“Тут важко, страшно, але ти стаєш сильнішим, ніж міг уявити”: історія захисниці “Лялі”, яка служить у 102 бригаді

Ляля служить у 102 окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Вона розповідає наскільки важлива підтримка побратимів.

Про це пише “Галка” з посиланням на Сили територіальної оборони ЗСУ.

«Долучилась до 102-ї бригади тоді, коли життя саме підштовхнуло зробити цей крок. Це не якась пафосна історія — просто момент, коли розумієш: все, досить чекати, треба ставати в стрій. І з того часу 102-га для мене не “частина служби”, а родина», — розповідає Ляля.

У бригаді Ляля працює з безпілотниками.

«Зі сторони це виглядає як «пульт і картинка», але насправді це відповідальність за людей, які там, на землі. Я їхні очі. І вони мають довіряти тому, що я бачу».

Вона каже, досвід ще не такий великий, але поруч — ті, хто діляться всім, що знають. І поруч — коханий чоловік, який п’ять років служить, і підтримує її на кожному кроці.

«Є люди, які дуже допомагають і передають досвід. Я їм вдячна. Та і чоловік багато чому вчить, підказує, підтримує».

На службі вже було всяке: вибухи поруч, серцебиття, яке забиває дихання, робота через страх. Але найбільше лякало навіть не це.

«Найстрашніше було не через «прильоти», а від думки, що можеш залишитись із цим сама. А потім ти дивишся навколо — і бачиш своїх. Хто жартує, матюкається, передає чай, бачить твою знервованість і каже: «Та все нормально, прорвемось». І тоді страх відступає. Люди біля тебе — це броня».

Ляля каже – її змінила армія. І змінили люди поруч — ті, хто вже пройшли свій шлях війни, але знайшли сили підтримати новачків, навчити й підставити плече.

«Якщо чекаєш, що хтось усе зробить за тебе — не йди в армію. Якщо хочеш слави чи фоток у формі — теж не сюди. Але якщо хочеш захистити своїх, свою землю, стати частиною команди, яка тримає країну — двері відкриті! Тут важко. Іноді страшно. Але тут стаєш сильнішим, ніж міг уявити».