переозброєння Повітряних Сил, а й постійно вимагав від колег, які їздили до Вашингтона, просити в американців сучаснішу техніку. Кукурба був штурмовиком до мозку кісток і навчав бойовим прийомам навіть полковників.

Материнський біль та остання розмова

Зовсім іншим — дбайливим і люблячим — сина знала мати Тетяна. Їхні розмови ніколи не стосувалися унікальних операцій чи маневрів. Після 24 лютого Олександр майже нічого не розповідав про службу, аби берегти спокій жінки, і лише просив не забивати голову деталями. Матері було достатньо отримати бодай смайлик у соціальних мережах, щоб видихнути на кілька годин.

Про те, що син став Героєм України, Тетяна дізналася від сусідів через поганий інтернет у селі. Під час короткої відпустки за два тижні до трагедії війна вдома була темою табу — мати просто намагалася відгодувати сина улюбленими смаколиками, а сам Олександр лише згадав, що до ювілейного сотого вильоту йому залишилося зовсім трохи.

Остання розмова телефоном була буденною: про скошену пшеницю та консервування яблук. Коли 26 липня Олександр чотири години не виходив на зв’язок, мати одразу зрозуміла, що сталося лихо. Згодом вона згадала, що під час відпустки син випадково залишив удома маленькі іконки, які раніше завжди носив у документах.

Олександр Кукурба загинув 26 липня, захищаючи українське небо. Найбільший страх його матері сьогодні — що сина та його подвиг забудуть.

Вічна пам’ять і слава Герою.