“Це наша історія, і вона має зберігатися”: у Франківську відкрили виставку про бойовий шлях 36 бригади морської піхоти (ФОТО)
17 листопада в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Шлях війни», присвячену бойовому шляху 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. В експозиції представили фронтові фотографії, військове спорядження та особисті речі загиблого морпіха з Коломиї Михайла Зеленецького.
Пише “Галка” з виставки.
Бригада була заснована у 2015 році. Її військовослужбовці брали участь в АТО та ООС, однак виставку присвятили саме сучасному періоду війни — від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Виставку вперше представили у серпні 2026 року в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї. Після цього вона побувала у Львові, а тепер її відкрили в Івано-Франківську.
В експозиції — десять фотографій, які відображають бойовий шлях бригади. Автор світлин — військовослужбовець 36 бригади Сергій Лисенко, який продовжує службу.
“Світлини відображають саме бойовий напрямок, де перебувала наша бригада, починаючи від Маріуполя і завершуючи сучасним періодом. З цього всього можна зробити висновок, що морська піхота, безпосередньо 36 бригада, стоїть на найскладніших напрямках”, — зазначила військовослужбовиця Олена Пучинян.

Окрім фотографій, до музею передали військове спорядження другого батальйону 36 бригади.
“Наша бригада перебувала в Маріуполі і понесла великі втрати. Велика частина наших побратимів і досі в полоні, багато загиблих, тому бригада відновлювалася заново. І якраз другий батальйон, тоді він ще був у 2022 році стрілецьким батальйоном, передав речі для експозиції, щоб показати, яке військове спорядження було у 2022-2023 роках”, — пояснила Олена Пучинян.

За її словами, бригада працює над тим, щоб історія її підрозділів була задокументована та збережена для наступних поколінь.
“Ми намагаємося відобразити сучасну війну, поповнюючи колекції музеїв, їхні фонди, тому що це наша історія, і вона має зберігатися”, — додала вона.
Окрему частину виставки присвятили загиблому морському піхотинцю з Коломиї Михайлу Зеленецькому. Його особисті речі до музею передала мама Людмила Симчич. Серед них — сумка, телефон, окуляри та перший годинник, який родина надсилала синові на фронт.
Михайло добровільно долучився до війська наприкінці листопада 2024 року. До цього жив у Коломиї, займався волонтерством, допомагав медикам, а згодом працював у Києві.
Мама розповідає, що рішення піти до війська син ухвалив після того, як серед його друзів, знайомих і людей, яким він допомагав, з’явилося багато загиблих. Про свій вибір він повідомив їй уже тоді, коли фактично вирушив на службу.
“Раніше в нього була можливість виїхати за кордон. Але він казав: “Звичайно, що я хочу працювати, хочу вільно жити, але воно вже є, і куди від цього діватися? Ця ситуація вже є, треба щось із нею робити, по-іншому ніяк””, — розповідає Людмила.

Михайло служив у розвідувальному підрозділі 36 бригади. Його побратим Олексій із позивним “Мєсний” пригадує, що військовослужбовець швидко проявив себе під час бойових виходів. Згодом йому довірили командування групою.
“За час служби він проявив себе досить сміливим хлопцем. На Донецькому напрямку він уже заходив як командир групи”, — розповів Олексій.
За словами побратима, під час одного з бойових виходів підрозділ потрапив під складний штурм. Багато військових дістали поранення, були загиблі. Олексій також отримав поранення.
“Він побратимам, які були поранені, допоміг вийти, дійшов до бліндажа евакуації, а потім повернувся. Через три дні на виході він загинув — було пряме попадання в техніку”, — пригадує військовий.

Михайлу було 38 років.
Мати захисника розповідає, що передані до музею речі мають для неї особливе значення. Серед них — сумка, з якою син ходив багато років, телефон, окуляри, годинник.
Також можна побачити військову форму Михайла, яка є дуже дорогою для матері.
“Ми їздили до нього на зустріч із його братом у Краматорськ, майже на лінію фронту. І він приїхав до нас у цій формі. Це був останній раз, коли я його обняла”, — розповідає Людмила.
Для матері важливо, що пам’ять про Михайла зберігають не лише рідні, а й побратими, музей та люди, які дізнаються його історію.
“Якщо говорити про те, що всі ми знаємо, який біль переживає кожна мати, то разом із тим усі ці події — вони більші. Це якесь продовження, відчуття життя. Уже людини немає, але це відчуття життя є. І я відчуваю величезну подяку всім, хто бере участь у цьому, не тільки у скорботі за моїм сином”, — говорить жінка.
Після Івано-Франківська виставку планують представити у Рівному. Це має відбутися у 2027 році.
Читайте також:
