“Тебе можуть побити за те, хто ти є”: історія учасниці франківської ЛГБТ-спільноти “Інсайт”

25-річна Катерина з Одеської області, нині вона живе у Франківську та ділиться з “Галкою” історією прийняття себе. Вона розповіла про шлях усвідомлення власної орієнтації, реакцію близьких і бажання бачити менше гомофобії в українському суспільстві.

Катерині 25 років. Вона родом з Одеської області, зараз живе у Франківську й працює менеджеркою з розвитку бізнесу в ІТ-компанії. Її історія про пошук себе, прийняття власної ідентичності та розуміння, що означає бути відвертою з собою і з іншими.

Ще в дитинстві вона помічала, що її реакція на хлопців відрізняється від реакцій інших дівчат. 

«Я з дитинства помічала, що я не зовсім реагую на хлопців так, як реагують інші дівчата, і не розуміла, чого вони хочуть подобатись їм». 

У той час вона більше орієнтувалася на суспільні стандарти — подобатися хлопцям означало бути красивою, цікавою, розумною. Тож тривалий час Катерина вважала себе бісексуальною.

У 13 років вона вперше відчула справжній потяг до дівчини. Це сталося в літньому таборі, де з одноліткою провела вечір за глибокими розмовами, тоді як інші дивилися кіно. 

«Це була дуже глибока дружба, якась незрозуміла, не така, як була з іншими дівчатами», — згадує Катерина.

Згодом вона мала короткий досвід стосунків із хлопцем — 10 днів. 

«Я погодилася з ним зустрічатися, навіть не подумавши, чи він мені справді подобається». 

Пізніше ж остаточно зрозуміла: романтичний і сексуальний потяг до хлопців їй не властивий.

Переломним моментом стало 23-річчя, коли вона пережила сильну закоханість у дівчину. 

«Це був зовсім інший рівень для мене, і я зрозуміла, що мені взагалі не подобаються хлопці». 

Та історія завершилася болісно — відсутність чіткого «так» чи «ні» змусила її піти.

Про свою орієнтацію Катерина розповіла мамі. 

«Мама відреагувала спокійно. Вона сказала, що підозрювала. Періодично вона мене все ще питає, каже: можливо, щось зміниться». 

Батькові ж поки не говорила.

У Катерини є тату з двома дівчатами, які майже цілуються, вона кілька разів викладала його в Instagram. Офіційного камінг-ауту, перед широким колом людей, не було, але вона не приховує себе.

Зіткнення з упередженнями траплялися. 

«Були якісь недолугі коментарі від хлопців. Щось класичне: те, що в тебе не було хлопця нормального, бо ти не зустріла свого». 

Часом приходило відчуття страху.

«Тебе можуть побити за те, хто ти є. І це так дивно відчувати. Мене це бісить».

Водночас Катерина не приховує свого обурення через нерівність у правах: 

«Для мене стосунки з дівчиною — те ж саме, що для інших дівчат стосунки з хлопцем — норма. Але чомусь у них є право вийти заміж за хлопця, а у мене нема права одружитися з дівчиною».

Вона щиро бажає, щоб у суспільстві стало менше гомофобії. 

«Я б хотіла, щоб було менше гомофобії. Щоб люди більше розширювали свій кругозір. Щоб дітям пояснювали елементарні речі».

Катерина вірить: розуміння різності та прийняття інших починається з освіти і простого усвідомлення, що ЛГБТ-люди завжди були, є і будуть частиною суспільства.

Читайте ще дві історії трьох дівчат – Олени Григоряк та подружжя Анастасії та Олени, які відверто розповіли про перші усвідомлення себе, камінг-аути, труднощі, що виникають у щоденному житті.