Останніми роками відбуваються поглиблені процеси реформування української поліції, спрямовані на удосконалення комунікативних умінь і навичок поліцейського, з огляду на комплекси і бар’єри, які виникають у нього під час спілкування з громадянами.
Читайте також: У Франківську майбутні поліціянти урочисто склали присягу (ФОТО)
Серед значущих особистісних характеристик важливу роль відіграє тактовність – уміння сказати правильні слова у потрібний час. Власне, про цю етичну норму та правила поведінки поліцейського, а також його професійну культуру спілкуємося з начальником Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області генералом поліції третього рангу, доцентом кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», кандидатом юридичних наук Володимиром Голубошем, інформує “Галка” з посиланням на поліцію області.
‒ З історичного досвіду відомі випадки, коли одній особистості вдавалося змінити вектор державного розвитку, а то й узагалі перемінити свідомість цілих народів, – розповідає Володимир Валентинович. – У цих глобальних процесах велике значення має культура спілкування, яка включає в себе складні і багатогранні процеси ціннісних установок, закладених з дитинства і вироблених упродовж всього життя в результаті особистісної взаємодії людей. Треба щоденно навчатися правильних способів спілкування та поведінки з оточуючими, виробляти належне ставлення до них.
‒ Які складові професійно-етичної, моральної культури особистості можете виокремити?
‒ Передусім – інтелектуальний розвиток, багатогранність мислення, людяність, вимогливість до себе і до оточуючих, широкий кругозір та активна життєва позиція, наполегливість у досягненні цілей, вміння поважати кожну людину і, безумовно, такт – здатність майстерно спілкуватися. В окремих випадках у пригоді стає почуття гумору, творчий підхід до праці, вміння маневрувати у відносинах, що також сприяють розвитку професійно-етичної культури особистості.
Треба поводитися так, щоб «зберегти обличчя» і повагу як до себе, так і до співрозмовника. Кожен може дотримуватися прийнятної поведінки, однак не кожному вона відома, не всі намагаються слідувати їй. Все залежить від нас самих: як ми себе подамо, так нас і сприйматимуть.
‒ То яким, на Вашу думку, є соціально-психологічний портрет поліцейського?
‒ Соціально-психологічний портрет поліцейського відображає його особистість, професійні, моральні та комунікативні якості. Йдеться насамперед про такі характеристики, як справедливість, відповідальність, чесність. Серед ділових якостей варто виокремити професійні знання та службові навички, фізичну підготовку, тактовність, комунікабельність. А також – уміння вирішувати конфліктні ситуації, які виникають при виконанні службових обов’язків, а ще краще – їм запобігати. Для підвищення рівня довіри населення до поліції, формування її позитивного іміджу варто працювати над покращенням цього комплексу якостей поліцейських, продовжувати практику впровадження зарубіжного досвіду.
‒ Володимире Валентиновичу, що скажете про права й обов’язки поліцейського та громадянина під час міжособистісних взаємин, так би мовити, в комунікативному середовищі?
‒ Обов’язок поліцейського ‒ виробити необхідні вміння та навички, використовувати професійні знання, щоб відрізнити правомірне від неправомірного. Задля цього слід добре вивчити чинне законодавство, вміти його застосовувати в повсякденній роботі.
Громадянам також варто добре знати свої права, що сприятиме уникненню багатьох недоліків, які формують стереотипи їх поведінки. І завжди пам’ятати, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Часто громадськість звертається за необхідною інформацією до правоохоронних органів, яким потрібно надати якісні, вичерпні і професійні відповіді, адже від цього залежить рівень довіри до поліцейської установи.
‒ Поговоримо детальніше, власне, про тактовність. Скажіть, у чому полягає важливість тактовності у професійній діяльності поліцейського та як вказана норма поведінки пов’язана з його професійною культурою?
‒ Тактовність – це почуття міри, за яку не слід виходити, вміння поводити себе належним чином, триматися у рамках дозволеного, відповідно до прийнятих стандартів. Для цього потрібно добре володіти мистецтвом побудови розмови, щоб належно вибудовувати відносини з оточуючими. Такт – це дипломатична стратегія, для її глибинного усвідомлення треба вчитися все життя. Безперечно, комунікативна тактовність допомагає гармонізувати та нормалізувати відносини між людьми, у колективі. Вона тісно пов’язана з професійною культурою, зокрема, співробітників поліції.
Важливу роль тактовність відіграє в діяльності керівника поліції, в його спілкуванні з колегами по службі та населенням, у співпраці із засобами масової інформації. Така поведінка передбачає уміння вести себе відповідно до прийнятих етичних норм, коректно, ввічливо з оточуючими, можна сказати, делікатно.
‒ Як тактовність сприяє налагодженню відносин у поліцейських колективах?
‒ Тактовність є основою успішного функціонування будь-якого колективу. Завдяки цій якості спілкування вдається вивести міжособистісну взаємодію на якісно вищий щабель взаємоповаги. Без тактовності не можуть повноцінно розвиватися людські відносини.
Зрештою, тактовність демонструє готовність до адаптації в поліцейському колективі, допомагає формувати позитивний морально-психологічний клімат у ньому, запобігає виникненню конфліктів, покращує стосунки з оточуючими.
‒ Чи є тактовність поліцейського умовою успішної комунікації?
‒ Тут основним пріоритетом є не превалювання власної думки, а правильне передання інформації, без застосування різного роду психологічних прийомів. Людина сама обирає той варіант поведінки, який вважає правильним. У такому випадку свобода людини як найцінніший дар не порушується. Водночас необхідною умовою успішної комунікації є дотримання норм тактовності. В процесі спілкування слід проявляти стриманість, уникати гострих тем, що можуть спровокувати конфлікт. Знання і дотримання норм тактовності свідчить про успішну соціалізацію поліцейського. Особливо важлива вона у роботі слідчого, коли навіть одне нетактовне запитання чи слово може спровокувати до того, що підслідна особа «замкнеться» в собі.
У цьому контексті хочу порушити тему використання службової інформації. Скажімо, адвокат не має права розповсюджувати інформацію про те, що йому стало відомо від свого клієнта, а священник ‒ розповідати про сповідь людини. В поліції теж є обмеження на розповсюдження інформації, яка використовується в службовій діяльності. Приміром, є таємниця слідства. Народна мудрість каже: треба думати, що говориш; не говорити того, чого не думаєш; не все, що думаєш, говори. Саме в цій формулі, на мій погляд, найкраще відображається тактовність.
‒ Кажуть: «Теорія без практики мертва і безплідна, практика без теорії ‒ безкорисна і пагубна». Скажіть, як безпосередньо тактовність реалізується на практиці?
‒ Насамперед важливо витримувати субординацію, тримати дистанцію, адже повага до поліцейського понад усе. Прийнятними манерами вважаються скромність і стриманість, уміння контролювати свої слова, вчинки, уважно вислуховувати співрозмовника. Негативною є звичка говорити голосно, не соромлячись у виразах, розкутість у поведінці.
Добропорядні відносини поліцейських з населенням – це основа професійної діяльності, адже досвід, навички спілкування відточуються на практиці та мають важливе значення. Поліцейський повинен пропагувати правові знання, законослухняну поведінку під час зустрічей з людьми, виступати в школах чи на інших заходах.
‒ А як бути з некоректними висловлюваннями поліцейського? Про такі випадки неодноразово повідомлялося в засобах масової інформації.
‒ Некоректні висловлювання свідчать про непрофесійність, нетактовність поліцейського. Вони є такими собі «чорними плямами», які залишають негативний відбиток на усій системі функціонування поліції. Тому коректність, такт, гуманне й справедливе ставлення до кожної людини є важливими якісними характеристиками ділової репутації поліцейського, дієвими засобами взаєморозуміння і здобуття довіри до поліції.
‒ Важливо також мати своєрідний імунітет до негативних явищ і процесів, які виникають у процесі роботи, чи не так?
‒ Справді, поліцейському необхідно виробляти імунітет до негативних впливів і активно протистояти їм. Він буде міцним, якщо є усвідомлення важливості своєї праці, добросовісного виконання соціальних поліцейських функцій, а вони набагато ширші, ніж те, що передбачено законом. Йдеться про благородність місії поліцейського, адже він бореться за соціально адекватну поведінку кожної людини, викорінює суспільне зло. Водночас повинен співпереживати людському горю, ставитися до людей з повагою.
Поліцейський має постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його ділову репутацію, за необхідності, потрібно вживати відповідних заходів до спростування такої інформації. Досліджуючи морально-правові категорії більш широко, можна дійти висновку, що вони доповнюють одне одного, працюють у комплексі.
‒ Зрештою, кожен поліцейський має бути готовим у будь-яку хвилину допомогти громадянину.
‒ А ще ‒ застерегти його від злочинних посягань, об’єктивно оцінювати обстановку, коли необхідно – вжити рішучих заходів. Працівник поліції повсякденно втручається в складні сфери людських взаємин, впливаючи на долі багатьох людей. Тому він повинен уміти обирати правильний тон розмови і спілкування не лише із законослухняним населенням, але й з порушниками громадського порядку. При цьому ‒ поводитися коректно, з гідністю, не проявляти гордовитості й надмірності.
‒ Що Ви маєте на увазі? І як це корелюється з тактовністю?
‒ Діяльність поліцейського спрямовується на припинення неправомірних дій, їх запобігання. Висунуті до правопорушника вимоги безпосередньо випливають з чинних нормативно-правових актів, мають бути обґрунтованими, справедливими, зрозумілими. Поліцейський зобов’язаний висловлюватися у ввічливій, тактовній та переконливій формі. Вживаючи заходів для недопущення чи припинення порушень громадського порядку, слід діяти рішуче та виважено.
Часто від поведінки працівника поліції залежить ставлення до тієї чи іншої ситуації оточуючих людей. Нетактовне, навіть грубе поводження з правопорушниками може викликати негативну реакцію в оточуючих. Натомість правомірні й рішучі дії здобувають підтримку громадськості. Нерідко правопорушник намагається ухилитися від відповідальності, іноді він активно протидіє затриманню, чинить опір. Залежно від поведінки порушника, використовуються засоби, достатні і необхідні для того, щоб досягти поставлених правоохоронних цілей.
Працівник поліції не повинен вступати з громадянином у суперечки чи у своїх діях керуватись особистими неприязними почуттями до правопорушника. На першому місці ‒ Закон, людяність і відчуття такту, де іноді достатньо обмежитись попередженням, а не обов’язково накладати правове стягнення.
‒ Важливо вміти віднаходити міру в тактовності. Де пролягає ця межа?
‒ На жаль, не кожен володіє відчуттям міри, його потрібно в собі виховувати. Важливо уникати поведінки, що може викликати негативну реакцію, у ділових взаєминах – проявляти повагу. Тому перед тим, як заводити важливі розмови, треба добре відчувати, до яких наслідків вони можуть призвести. Та якщо допустив помилку ‒ визнай її, попроси вибачення, якщо це необхідно, щоб виправити ситуацію. Кожен має навчитися поважати себе і з повагою ставитися до інших. Тим паче у кожного з нас є прекрасний внутрішній індикатор – совість, вона завжди підкаже, як правильно поступати. Треба лише прислухатися до неї і відчути, що належить робити, а чого слід уникнути.
‒ Насамкінець, як сформувати у громадян доброзичливе ставлення до поліцейського?
‒ Довірливе ставлення до поліцейської роботи з боку населення є одним із основних критеріїв оцінки роботи нашого відомства, і його треба заслужити. Специфіка службової діяльності накладає відбиток на поведінці поліцейського, його характері, індивідуальних рисах, які можуть проявлятися в ході виконання службових обов’язків, у родинному колі, у повсякденному житті.
Унаслідок спілкування впродовж служби з незаконослухняними громадянами, соціально неблагополучними особами відбувається, так би мовити, професійна «деформація». І треба уміти переключатися зі службових справ на побутові, організовувати собі повноцінний відпочинок, спілкуватися, за потреби, з психологами, які можуть зняти напруженість та попередити ймовірні психологічні травми.
Позитивний образ поліцейського у громадян формується, серед іншого, з такої етичної характеристики, як уміння ним вести діалог, використовуючи широкий спектр засобів спілкування. Тому доцільно, на мій погляд, не лише вдосконалювати систему відбору на службу, але й навчати поліцейських спілкуватися з людьми – як у навчальних закладах, так і під час роботи, вдосконалюючи систему службової підготовки.
ФОТО ТИЖНЯ
