Вже четвертий рік поблизу Франківська, у селі Старий Лисець, працює волонтерський прихисток для бездомних собак та котів. У 2023 йому дали назву, а його активісти об’єдналися в організацію “Рудий пес”. Небайдужі щодня допомагають безпритульним тваринам в області та далеко поза її межами.
Співзасновниці організації Любов Філь та Тетяна Котоловська провели Галці екскурсію та розповіли, як живе та працює прихисток, як вони опікуються тваринками і як можна їм допомогти.
Дорога до притулку з Івано-Франківська займає приблизно 30 хвилин на своєму авто. Спершу їдемо терпимим шляхом до Старого Лисця, а за приватними будинками, ближе до поля, якість дороги до притулку помітно погіршується – доброю її ніяк не назвеш. Сам притулок розкинувся посеред поля, далеко від господарств селян. Підʼїжджаючи туди, чуємо галасливий гавкіт – але не тривожний, скоріше – енергійний і радісний. Тварини відчувають – приїхали гості, а отже будуть якщо не смаколики, то прогулянки і спілкування.
На території – невеличкий будиночок, де тримають необхідні для господарства речі, кілька кліток із хворими тваринками. Окремо – огороджена парканом територія із десятками вольєрів та два невеличкі загони для собачок.
Життя тварини не має бути концтабором
Цей притулок допоміг створити один анонімний благодійник. Мотивація була одна – допомога покинутим собакам і котам. Порятунок безпритульних тварин, прилаштування їх у хороші руки, лікування, якщо це потрібно.
“Ми хотіли, щоб тваринки мали хороші умови. Щоб це не був якийсь концтабір, а щоб був гарний догляд з постійним вигулом. Щоб все було чистенько, акуратно”, – ділиться Любов.
Організацію вирішили назвати “Рудий пес” в честь однієї з підопічних: маленької руденької собачки Санні. Загалом, усі мешканці притулку мають ім’я.
“Вона була дуже добра й сонячна, всі її пам’ятають. Ми випадково натрапили на її фото й так з’явилася в нас назва”, – додає Тетяна.
Скепсис місцевих розвіяла стерилізація їх тварин
Коли у Старому Лисці планували облаштувати прихисток, зчинився бунт від місцевого населення. Люди не хотіли, щоб відкрився притулок: казали, що буде постійний сморід і гавкіт. Справитися з цією ворожістю було важко, але вдалося.
“Люди загалом ніколи не бувають задоволені відкриттям притулку поруч свого дому, чи навіть села. Вони хочуть, щоб притулки були, щоб люди собі могли, як вони це зараз кажуть “здати собаку”. Але не біля них. Та нам вдалося налагодити стосунки, бо ми дуже великій частині мешканців села допомогли зі стерилізацією та вакцинацією їхніх собак”, – розповідає Тетяна.
“Рудий пес” не отримує жодного фінансування. Все існує лише за кошти небайдужих.
У притулку постійно працюють вісім дівчат-волонтерок. Часто долучаються інші небайдужі люди й багато хто з них допомагає вже на постійній основі, але потреба у додатковій підтримці постійна.
Зараз “Рудий пес” є домом для 100 собак та п’яти котиків. Додатково велика кількість тварин наразі на лікуванні під опікою волонтерів: це приблизно 170 собак.
“Дівчата сьогодні когось прилаштовують, натомість хтось новий з’являється. Тому ці цифри за день кілька раз можуть змінюватися”, – каже Тетяна.
А в період, коли волонтери забирали тварин із зон бойових дій, у притулку жили 120 тварин. Це були собаки з Херсону, Києва, інших прифронтових областей. На щастя, багато кого із них вдалося прилаштувати.
“Наші котики тут із зони бойових дій. У них були “букети” захворювань, тож вони далі перебувають під нашою опікою. Звичайно завжди хочеться, щоб кількість підопічних зменшувалася лише шляхом того, що люди будуть забирати безпритульних тварин у домівки, але так не виходить, хоч ми і стараємося з усіх сил”, – додає Тетяна.
У кожної тварини – своя сумна історія
Кожна із тваринок має свою сумну історію, перед якою потрапила у притулок. До прикладу, кількох цуценят привезли з київського притулку, де вони жили у жахливих умовах й були у жахливому стані. Є певна кількість тварин, яких ще декілька років тому привезли із зони АТО. Багато кого викинули ще цуценятами і їх привезли їх до “Рудого пса”.
“Часто буває, що ми самі натрапляємо на якусь критичну ситуацію, як з Блекусею, наприклад. Ми знайшли його в сквері з відірваною губою. Також ми їздили в Закарпаття, коли двоє дівчаток-підлітків знущалися з кошенят, щоб забрати їх. Просто є такі випадки, на які ми не можемо не звернути увагу. Наприклад у Підліссі: там притулок – як концтабір для тварин, собаки там їли кіз, вони перебували в жахливих умовах“, – розповідає Любов.
Також тут мешкають стерилізовані та соціалізовані тварини, на яких скаржилися франківці і вимагали їх усипити. Коли в організації дізнавались про такі випадки, собак забирали до себе.
А от Мальва прийшла у притулок сама – бігла за машиною Люби. Волонтерка підгодувала собаку біля магазину неподалік. Після того Мальва вирушила у дорогу за Любою, прибігла до притулку й вже не захотіла йти геть.
Дівчата зізнаються – нерідко їм сумно за тваринок, яких вони не можуть прилаштувати. Наприклад Джуля вже понад шість років не може знайти нового господаря.
“В притулку є тварини, які потрапляють сюди старенькими, й вони нікому не припадають до душі, тому тут і помирають. Це насправді дуже сумно, коли та тварина нікого і нічого доброго не бачить: і саме життя було не надто класне, і вона ще й помирає у притулку”, – зізнається Любов.
Запитів є багато, але тваринам вистачить і спільної прогулянки
Утримувати притулок із такою кількістю тваринок недешево, зізнаються волонтерки. Лікування тварин – найбільша частина витрат, оскільки воно дуже коштовне і може тривати місяцями.
“Наприклад в березні у притулку було 8 хворих цуциків. Їхнє лікування у клініці обійшлося близько 150 тисяч гривень. Якщо говорити про сталі витрати: це корм, спецхарчування певним тваринкам, обробка, вакцини, побутова хімія, засоби для дезінфекції – це все теж не дешево”, – розповідає Таня.
У “Рудого пса” завжди відкриті три банки: це банка на потреби притулку, банка на корм для тваринок та на лікування. Тож організація рада будь-якій допомозі. І йдеться не лише про гроші.
“Достатньо, коли людина просто прийде і вигуляє собачку. Це вже нам полегшить роботу. Також ми завжди раді, коли привозять якісь харчі, старі простирадла, ганчірки, пеленки, непотрібний одяг, хлоргексидин, бинти, чи навіть шутер. Він нам потрібен для дороги до притулку й у самому притулку”, – розповідає Любов.
До прикладу у Помагайчика паралізовані дві задні лапки. Він завжди має потребу у хлоргексидині й матрацах чи підстилках.
Також із таких завжди актуальних потреб – корм: сухий, вологий, для дорослих собак чи для цуценят. Потрібні й обробка від гельмінтів, різні будматеріали, засоби для дезінфекції, для обробки приміщень. Це можуть бути навіть звичайні побутові засоби, які люди купляють для дому.
Тварин віддають не кожному
Щоб взяти собі одного з опікунів “Рудого пса”, достатньо зателефонувати за номером телефону, який вказаний в кінці статті.
“Ми розповімо всі деталі, які цікавлять людину: до прикладу чи стерилізована, чи вакцинована і всякі різні нюанси. Ну а ми завжди уточнюємо – де собака буде проживати, чи належні там умови, чи є добре огороджене подвір’я, якщо це приватний будинок, щоб собака нікуди не втекла. За потреби просимо надіслати фото. Проводимо коротке інтерв’ю і тоді уже до чогось домовляємося”, – розповідає Тетяна.
Дівчата кажуть, що якщо люди не мають можливості взяти собачку, вони можуть приїжджати в притулок. Адже для тварин дуже важлива комунікація з людиною.
“У нас дівчат всього двоє-троє, й вони не можуть приділяти достатньо часу всім тваринкам. Тому ми будемо раді і чекаємо, аби люди просто приїжджали до нас у гості. Погладити, почухати, погуляти з ними. Ми все показуємо, даємо амуніцію, можна погуляти по території, можна за територією. Ми завжди будемо раді бачити гостей і завжди чекаємо всіх”, – розповідає Тетяна.
Для того, щоб відвідати притулок чи забрати собачку додому – телефонуйте Любові на номер +380954625160.
ФОТО ТИЖНЯ
