“Ти рятуєш життя незнайомих людей, але стаєш ходячою бомбою для рідних”, – франківські медики про роботу під час пандемії коронавірусу

Автор: Єва Жасминова

16 Кві, 2020 20:01

“Ти рятуєш життя незнайомих людей, але стаєш ходячою бомбою для рідних”, – франківські медики про роботу під час пандемії коронавірусу

Рік почався з потрясінь: природні катаклізми, загроза третьої світової і паніка через новий вірус. Цей рік почався з низки катастроф: збитий український лайнер, нищівні землетруси і повені, епідемія нового вірусу.  Ніхто не очікував, що 202о буде таким.

“Галка” поспілкувалась з двома працівниками франківських лікарень, аби розповісти, з якими реаліями стикаються наші лікарі  під час пандемії коронавірусу.

Катя Масляк працює медичною сестрою у відділенні невідкладної екстреної медичної допомоги в Івано-Франківській центральній міській лікарні. Карантин для неї почався у той же вечір, коли його ввели. Відтоді вона лише або вдома, або на роботі.

-Чи не страшно мені? Чесно? Не дуже. Я від початку моніторила усі новини, і я почуваюся в безпеці, коли я «озброєна» інформацією. Більше боюся за батьків, бо у них вік старший. А ми молоді – якось переживемо це. Тай взагалі у мене така натура, що все лізу у вогонь: де найскладніше, туди й подаюсь. Ну і якщо ми всі «дамо задню» я , сестра, тато, мама – тоді що? Тому треба, значить треба.
Ховатися – це не для Каті. Хлопець, як і рідні, поставились з розумінням до вибору дівчини працювати в такий нелегкий час. До слова, уся сім’я дівчини – також медики.
“Мій хлопець сприйняв усе з розумінням: ховатися – це не для Каті. Звісно, що переживає, весь час перевіряє, чи я в захисному одязі, якщо привозить щось поїсти – усе на відстані два метри, до лікарні його не пускаю. Тому  я радію, що маю розуміння від свого партнера та допомогу.”
Ми починали працювати лише в респіраторах. Захисного одягу на початку практично не було. 
“Далі головний лікар почав оснащувати лікарню усіма засобами захисту. Потім нам дали захисні окуляри та одноразовий захисний одяг. Тепер окрім цього всього ще з’явилися багаторазові захисні костюми + бахіли.
Чергування розпочинається о 7:55. Усі колеги допомагають один одному. Старша медична сестра відділу завжди приходить і контролює увесь процес: збирає інформацію, що було за попередню зміну, та дає настанови на наступну. Також вона завжди приносить новій зміні одноразові шапочки та бахіли. Якщо зявляються нові костюми – їх також роздає. Деякі медичні сестри можуть приступати взагалі о 7:00 до роботи, бо ті, хто з сіл, їх розвозять разом о 7:00, тому відповідно, потрібна підмога. Усі допомагають один одному. Отже зайшовши до сестринської, першим ділом змінити одноразову маску на респіратор.”
Ми перетворюємося на «інопланетян».

“Спочатку особистий простий медичний костюм, на нього багаторазовий комбінезон, після нього крокси, на них бахіли. Далі на голову одноразову шапочку. Поверх неї капюшон від комбінезона. На руки рукавиці, я одягаю дві пари. Ми щасливі, що можемо собі це дозволити в ЦМКЛ, бо цим забезпечені. Але рукавиці завжди в потребі. І останній штрих: окуляри або захисний щиток.  Ну і на вчорашньому чергуванні ми придумали ще додаток: одноразову сумку із шапочки одноразової, бо немає куди ставити ручку, джгут, пластир і клей, які необхідні для роботи. І ще для телефону: одягали їх в кульочки і заклеювали скотчемНасправді в цьому всьому дуже важко. Важко дихати, важко рухатись. Ми вчимося пристосовуватися до того, що є. 

“Комбінезони ж універсальні і великі, тому вони всюди висять. Але ми підвязуємо їх сумками або бинтом, вчимося пристосовуватися до того, що є. А є у нас, в порівнянні з іншими лікарнями , насправді всього дуже багато. Ми стараємося мало пити, бо якщо хочеться в туалет – тоді реальна запара. Це все зняти з себе і не поваляти по землі – це прям челендж. Тому, так – медичні сестри практично стараються не ходити в туалет, бо це все зняти і потім вдягнути назад-дуже складно і часозатратно. Ну і ніхто нікуди не ходить в інші відділення, бо якшо треба: тоді повинні зняти ввесь наш захисний одяг і одягнути чистий одноразовий. Кажуть, що в одноразових дуже потіють. Я, якщо чесно – не знаю, бо я відразу почала працювати в багаторазовому. Їх шиють з різних матеріалів. Але ті, якими нас забезпечили, насправді дуже класні. Парять, якщо на голе тіло. Вчора я була в костюмі своєму на короткий рукав, думала так буде менш жарко, не одягнула кофтину під них, то до рук прилипав костюм”.
Коли знімаєш окуляри, чи то щиток, маску – залишаються реальні синяки. Але це необхідно
“Моя сестра працює кожного дня як офтальмолог, то у неї вже мозоль на носі від респіратора.
Мене он висипає на лиці, через те, що постійно парюся в тому респіраторі по 12 чи 24 години.”
-Чи багато лікарів звільнилось за час оголошення карантину? Чи не з’являлось у тебе таких думок?
-Про лікарів не знаю, а взагалі багато хто з медичних працівників позвільнялося або взяло відпустку за свій рахунок ще з самого початку.  У мене не було думок звільнятися – чому? Для мене це навпаки шанс нарешті напряму побачити пневмонії і їх зрозуміти. Тому я підтягнула свої “скіли” в терапії. Плюс – це все, що відбувається – для мене це історія!
Колись я буду розповідати своїм дітям про цю пандемію, про карантин. Говоритиму, що коли усі працювали з домів, чи звільнялися, моя уся сім’я працювала в лікарні.
“Тішить, що у людей змінюється ставлення до медичних працівників. Нарешті до них з’являється повага як від людей, так і від влади у фінансовому вигляді. Ми дуже раділи, коли мер міста працівникам, які зараз чергують, видав премії. А ще тішать волонтери, люди , які допомагають, наприклад їжею. Нам кожні два дні привозять на відділення плов на 20 людей. А ще бонуси від піци. Це приємно дуже. Справді. Мене тішить бачити, як люди об’єднуються. Лише шкода, що це відбувається лише у часи біди: війна це чи пандемія. Але в такі моменти я найбільше відчуваю, що ми є єдиною громадою і країною. А ще радію від часу вдома з сім’єю”.
Також “Галка” поспілкувалась із анестезіологом реанімаційного відділення однієї з лікарень Франківська. Щоправда, молодий фахівець попросив себе не називати.

-Як для тебе почався карантин, які були думки на початку?

-Про появу самого вірусу я дізнався з новин, ще коли з’явилися перші пацієнти в Ухані, і регулярно за цим слідкував. Близько місяця воно здавалося дуже далеким, неправдоподібним. Коли ще тоді епідемія ширилась – з’явилася думка купити ефективний респіратор, чи декілька безпечніших захисних масок для роботи. Буквально до дня оголошення карантину в Україні – життя і робота нічим не відрізнялися від звичного режиму. Далі були Нові Саджари, перші випадки десь в інших областях. Поза роботою – сидіння удома, посилена гігієна. І щоденні ритуальні очікування вечірніх новин.

-Чи спокійно зараз ставляться рідні до твоєї роботи, не страшно за тебе?

-Спокою не має ні в кого. Одне діло, коли люди на карантині бояться підхопили щось в супермаркеті чи надворі, а інше – коли ти 8-12 годин контактуєш з підтвердженими важкими випадками “корони”.

Будь-яка необережність може запустити ланцюгову реакцію, ціною людських життів. Насправді сильний моральний тиск.

“Кардинально усе змінилось після появи перших хворих в лікарні. Відтоді окремий від сім’ї посуд, жодних спільних трапез чи зібрань в одній кімнаті…”

Ти рятуєш життя незнайомих людей, з іншого боку – ти стаєш ходячою бомбою для рідних, наражаєш їх на пряму небезпеку.

“Ти бачиш, наскільки ці люди є залежними від адекватного догляду і, симптоматичного, а також превентивного від ускладнень лікування. А з іншого боку, ти стаєш ходячою бомбою для рідних, батьків, ти доглядаєш і допомагаєш старших членів сім ї і наражаєш усіх на пряму небезпеку. Це ж стосується медсестер, молодшого персоналу, вони часто є ключовими ланками життєдіяльності цілих родин, і розриваються між двома фронтами”.

До пандемії мабуть уся країна була неготовою. Мабуть більше тижня від початку карантину приходилося працювати або з мінімальним захистом, або з тим, що встиг купити особисто перед хвилею паніки.

“Роками працювалося в в хірургічному костюмі, рукавичках, шапочці та медичній масці. Забезпечення вистачало рівно для перекриття планових потреб. Волонтери, резервні фонди лікарні, меценати, усі потроху почали допомагати хто чим. Нашим людям не вперше згуртовуватись схожим чином. З’явилися спочатку респіратори, одноразові халати, дрібні розхідники. Але це реанімація і обласний центр – в районах спочатку все було куди повільніше. “

Бачив фотографії колег в імпровізованих костюмах з перешитого простирадла, чи окулярах ще мабуть радянського зразка. Якщо розмір завеликий – не біда, гірше якби рукави в комбінезоні були по лікоть.

“Зручності немає ніякої, навіть обійти дві палати з хворими – це вже випробування, а коли діло доходить до стресових ситуацій – відчуття ніби сидиш турецькій бані. У тебе дещо обмежене поле зору, сковані рухи, але іншого виходу немає. На сьогодні на зміні ти забезпечений повноцінним багаторазовим комбінезоном, респіратором, окулярами, щитком для обличчя. Рукавичок, масок вистачає, щоб дотримуватись правил користування засобами захисту. Ці всі речі не є гарантією захисту, потрібне дотримування правил одягання, знімання одягу, адже можна буде зробити тільки гірше собі і персоналу, з яким ти часто працюєш цілу добу. Сліди з обличчя не зникають по декілька годин, особливо на чолі (тверда рамка щитка), та поза вухами, на краях респіратора – адже він  повинен щільно прилягати до обличчя.”

В ідеалі максимальний час перебування в засобах індивідуального захисту – 4 години (в реальності приходиться і 6 і 8 носити), далі все повинне утилізовуватися і братися нове. В наших реаліях: поки речі зняті – вони кварцуються, і зберігаються в відведеному місці. Нажаль ще донедавна приходилось використовувати один халат (час до комбінезонів) декілька змін поспіль.

Загалом відділення ділиться на чисту і інфіковану зону (палати і коридор між ними). Входи у відділ з різних сторін, і працівники зобов’язані дотримуватись зондування. В передпокої це все екіпірування одягається, і тільки потім заходиться безпосередньо до пацієнтів. Найбільше часу в захисті проводять медсестри і молодший персонал, поки виконують лікарські назначення, проте вони стараються чергуватися, коли є змога, допомагати один одному. Сидіння всім в одному приміщенні в захисті лиш створює більше ризиків для усіх – як персоналу так і пацієнтам.

-Кажуть багато лікарів звільнилось бо злякались, це правда?

-Всі ми люди, кожен переживає за себе і своїх близьких. Це не новина, хвиля звільнень медиків, особливо з групи ризику – прокотилася цілим світом. Звільнення в міських лікарнях – поки що одиничні випадки. Ми в своїй роботі стикаємось з вірусними гепатитами, СНІДом, туберкульозом, кором і іншими такими ж заразними і небезпечними хворобами. Ми завжди морально готові до них, тільки жодної з них не бувало в кількості десятків а то і сотень одночасно. Всі розуміють свою відповідальність за людське життя, страху тут не місце.

-Чи були в тебе думки про звільнення?

-Написати заяву на неоплачувану відпустку, втекти на лікарняний.. Всі ці думки мабуть мимоволі проскакували в голові кожного на початку карантину, зараз такі теми не актуальні в колективі.

Все ж єдине хороше – виграний час після введення карантину. Люди самоізолюючись, сповільнюють поширення зарази. Ми ж натомість маємо змогу підготуватися до критичної ситуації. Лікарні готуються небаченими раніше темпами, створюються нові палати, закуповується обладнання, ліки, створюються протоколи лікування, ротація персоналу між відділеннями для взаємодопомоги. Ті, хто коли-небудь стикалися з  реанімацією, знають, яких зусиль і якої злагодженої роботи усієї команди медиків потребує лікування однієї людини. Зараз – мова йде про одиниці надважких випадків, і на жаль, десятків, а то і до сотні менш важких, проте потребуючих постійного нагляду і лікування пневмоній.

Тільки спільними зусиллями і об’єднанням влади, адміністрації, лікарів, персоналу, а також персональної відповідальності кожного – буде результат.

-Чому якщо ліків від коронавірусу поки немає, пацієнти платять за перебування в лікарні?

-Доказової бази 100% лікування вірусу дійсно немає. Проте уже є протоколи з досвідом інших країн і, скажемо, польовими дослідженнями, певні зрушення є. Ці протоколи спрямовані на попередження бактеріальних ускладнень, пневмоній, адекватна оксигенотерапія (неінвазивна ШВЛ, а режимом CPAP). Проте є і перші результати досліджень інших країн. Наприклад, той самий гідроксихлорохін (плаквеніл) – включений новий в протокол лікування. Пацієнти реанімації міських лікарень лікуються коштом держави, більшість назначень видає лікарня. Слід розуміти, що всі випадки різні, інколи потрібні препарати, яких просто немає в лікарнях і національних переліках ліків, але вони необхідні конкретній людині. Тоді родичам доводиться шукати їх в аптеках.

-Ширяться плітки, що точний діагноз хворим на коронавірус ставлять вже посмертно, це реально так?

-При наявності мінімальних симптомів чи анамнезу виставляється підозра на вірус –  в лікарні відбувається тестування експрес-методом. Незалежно від + чи -, діагноз залишається з позначкою. Підозра на коронавірус (експрес тест 1.01 + чи – ). Одночасно відбувається забір матеріалу на ПЛР(полімеразна ланцюгова реакція), яка виявляє РНК вірусу в організмі і ми маємо підстави підтвердити Ковід. Через причини, які лікарів не стосуються (бюрократія, законно-не законно в Києві, міністр дозволив-не дозволив) – ці результати можуть йти до тижня. А при невчасному зверненні до лікаря, чи наявності важких супутніх патологій – людина згасає за лічені години – від пневмонії і стрімкої нестачі кисню.”

Тому медики просять читачів “Галки” – дотримуйтесь самоізоляції, бережіть себе і близьких, читайте новини тільки з  перевірених джерел, не ведіться на провокації і не сійте паніку.

Будьте здорові! 

Приєднуйтеся до каналу “Галки” у Telegram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 17
  • like
17
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...