“Треба боротися, відновлювати свій стан”: історія воїна, що проходить реабілітацію в франківській лікарні (ФОТО)

Автор: Іра Блаженко

01 Кві, 2024 17:09

Поділитись публікацією
“Треба боротися, відновлювати свій стан”: історія воїна, що проходить реабілітацію в франківській лікарні (ФОТО)

Військовослужбовець Андрій у боях проти російських загарбників втратив ногу та зараз проходить реабілітацію в обласній клінічній лікарні й готується до протезування.

Про це пише “Галка” з посиланням на КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.

Андрій отримав поранення 3 грудня минулого року в с. Кліщіївка під Бахмутом внаслідок обстрілу з ворожого танка. Після Дніпра і Києва у Франківську йому лікували нирки, які не працювали після тяжкої травми, потім ногу, а тепер він вже відновлюється. Двічі на день з ним займаються реабілітологи.
 
“Я б не сказав, що це легко, – каже військовий. – Це важко, бо кожен день болять м’язи. Але треба боротися, відновлювати свій стан”.
 
Спершу реабілітолог, за його словами, допомагає банально встати з ліжка, вчить, як це правильно зробити, щоб не впасти і не втратити свідомість. А потім вже дає вправи, які допомагають зміцнити м’язи. Так йому “допомагають зустрітися з протезом і бути з ним на “ти”. Чоловік говорить, що втрата ноги дуже вплинула на його звичний спосіб життя. Йому важко тримати рівновагу на одній нозі. А ще є відчуття, що втрачена нога присутня.
 
“Важко з цим, але тримаюся, – усміхається Андрій. – Хочу ходити. Хочу ходити в гори, в ліс, займатися спортом. І це якраз дає поштовх”.
 
Андрій – в армії з 2013 року. У 2014-му перейшов на контракт. Починав службу в розвідроті на посаді командира відділення. Був у Луганському аеропорту, звідки повернувся живий-неушкоджений. Оскільки мав вищу освіту і бажання стати офіцером, то в 2016 році його відправили на тримісячне навчання в Одеську війському академію. По закінченні став командиром взводу роти снайперів.
 
 
Коли почалося повномасштабне вторгнення, виконував завдання безпосередньо з коригування вогню артилерії, зі спостереження, готував інших хлопців виконувати схожу роботу.
 
“Ця робота є ризикованою, але в армії, особливо на війні, кожна професія є ризикованою”, – зазначає Андрій.
 
Чоловік радий, що залишився живий. Каже, що люди з протезами обмежені у своїх можливостях, але нічого – живуть. Триматися його надихають донька, племінниця, рідні.
 
Андрій переконаний, що ми переможемо, хоч і невідомо коли…
 
“Ворог переважає нас за чисельністю й кількістю озброєння, – говорить він. – Але ми на своїй землі. У нас козацький дух. Ми б’ємося до останнього. До останнього воїна, до останнього подиху. Наскільки можемо ми його тримаємо. Хоч і важко. Це не те, що було в 2014-му. Зараз війна повномасштабна і більш жорстка”.
 
Стосовно комунікації військових і цивільних Андрій каже, що військові такі ж самі люди, як і цивільні. Тому їм треба просто спілкуватися на одному рівні.
 
“Ми робили свою роботу, щоб ви жили в мирі, спокійно, щоб небо було чисте. Для цього ми робили все можливе і неможливе. А спілкування має бути звичайне, як людини з людиною. З повагою, але без страху і докорів сумління. Ви робите тут свою роботу, ми робимо там свою”.

Читайте також: Напади припинилися: у Франківську вперше провели операцію на головному мозку при важкій епілепсії