Три дні святкувань і гучний карнавал: як відзначають Маланку в Пістині (ФОТО, ВІДЕО)

Автор: Костинюк Олександр

23 Jan, 2023 14:19

Поділитись публікацією
Три дні святкувань і гучний карнавал: як відзначають Маланку в Пістині (ФОТО, ВІДЕО)

У січні 2022 року команда Ukraїner побувала у Пістині на свято Маланки, яке тут справляють три дні, а завершують святкування яскравим та гучним карнавалом.

Читайте також: "Мене розпитували про Україну і про Пласт у нас", - юна франківка розповіла про таборування у Канаді (ФОТО)

Давня традиція маланкування єднає мешканців карпатського села від малого до старого, йде в ногу з часом та є певним підсумком року для всієї громади.

14 січня у центрі карпатського села Пістинь відбувається карнавал. Гуцул, Гуцулка, Фараони з бутафорними пірамідами, Аборигени у перуках, Монашки з рушницями, Вуйко (дядько. — ред.) з Канади, який «прилетів» на борту величезної картонної «Мрії»: у цьому дійстві — справжній коктейль із різноманітних персонажів. Усі вони їдуть центром села на спеціально споруджених платформах. Карнавал є кульмінацією Маланки або Меланки, як це свято називають місцеві. Перебрані, тобто переодягнені гурти виходять на сцену, де розігрують сценки, співають. Пістинь гуде та частується. А ще чотири дні тому конструкції та костюми здебільшого були лише на рівні ідеї.

Василь. Підготовка до Меланки

Святкування Меланки у Пістині відбувається у кілька етапів: у ніч із 12-го на 13-те січня діти та дорослі ходять по хатах та щедрують, збирають кошти на місцеву церкву або ж на Розмеланію (завершення Маланки, за аналогією до Розколяди); наступної ночі (з 13-го на 14-те) — дорослі по хатах маланкують, а вже 14 січня, в день святого Василя, після ранішньої служби у церкві, влаштовують масштабну карнавальну ходу.

 

Готуються до цих триденних гулянь дуже ретельно. 10 січня в різних частинах села збираються групи активних жителів та вигадують ідею і тему власної Меланки. Хтось почав робити собі маску за місяць до того, хтось пізніше, але наступні два дні перед святом вони повністю присвячують підготовці: будують конструкції на автомобілях, шиють костюми, підфарбовують маски та малюють плакати. У ці дні найактивніші маланкарі спеціально беруть відпустки на роботі. Один з учасників свята, місцевий вчитель Андрій Лукачук, так розповідає про перший етап підготовки:

— Хлопці сходяться всі докупки, сідаємо за стіл святковий хто з чим прийшов, колядуємо пару раз. Ми більше спілкуємося, кожен свої ідеї виказує, що б ми на цей рік придумали. І переважно за цей вечір уже ми доходимо консенсусу.

Завершують такі застілля зазвичай колядкою із класичним біблійним сюжетом про народження Христа й лють лихого царя Ірода.

Що то за предиво, в світі новина,
Що Діва Марія породила сина.
А як вона породила і в ясельця положила, пречиста Діва.
А Йосип старенький над яслами стоїть,
Йсусови Христови оксамити стелить.
А Марія вповиває, до серденька пригортає: «Йсусе, сину мій!»
А вже триє царі до Вифлеєму йдуть,
Йсусови Христови подарунки несуть.
Вийшов Ірод та й питає,
Та й до себе завертає: «Куда ви йдете?»
«А ми триє царі, до Вифлеєму йдем
Йсусови Христови подарунки несем».
«Прошу я вас: потрудіться, рожденному поклоніться
Й до мене зайдіть!»
А ми рожденному Богу поклін дали,
До злого Ірода ми не повертали.
Ірод дуже засмутився, що Йсус Христос народився,
Сказав шукати, сказав малих убивати,
Кров невинну проливати, Христа шукати.
А вни малих убивали,
Кров невинну проливали,
Христа не знайшли.

Крім спільної концепції, кожен учасник та учасниця працює над власним образом, у який перевтілиться на ніч з 13-го на 14 січня. Це час, коли маланкарські гурти навідуються до хат і дозволяють собі жартувати з господарями та часом навіть робити їм чималі збитки (шкоду).

Місцевий житель та краєзнавець, дослідник історії й традицій Пістині, Василь Табахарнюк згадує витівки місцевих:

— Були такі випадки, що маланкарі заходили до хати і зразу вигрібали з попільника попіл, могли залізти у каструлю, подивитися, що там варили, могли кинути дохлу ворону. Це для тих людей, котрі негарно поводилися.

Тому в цьому дійстві найважливішим завданням бешкетника є аби господарі не вгадали, хто ховається за персонажем. Для цього маланкарі змінюють голос, ходу, поведінку. Але головними атрибутами, які тримають особу маланкаря в таємниці, безперечно є костюм та маска.

Жителі Пістині не знають, коли в селі почали ходити в Меланку, однак Василь стверджує, що перші маски тут робили з полотна.

— Це зазвичай була тканина, лляна чи інакша. Вишивали очі, прорізи робили, обшивали чорним чимось чи розмальовували потім. Нашивали щічки з червоної тканини. Волосся йшло з льону, ну клоччя, як називають.

Василеві також неодноразово доводилося організовувати Меланку, робити маски. Чоловік має художню освіту, тож до нього часто зверталися односельці, аби зробив їм маланкарські маски.

— Я сидів тиждень‒два: то родині, то сусідам порозмальовувати всі маски, а потім, в останню ніч, я собі вже робив маску.

Зараз, розповідає Василь, маски виготовляють із пап’є-маше (паперової маси з клеєм) або ж купують готові: силіконові чи пластмасові. Старим маскам вже по 10–30 років, їх щороку підмальовують або додають нових рис, адже минулорічну маску хтось може впізнати і швидко викрити того, хто за нею ховається. Вибирають як традиційних персонажів, так і сучасних: політиків, зірок. Буває так, що в одному гурті ходять Баба, Дід, Пані, Кім Чен Ин (північнокорейський диктатор. — ред.) та Арабський шейх.

— Для Жида зазвичай була маска дуже проста — брали частину кептаря чи кожуха, розвертали тією частиною, де є шерсть, робили проріз на очі, ніс прикріплювали. Зазвичай брали для носа червону тканину полотняну і робили такий ніс довгий, він нагадував моркву. Також прикріплювали по-різному зуби всякі.

Василь пам’ятає часи радянської окупації, коли за традиційне святкування Різдва і Маланки могли переслідувати та покарати.

— Знаєте таку приказку, що заборонений плід — завжди солодший. Тоді люди з більшим ентузіазмом, з більшим наснагом хотіли бути причетним до цього дійства. Були такі випадки, що були рейди з Косівського райвідділу міліції, щоби оце розганяти Маланку. Приїхали вони УАЗом, а маланкарі перевертали той УАЗ разом із нарядами міліції.

І все ж за радянщини, намагаючись не привертати зайвої уваги, маланкували не в центрі села, а посеред поля, майже на околицях. Збиралися учасники із самої Пістині та сусідніх сіл.

— Річка була повноводна, але замерзала, то через лід люди переходили і там було дуже прекрасне дійство. Це ще було у 1990 році. А потім уже проводилися певні розмови межи всіх, щоби люди ішли, щоб зручніше було проходити, перенести це дійство у центр села. Отак воно перемістилося.

Також пригадує дуже промовисту зустріч із учасниками щойно заснованого «Руху», які наприкінці 80-х приїхали зі Львова до Пістині.

— Я прийшов з армії і побачив, що тоді ліпили маски з епоксидної смоли, міцні. Я також зліпив такі маски на Козаків. Тоді мої друзі (які також з армії прийшли) викували шаблі, ми пошили форму, дівчата переоділися в український стрій. І, коли ми прийшли, і як нас побачили (рухівці. — ред.): «О, козаки, козаки!». До нас підійшли, витягують вудочку, прикріплюють до неї жовто-синій прапор і піднімають. Були біля нас і ті працівники колгоспу, котрі коло голови парткому (керівний виборний орган Комуністичної партії Радянського Союзу. — ред.) завжди крутились. Три людини (не хочу називати імена) втекли зразу, коли побачили жовто-синій прапор. Це у той момент, коли ще був Радянський Союз.

Зараз, кажуть місцеві, маланкування уже не є «забороненим плодом», але багато людей хоче радше просто подивитися на це дійство, ніж брати участь у ньому. Як тут говорять — йти не у, а на Меланку. «Ну але цю казку треба комусь і створити, щоби люди бачили» — кажуть мешканці села, завершуючи підготовку до свята.

За словами Василя Табахарнюка, з XVIII до початку XX століття, коли Пістинь була містом (у 1786 році населений пункт отримав Магдебурзьке право на самоврядування) і тут крім українців мешкало багато поляків, євреїв і так званих латинників, персонажами Меланки були переважно Гуцули, Жиди та Пани.

— Меланка завжди була відображенням тих верств населення, які жили тут, на цій місцевості.

За неписаними правилами свята знімати маску з маланкаря заборонено. Коли персонажі частуються в хаті, вони відвертаються від усіх і злегка піднімають маску, щоб перекусити чи випити. Маланкар може показатися господарям, тільки якщо сам забажає.

Одяг та маска обманюють око, однак вправний маланкар повинен мати ще й добре підвішений язик. Скільки б людині не було років, маланкарі до будь-кого можуть звертатися: «Ровеснику, ровеснице, як поживаєш?», намагаючись заплутати господарів хати, куди завітав гурт. Перебрані можуть спілкуватися з господарями кілька годин, вигадуючи ситуації, за яких обставин вони бачилися і що разом пережили. Якщо господарі так і не здогадалися, хто до них прийшов, тоді місія маланкаря успішно виконана. Місцевий житель Юрій Ганущак пояснює:

— Маланкарі роблять такий балаган. Скажімо, якщо господар хати працює з деревом, то можуть сказати йому: «Ми колись з тобою в школі вчилися, а потім я у тебе купив двері, а ти криво мені їх зробив». Ці діалоги дуже жваві й можуть тривати дуже довго. Якщо господар ніяк не може вгадати, тоді маланкар може підняти маску й сам сказати, хто він є. А може взагалі не сказати, може так піти. І ніхто не буде знати, хто він.

 

Юрій. Значення Меланки

— Чого це Ви вирішили ходити з Маланкою? Не ліпше було спати під ковдрою теплою?
— Ні. Ми це просто любимо, поважаємо і зберігаємо традиції, щоб це не пропало.
— А кілько вже років Ви ходите з Маланкою? З малого ходите?
— Мені вже 62 роки. У сім років почав ходити з Маланкою.

Такий діалог поколінь, як ця розмова між учасниками Маланки: молодшим Юрком Ганущаком та старшим Василем Третяком — це щось типово пістинське.

Юрій Ганущак вже 15 років ходить у Меланку. Маланкує переважно з односельцями з різних вулиць, яких не надто добре знає. Перебрані навмисне маланкують у чужих кутах, адже, як каже Юрко, це теж один із способів, аби тебе не впізнали.

Юрко вже тривалий час живе за кордоном, але на зимові свята він завжди в рідному селі.

— Меланка — таке доповнення, продовження Різдва. Це дійство, яке повертає мене додому, пов’язує з домом. Дозволяє відчути цей клімат і побути в цій спільноті, яка меланкує. Воно мені, мабуть, закладено з дитинства. Я бачив, як мої батьки ходили, брат ходив, я ходжу зараз. Це можливість перевтілитися, викинути якусь негативну енергію.

 

За роки маланкування у Юрка назбиралося багато смішних та навіть страшних історій. Він розповідає, що є люди, які бояться Меланку. Вони звечора не виходять на двір і пильнують, щоб гурт маланкарів раптом не зайшов до них.

Юрко і сам зізнається, що якби не ходив у Меланку, то теж би, мабуть, не пускав до себе маланкарів. У тому й полягає особливість перебирання, що межі між дозволеним і забороненим, реальним і нереальним стираються. Маланкар чинить так, як би не вчинив у повсякденному житті, іноді може втратити контроль.

— Ми в реальному житті також граємо певні ролі. А тут ми маємо можливість зіграти цю роль в дуже такому яскравому вираженні. Часто розказують, що коли хлопець не може освідчитися дівчині, він, наприклад, йде до неї в Меланку. Маска дозволяє виразити себе, вона якби забирає ці кордони. Забирає трохи сором. І людина тоді стає такою дуже розкованою.

 

Від щедрівки до карнавалу

Пістинь починає святкувати Меланку в ніч на 13 січня. Ще затемна по селу ходять щедрівники і співають «Щедрий вечір, щедрівочка».

Гурт щедрівників хоч і перебраний, однак відрізняється від маланкарів тим, що основна мета щедрівників — привітати господарів. Гурт переважно співає у дворі і довго біля хати не затримується. Зі сходом сонця учасники розходяться по хатах, щоб виспатися перед маланкарською ходою. Зранку 13-го, на заміну дорослим щедрівникам до хат приходять щедрувати діти.

Увечері ж 13-го Пістинь перетворюється на осередок химерних персонажів. Маланкарські гурти здіймають галас на вулиці, чіпляються до перехожих і забігають до хат.

У 2022 році Юрко грав Бабу і роздавав господарям нитки, щоб вони крутили клубки. Баба хитро питала: «Маєш з чого чесати? Прядеш чи не прядеш? Клубки намотуєш чи не намотуєш? Кидаєш іглицею (тут — в’язальна спиця. — ред.)?» Невгамовна, вона штрикала палицею по ногах та під колінами.

На Меланку не заведено приймати в одній хаті кілька гуртів, щоб раптом не порушити анонімність маланкарів. Та буває й так, що поки Баба з одного гурта мотає клубки з ґаздою, в хату забігає інший гурт чоловіків, перебраних на будівельників, які пиляють, роблять заміри в будинку.

 

Юрко помітив, що з часом з’являється все більше міжсільських зв’язків та обміну ідеями щодо святкування між селами.

— Наша Маланка почала спілкуватися з різними іншими Маланками. Запозичуємо, наприклад, у Вашківцях різні ідеї героїв, сценок, масок. Не тільки з Вашківців, і з інших сіл, то якби дивляться, що там було цікавого, щоб можна було у себе зробити.

Обмежень в статі, віці або сімейному статусі у пістинських маланкарів немає. Головне, щоб мали сили протягом двох днів вітати селян. Цим тутешня Меланка відрізняється від багатьох інших, де брати участь можуть лише молоді неодружені хлопці. Гучні гуляння до ранку дуже контрастують із ранковою службою в церкві, яку в Пістині правлять 14-го, на день Святого Василя. На святкову літургію ходять і ті, хто кілька годин тому дражнив незнайомців у чудакуватому костюмі.

Карнавал

Меланка завершується масштабним карнавалом, у якому бере участь все село. Центральна дорога, яка веде з Пістині в Косів, на певний час стає подіумом для святкових маланкарських платформ. Об’їхавши все село, ці вигадливі та громіздкі саморобні конструкції зупиняються в центрі, де і відбувається церемонія нагородження найкреативніших маланкарських гуртів.

 

Карнавал є загальноєвропейською традицією, яка пов’язана з давньоримськими сатурналіями — святами на початку року на честь бога землеробства Сатурна. Протягом кількох днів люди вшановували перемогу життя над смертю та проводили ритуали, щоб прийдешній рік був врожайним. Ще одна важлива особливість класичного карнавалу — сміхове дійство, побудоване значною мірою на пародіюванні реалій минулого або теперішнього життя з обов’язковим використанням найвигадливіших масок і гротескних образів. Карнавал стирає всі межі, — між небесним і земним, між бідними та багатими — тому будь-хто міг долучитися до вуличних процесій. Василь Табахарнюк зазначає:

— У Меланці можна побачити все: як минуле, так і сучасне, тут може бути відображення і політичних процесів, і історичних процесів.

Після карнавалу гурти ходять переважно до сімей, де є Василі, аби привітати їх зі святом. Господарі ж готують пишний стіл і мають за щастя прийняти у себе маланкарів.

Частину коштів, які маланкарі зберуть за свій похід протягом двох днів, вони витрачають на Розмеланію — спільне свято для тих, хто брав участь у святі. Зазвичай Розмеланію влаштовують до посту. Замовляють музик, готують святкові страви, запрошують охочих розділити з ними радість та згадати, якою вдалою була цього року Меланка.

Василь Табахарнюк пояснює, що його знайомі науковці трактують традицію як повторюване дійство, яке відбувається протягом щонайменше 70 років. З цієї точки зору Меланка є істинною традицією для Пістині.

— Це є [культурний] код, це поєднує, це є наше. От коли нема традицій — це обрізане коріння і хто його знає, що можуть привити.