“Я, «Побєда» і Берлін” за мотивами однойменної повісті Андрія Кузьменка розповідає реальну історію із життя музиканта. Роль самого Скрябіна зіграв актор із франківського драмтеатру Іван Бліндар.
Про це пише Галка з посиланням на Глузд.
Історія починається, коли Кузьма разом зі своїм другом вирушив продавати стару “Побєду” колекціонерові із Берліну. Це була така собі авантюра, оскільки за три дні в Україні мав бути концерт і повернутися вчасно стало ще тим челенджем.
Спершу творці стрічки казали, що прем’єру слід чекати після перемоги, та у грудні 2023-го анонсували на 21 березня.
Про фільм та свою роль розповів Іван:
“Ти сидиш? Ні? Може, сядеш?”
Про кастинг я дізнався близько двох років тому, за пів року до початку проєкту. Мені зателефонувала кастинг-директорка Алла Самойленко та запропонувала записати самопробу. Я відправив, а десь за кілька місяців мене запросили на живі проби. Кинули вибірку, текст, сцени. У Києві записали кілька проб, і я повернувся додому, у Франківськ.
За кілька днів мені телефонує Алла. Я якраз гуляв стометрівкою. “Я радію!” — каже. Питаю її, що таке. Вона: “Ти сидиш? Ні? Може, сядеш?”. Я відповідаю їй, що все нормально, і вона починає мене вітати: “Тебе затверджено! Вітаю!”.
Зрадів дуже! Водночас відчув відповідальність, бо непересічна роль, тому ввечері того ж дня сидів і розкопував матеріали. А через кілька днів Юрій Хвостенко повіз мене в Новояворівськ (місто дитинства Кузьми, — ред.). Юра дізнався, що в них 12 липня День міста, і ми поїхали, щоб пройтися там, де зростав Андрій, подивитися на його школу, палац культури “Кристал”, де він реалізував себе як музикант, будинок, де жив: під’їзд, поверх…
“Офігітєльний шикарний чувак”
Познайомився із творчістю Кузьми, коли на “Території А” вийшов кліп “Танець пінгвіна”. Мені дуже сподобалася пісня. Я часто приїжджав у село до своєї бабусі, і якось ми з сусідом, другом Петром, їхали з магазину. До дому моєї бабусі є трохи підйом, а ми були на ровері: він за штурвалом, я — на рамі. Ми їдемо і співаємо “Танець пінгвіна”, а Петро ще так кермом викручував, що ми були на грані від того, аби впасти. І ми таки перекинулися у стічну яму. Обидва в болоті, але співати не перестаємо (усміхається, — ред.).
Кузьма для мене був і є, вже не раз про це говорив, як старший брат. Я маю старшого брата. От є брат — класно, а якогось відчуття справді цінності не було. Він виїхав у Штати на постійне проживання, і зараз, коли немає змоги часто бачитися, я сумую за ним. Так і з Кузьмою: коли його не стало, усі відчули справжню вагу його особистості.
Якщо трьома словами, то це офігітєльний шикарний чувак.
Я часто чую пісні Кузьми від вуличних музикантів. Для мене це дуже показово, бо вважаю, що вони — такий собі голос народу.
Пам’ять про нього жива, і я можу сказати, що таким чином і він досі живий. Його продовжують згадувати зі щемом. Це як в моєму улюбленому мультику “Коко”: людина жива, поки її пам’ятають.
Думаю, феномен Кузьми в тому, що в кожній його пісні кожен українець може знайти себе, а ще в тому, що він умів достукатися. Він говорив про українців не без сарказму, але вболівав за наш народ і вірив у нього. Кожен із нас народжується доброю людиною і хоче бути доброю людиною. І феномен Кузьми в тому, що він умів об’єднати. Мені здається, що кожен має якусь улюблену його пісню, яку знає напам’ять, або хоча б куплет чи приспів.
Він хоч і простий, але точно непересічний. Скільки сенсу і важливих меседжів вкладено простими словами в його музиці. Вся геніальність у простоті!
“Вона мене благословила. Тепер ні кроку назад”
Щоб підготуватися до зйомок, команда надала мені дуже багато матеріалу. Я слухав пісні, яких немає в доступі, спілкувався з друзями Андрія, людьми, які його знали. Дізнався багато деталей — і уявлення про Кузьму трохи змінилося. Багато хто уявляє собі артистів по-іншому. Ми знайомі з постаттю Скрябіна у його зрілому віці, а тут я відкрив його для себе такого, який ще не був відомим і не розумів, чим хоче займатися. Я пізнав його глибше з людської сторони.
Також прослухав усі його улюблені альбоми, щоб зрозуміти, на якій музиці він ріс. Я ніколи не знав, що він був крутим гітаристом. Він грав із багатьма гуртами, писав пісні, до прикладу, для гурту “Сестричка Віка”.
Ототожнення себе з Андрієм нема. Багато хто говорив про мою схожість із ним, але такої людини вже не буде. Про схожість говорили і на майданчику, але це зрозуміло: художники в команді чудові, і стрижку, і костюм, і грим максимально уподібнили.
Проте, як мені нещодавно сказали, однією з причин, чому мене затвердили на цю роль, є схожість у світосприйнятті. Тобто мені легше підійти до якихось проблем з оптимізмом. Друзі Кузьми говорять, що в нього було так само: “Щоб не плакать, я сміялась”.
Кузьма років 25-ти — це перші спроби займатися тим, що любиш, і тим, що хочеш. Він у багатьох інтерв’ю говорив, що він балагур (сміється, — ред.), таке цікаве слово є. Скажімо так, хуліган.
Режисерка фільму Ольга Ряшина домовилася про зустріч у Києві з дружиною Андрія — пані Світланою. Їхня дочка якраз напередодні відкрила “Львівські круасани”, де зробили все у стилі Скрябіна.
Ми зустрілися, обговорили багато деталей. Звісно, я не розпитував про дуже особисті речі, але про поведінку, характер Кузьми пані Світлана багато чого розповіла. Вона мене сильно надихнула і благословила на роботу! Дуже хороша людина. Бачиш вперше, а з нею одразу комфортно. Після цієї розмови добрих дві години не говорив ні з ким. Зникли невпевненість та страх. Ні кроку назад. Тепер тільки вперед!
Перейняття філософії
Поганий актор — той, який не вийшов із ролі чи повністю не вийшов. Нас цього ще в інституті вчили. До мене доходило розуміння, чому Скрябін казав саме такі слова й саме тоді. Насправді він був “трушний” філософ, і багато із цього я взяв у своє життя.
У своїх інтерв’ю він розповідав, як його переламало. Після 28 років його свідомість сильно змінилася, якраз після народження Барбари. Він довго не міг зрозуміти причину своїх проблем у житті. І якоїсь миті до нього прийшло усвідомлення: хто винен у твоїх проблемах, якщо не ти сам? Він про той переломний момент згадував якось так:
“Я сижу в хаті. Моя мала бігає в подертих колготках. Особливо нема що їсти. Жінка шукає, де підзаробити, а я по вечорах якогось хера таксую на своєму старому Гольфі. Думаю, як жити далі. І зрозумів. Сів перед дзеркалом і побачив винного”.
Про цю кардинальну зміну згадували і його друзі. Розповідали, що в якийсь момент він раптово став іншим. Зі мною трапилося десь трохи схоже. На момент зйомок мені теж було 28.
Мінус 14 кг за 5 тижнів
Я мав багато фізичних навантажень. У період 25-26 років Кузьма був дуже худий, і я мав завдання схуднути так, щоб було видно впадини на щоках. Я позбувся 14 кг десь за 5 тижнів. Тренування проходив із професіоналкою Оксаною Гулій зі спеціально розробленим меню. Кожних 10 днів було сухе голодування і щодня фізичні вправи.
Перших два тижні було важко, організм звикав, а потім усе нормально. Моя дієта була ще й доволі смачною.
“Здавалося, що Андрій нам сприяв”
Карантин насправді дуже вплинув на вихід фільму. Періодом зйомки був серпень-вересень 2020 року. В жовті ми закінчили знімати в Україні і якраз мали їхати дозняти кілька днів у Берліні, але нас не впустили. В Німеччині почався суворий локдаун і в’їзд закрили. Зйомки перенесли на літо 2021-го. Та нам не вдалося зняти все, що ми планували, через обмеження у перебуванні. Дозйомку мали потім у Києві та Львові — адаптували вулиці під німецькі. Дворик Ратуші, наприклад, був двором Томаса з Берліну, до якого у фільму вони приїздили в гості.
Якщо згадувати всі цікаві історії зі зйомок, то й щоденника не вистачить. Було таке, що за всіма прогнозами завтра дощ, а нам треба знімати. Ми в паніці, молимося всім можливим богам, ледь у бубни там не б’ємо, а починаємо роботу — хмари розходяться і виходить сонце. І ми такі в шоці. Здавалося, що Андрій нам сприяв.
Ще в нас “Побєда” часто ламалася. То такі конкретні палиці в колеса були. Як і в книжці Кузьми (сміється, — ред.).
Робота в Берліні була доволі насичена. Масковий режим. Людей знімати не можна, бо за кордоном із цим суворо. Спробуй зняти зараз кадри з Берліну — і щоб там не було когось в масці. Це конкретний виклик!
Найсмішніше було возити ті манекени по Берліну. Люди ззиралися на нас. Вони розуміли, що знімають щось, хтось сміявся, хтось фотографував. Слава Богу, не було ніяких проблем з поліцією.
Ще дуже веселило, як мене ховали від сонця. Мені ж не можна засмагати, я згораю дуже швидко. І всі такі за мною з курточками, парасольками ходили.
Стати Андрієм на якийсь час
Ми домовилися, що будемо називати одне одного тільки іменами персонажів. Проскакувало там — Ваня, Іван, але здебільшого я був Кузьма. В акторів та режисерів є така практика: щоб максимально вжитися в роль — називати лише іменем персонажа.
Жили разом з Володимиром Гевою, актором, який зіграв Барда. Запитували, як нас селити, і ми попросили, щоб обов’язково разом, аби мати більше контакту. До цього ми не були знайомими, уперше зустрілися на пробах. Я ще й дізнався, що він з Галича, думаю: “О, земляк!”. Це, здається, ще більше допомогло.
Старався повністю оточити себе світом Кузьми: його музикою, людьми, відчуттям природи.
З командою ми дуже подружилися, стали одним організмом, вболівали та підтримували одне одного. Це була не просто робота. Один учасник із нашої команди говорив, що він настільки прикипів до проєкту, що хотів би знімати ще щось. Це було дуже цінно. Дехто з команди погодився на участь у проєкті за вдвічі, а дехто й втричі нижчий гонорар.
…роблю що можу
Ми чекали прем’єри, та сталося повномасштабне вторгнення. З акторами театру ми домовилися: якщо почнеться якась заворушка, то ми збираємося в театрі та організовуємо великий волонтерський пункт. Так і заснувався “Рух опору — рух допомоги” від Франківського драмтеатру. Ми приймали гуманітарку з-за кордону, розподіляли її для ВПО. Тоді долучилися майже всі працівники театру.
За якийсь час я зрозумів, що сильно виснажуюся, коли займаюся всім, і перейшов винятково на допомогу з амуніцією, а за трохи ще автомобілями почав займатися. Потроху розібрався у техніці і якийсь час дуже активно працював. Хвилями: то є багато роботи, то місяць немає запитів. Із часом зрозумів, що волонтерство впливає на мою основну роботу в театрі, і почав трошки делегувати якісь завдання колегам чи знайомим волонтерам. Побачив, що для мене це дуже енергозатратно, тому почав волонтерити тільки у вільний час, так триває і досі. Бо раніше я волонтерив, докладаючи багато зусиль, і дуже сильно вигорів: не міг нормально спати, почалися проблеми зі здоров’ям. Зрозумів, що взагалі не продуктивний.
Тепер роблю, що можу. Наприклад, зараз є збір на машину для мого близького родича, він мені як брат. Приходить запит — і я стараюсь його закрити, а якщо не можу, то передаю тим, хто може.
“Мені страшно, що ідея не достукається до глядача”
Через відповідальність з’явився страх, та це не страх “ой, буде хейт. Як я це переживу?”. Мені насправді все одно. Хотілося донести глядачеві той меседж, який ніс Кузьма у своїй творчості, та світлу енергію, якою він ділився. Кузьма мав унікальне вміння зішкрябувати іржу із сердець. Ми всією командою хочемо, щоб наш фільм впливав так само.
Важливо, аби глядач зрозумів, що це не біографічний фільм, це не про те, яким був Кузьма до 28-ми. Він навіть казав, що взагалі не розумів, як вижив у той період. Це набагато глибша особистість, ніж ми могли думати, бо всі знають його як “кента-чувака”, котрий робив музику. Насправді там ще величезний айсберг.
Мені страшно, що ідея не достукається до глядача. Там багато уроків. Якщо глядач буде йти тільки по картинку і дивитися, чи добре Іван зіграв Кузьму, чи подібний, то він їх упустить.
Звичайно, що не подібний. Я працював над голосом, манерою, але фільм не про це. Він про становлення людини, яка потрапляє в такий соціум, який на нього тисне і змушує займатися херньою. Їхати в Берлін міняти машини, коли в чувака музика випирає з усіх точок тіла!
Це не про хайп, тут про те, щоб глядач задумався: “А я взагалі тим займаюся в житті?”. Від цього насправді дуже багато проблем у житті. Лікар, який не любить своєї роботи, як він має тебе лікувати? Коли я заходжу в магазин, я хочу отримати відповідь на “Добрий день!”.
Світ — величезний годинник, і кожен з нас є шестернею. Якщо ми не доточили себе під місце в цьому годиннику, то як він буде працювати? Фільм про пошуки щастя. І я повторю: мені страшно, якщо люди цього не зрозуміють.
Просто прийдіть і покайфуте. Зараз нам треба трохи відключитись. Я не хочу сказати, що не треба думати про війну. Але оцю годину і 40 хвилин подумайте, що ви хотіли б змінити і чим займатися.
Зараз, мабуть, найкращий час для нього зараз і добре, що виходить, бо я вже думаю що всьо, по фільму. Він важливий, бо показує чому варто прислухатися до свого внутрішнього голосу і йти за покликом серця.
Читайте також: “Ворог працює добре і колише настрої нашого народу”, – Іван Бліндар
ФОТО ТИЖНЯ
