Західна Україна – край надзвичайної туристичної привабливості, мальовничий та… непізнаний. Звісно, його мешканці та гості знають про фантастичний Львів, мальовничий Кам’янець-Подільський. Багато хто бував на Закарпатті, в Чернівцях чи Почаєві. Однак чи чули ви коли-небудь про базальтові стовпи, одне з природніх чудес України?
Перше місце. Жовква
Містечко, що неподалік від Львова, будували італійці. Як і наш рідний Станіслав. І обидва цих міста споруджувались як ідеальні. Місто-сонце, з гармонійною забудовою, чітким радіальним плануванням вважалося свого часу одним із найгарніших приватних міст-резиденцій Європи, важливим центром розвитку мистецтва, культури, релігії та друкарства.
Станіслав Жовковський будував не просто замок, а справжню фортецю. Згодом Жовкву уподобав собі у якості резиденції польський король Ян Собєський. Колись тут були арсенал, скарбниця, розкішні зали, працював монетний двір. За надиво непоганим фасадом. Окрім короля Яна тут бували Іван Мазепа, Петро Перший, Михайло Радзивіл і навіть Наполеон.
Крім того, Жовква щедро присипана культовими спорудами на будь-який смак. Ось, наприклад, василіянський монастир XVII століття.
Зберіглася також синагога. Пишуть, що вона не лише одна з найбільших у Європі, але стала взірцем для кількох споруд в Тель-Авіві.
До речі, неподалік від Жовкви є унікальний пам’ятник Нестерову. Авіатор, винахідник, конструктор Петро Нестеров був першим, кому вдалося здійснити «мертву петлю».
Друге місце. Язловець
Язловець ніби був заснований ще до появи Київської Русі, хоч більш тверезі історики називають XIV століття. В ті часи тут проходив торговий шлях «Віа Регія» (з Молдови на Львів). Вигідне положення зумовило появу тут ярмарків. Патріоти Язлівця не забувають наголосити, що вони сильно дратували львів’ян. Ті навіть написали листа польському королю з проханням заборонити язловецькі торговища.
В ті часи тутешні землі належали роду Бучацьких. Ті з Бучацьких, що володіли Язлівцем стали іменувати себе Язловецькими, певно в пику родичам. Аби сприяти розвиткові міста, Язловецькі заохочували до переселення вірмен, визнаних торговельних фахівців. Є підстави вважати, що перша серйозна хвиля вірменської імміграції сталася після 1475-го року, коли Крим, і в першу чергу Кафу (Феодосію) захопили ще не москалі, а османці, з якими у вірмен були давні напружені стосунки. В результаті в центрі тодішнього містечка утворилось ціле вірменське поселення – кілька вулиць плюс церква Богородиці на пагорбі.
Вірмени ж активно брали участь у будівництві головної споруди містечка – фортеці. Язловецькі почали тут будову ще у XV столітті. Від заснування укріплення постійно добудовували, перебудовували й розширювали. У 1590-му році Микола Язловецький на протилежному від замку пагорбі збудував парафіяльний костел (більш-менш зберігся).
Новий власник Язловця Станіслав Понятовський (не останній польський король, а його батько) в 1747-му році реконструював будівлю так званого Нижнього замку. Навколо фортеці добудовуються кілька споруд, що утворюють ще одне фортифікаційне кільце, з казематами й баштами. Добудувавши бокові крила, зробивши його П-подібного вигляду, Понятовський перетворює замок на триповерховий палац.
Нині тут римо-католицький жіночий монастир (правильно він зветься Реколекційний дім сестер закону Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії) і музей Марцеліни Даровської. Ця пані отримала свого часу від Папи Римського дозвіл на заснування монастиря, який діяв з 1863-го по 1946-й рік, а також вже у наші дні.
Третє місце. Базальтові стовпи
Фахівці стверджують, що більше ніде в Європі ви такого не побачите. Кам’яні стовпи, які місцями мають висоту у кількадесят метрів, каскадом спускаються до чаші, заповненої прозорою і від того неймовірно синьою водою.
Мільйони років тому на цьому місці лютували вулкани. Магма немов желе з пекельної кухні розтікалась, застигаючи й набуваючи оцих неймовірних форм.
А потім пісок і крейда поховали застиглі базальти на неймовірну купу років. Кажуть, що відкрив їх геть випадково місцевий селянин.
Десь в тридцятих роках XVII століття копав він собі щось на городі й зламав об камінь лопату. Та потім зметикував з відкопаного каміння зробити хаті фундамент.
Ще кажуть, що копав він не просто так. Ніби неподалік Костополя згубив колись свого вельми коштовного персня король Ян Казимир. І велів помітити місцину, аби відшукати згодом. Ну а коли почали шукати – то й відкопали оцих кам’яних монстрів.
Четверте місце. Чернелиця і Раківець
Чернелицею володіли спершу Бучацькі-Язловецькі, а у XVIII столітті – Чарторийські. Цей майже королівській рід мав у власності величезні землі як по Заходу України, так і по всій Речі Посполитій.Михайлові Чарторийському, воєводі (губернатору) бацлавського воєводства, Чернелиця мала б завдячувати за найвизначніший шматок власної історії.
Назву села пов’язують з чорними лицями турків і татарів, які були тут частими “гостями”. Ще кажуть, що то річка так звалася – від слова “черлений”, тобто червоний. Будову почали на початку XVII століття. Проте під час Хмельниччини спорудження припинилося. Твердиню добудовує Михайло Чарторийський і вимагає, до речі, за це з уряду компенсації.
Під час польсько-турецькій війн кінця XVII століття свіжозбудований замок добряче нищать турки. Проте він і надалі залишається серйозною фортифікацією. Причому настільки, що в ньому наважувався зупинятись сам польський король Ян Собеський. За його наказом навіть прорили чи то один, чи то два підземних ходи з фортеці: до Дністра і до сусіднього костелу Домініканців.
Неподалік від Чернелиці над Дністром височіть вежа ще одного замку. Збудований в середині XVII століття силами галицького підчашого Домініка-Войцеха Беньовського. Ще недобудованим замок витримав козацьку (1657-й р.) і турецьку (за десять років) облоги. Проте згодом в 1672-му і 1676-му роках турки двічі захоплювали фортецю і сильно її нищили.
Ще біля ста років фортеця використовувалась для проживання, а в 1768-му році після пожежі занепала назавжди. Однак і зараз її залишки доволі грізно височіють над мальовничою луквою Дністра.
П’яте місце. Сидорів
Сидорівський замок дійсно схожий на корабель. Збудований чернігівським воєводою Калиновським він пливе над навколишніми пустошами і городами.
Замок збудовано з пісковику та вапняку. Колись на кожній стіні було відповідно 3-4 вежі. У північно-західній частині фортеці розташовувались каземати, житлові та господарські будівлі.
Розкішний сидорівський костел звели в 1730-1741 рр. З висоти його унікальні форми відтворюють герб Калиновських, а саме стріли на луку з двома зірками. Величні склепіння закинутого храму і зараз справляють враження. На хорах залишились навіть рештки органу.
ФОТО ТИЖНЯ
