“Ти ніколи не йти сам”: у Франківську відкрили мурал на честь загиблого азовця Ореста-Миколи Василечка (ФОТО)
11 жовтня на вулиці Гетьмана Мазепи, 25 в Івано-Франківську відкрили мурал на честь загиблого військовослужбовця 12 бригади спеціального призначення “Азов” Ореста-Миколи Василечка з позивним “ЮНВА”». Стінопис став не лише пам’яттю про молодого захисника, а й нагадуванням про всіх, хто віддав життя за Україну.
Пише “Галка” з місця події.
“Ми хочемо його бачити постійно”
На стіні багатоповерхівки — обличчя Ореста-Миколи. Його погляд ніби зустрічає кожного, хто проходить повз. Унизу — пташки, створені десятками людей, а поруч — символи, які розповідають про самого воїна, його переконання та любов до України.
Ідею муралу виношували мама захисника Оксана Василечко, його брат Тарас і наречена Дана Кисіль. Головною причиною відкриття було бажання зберегти Ореста-Миколи присутність у повсякденному житті.
“Ми хочемо його бачити постійно. Він у нас є на Алеї героїв, де ми з ним зустрічаємося щодня, на могилі, де ми щодня зустрічаємося. І хотіли, щоб оці його веселі, життєрадісні очі завжди нагадували нам про нього”, — розповіла мама захисника.
За її словами, відстань у часі не приносить полегшення. Навпаки, родині дедалі важче переживати втрату. Тому мурал для них — ще одна можливість бути поруч із сином, братом і коханим, якого більше не можна обійняти.
Водночас Оксана Василечко наголошує, що стінопис присвячений не лише Оресту-Миколі. У ньому — історії всіх військових, які загинули, зникли безвісти або продовжують боронити країну.
“Коли мати чи батько веде свою дитину в садочок чи до школи, чи просто прогулюється вулицями міста, хочеться, щоб дитина бачила цей мурал і на таких прикладах виховували майбутнє покоління розповідаючи, що це наш герой, який загинув за нас з вами”, — зазначила вона.
Від футболу до “Азову”: яким був Орест-Микола
Орест-Микола Василечко народився 26 лютого 1999 року в селі Старий Лисець. Ріс допитливим, веселим і життєрадісним хлопцем. Добре навчався, із дитинства захоплювався спортом, а найбільше — футболом.
Дев’ять років він виступав за команду рідного села “Бистриця”, ще три — за футбольний клуб “Прикарпаття”. Спорт навчив його дисципліни, витривалості та вмінню працювати в команді. Згодом ці риси стали важливими і на військовому шляху.
Після дев’ятого класу Орест-Микола вступив до Івано-Франківського фахового коледжу технологій та бізнесу. Згодом здобув ступінь бакалавра у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького, а магістерську освіту — у Західноукраїнському національному університеті.
Та навіть після завершення навчання він продовжував шукати себе. За словами матері, син не хотів обмежуватися роботою за фахом — його приваблювала військова справа.
Інтерес до історії та української боротьби проявлявся ще в дитинстві. Оксана Василечко пригадує, як син запитував її про повстанські пісні та героїв Другої світової війни. Тоді вона не до кінця розуміла, чому ці теми так його цікавлять. Згодом, коли Орест-Микола ухвалив рішення стати військовим, багато що стало на свої місця.
“Напевно, ця ідея, ця любов, цей патріотизм у нього були закладені ще з раннього дитинства”, — каже мама захисника.
12 квітня 2024 року Орест-Микола долучився до 6 батальйону 12 бригади спеціального призначення Національної гвардії України “Азов”, ставши водієм роти вогневої підтримки. На той час йому було 25 років.
За словами матері, син самостійно готувався, проходив співбесіди й тестування. Представники підрозділу повідомили родині, що він добре впорався з випробуваннями.
“Я хочу бути там, моє місце з ними”, — так, за словами матері, відповідав Орест-Микола на запитання чому обрав саме “Азов”.
Свій позивний він обрав на честь улюбленого футбольного клубу “Ліверпуль”. Y.N.W.A. — це абревіатура його гімну You’ll Never Walk Alone, що українською означає “Ти ніколи не будеш йти сам”.
Ці слова стали одним із центральних символів муралу. Вони нагадують про єдність, підтримку та зв’язок, який не зникає навіть після смерті.
21 вересня 2024 року Орест-Микола загинув під час виконання бойового завдання в Торецьку Бахмутського району Донецької області. Його життя обірвав мінометний обстріл.
“На нього можна було покластися”
Для побратимів Орест-Микола залишився людиною, на яку можна було покластися. Військовослужбовець 6 батальйону 12 бригади НГУ з позивним “Дубляж” познайомився з ним ще до початку базового курсу бойової підготовки. Разом вони проходили навчання, а згодом служили в роті вогневої підтримки.
Побратим згадує Ореста-Миколу як дисциплінованого, надійного та уважного до інших. Особливо добре пам’ятає спільні пробіжки під час підготовки.
Самому “Дубляжу” фізичні навантаження давалися важче, тоді як Орест-Микола, який займався футболом, бігав значно легше. Але замість того, щоб просто випереджати інших, він допомагав тим, кому було складно.
“Ти вже біжиш четвертий, п’ятий, сьомий кілометр, він підбігає до тебе ззаду, забирає твою броню, коли ти не можеш бігти, щоб допомогти”, — розповів побратим.
Звістка про загибель товариша стала для “Дубляжа” важким потрясінням. Він був серед тих, хто безпосередньо бачив події того дня.
“Я запам’ятав його усміхненим, як завжди, з класними жартами, мега розуміючим, надійним. Таких людей, як Орест, насправді дуже і дуже мало. Їх потрібно берегти понад усе, а коли їх не стає — берегти пам’ять про них”, — каже військовий.
Пташки, які зберігають історії
Втілити задум у життя допомогли художники Олесь Базюк та Олексій Постульга. До роботи долучилася й Інна Базюк, яка разом з чоловіком працювала над особливою частиною муралу — птахами.
Кожна пташка на муралі має власного автора. Серед тих, хто залишив свій малюнок, — військовослужбовці, ветерани, волонтери, рідні та друзі загиблих, а також люди, які пережили втрату близьких. Загалом до створення цієї частини стінопису долучилися понад 20 людей.
Свою пташку намалював і відомий художник Нікіта Тітов. Так мурал перетворився на спільну роботу людей, яких об’єднує пам’ять про тих, хто не повернувся.
“Кожен створював свою пташку. Пташка — це символ тієї людини, яку ми відпустили”, — пояснила Інна Базюк.
За її словами, очі Ореста-Миколи на муралі також мають особливе значення. Вони символізують душу, внутрішній світ і нагадують про ціну життя, яким українці можуть жити сьогодні.
“Я вважаю, що всі, хто бачитимуть ці очі, проїжджаючи чи проходячи повз, повинні розуміти ціну їхнього сьогоднішнього життя, їхньої можливості жити, щось робити, творити, вести підприємництво”, — зазначила Інна Базюк.
У композиції є й особисті символи Ореста-Миколи — дракончик, який був для нього особливим знаком.
Ще один символ — рука на серці. Він пов’язаний із молитвою українського націоналіста “Україна — Свята Мати Героїв”, із якою військові “Азову” вирушають у бій.
Пам’ять, яка залишається з містом
Відкриття муралу стало нагодою для рідних, друзів і побратимів згадати Ореста-Миколу, поділитися історіями про нього та зачитати його улюблену поезію. Звучали вірші й авторські твори, присвячені ЮНВІ. Побратими виголосили Молитву українського націоналіста, а священники освятили місце пам’яті.
Цього дня на стіні залишилися не лише фарби. Тут зібралися людські голоси, спогади, біль утрати й вдячність. Кожна пташка стала маленькою історією про того, кого любили й кого тепер доводиться згадувати в минулому часі.
Мурал на вулиці Гетьмана Мазепи, 25 — це спосіб зберегти Ореста-Миколу таким, яким його пам’ятають найближчі: усміхненим, допитливим, наполегливим і готовим підтримати іншого. Але водночас це нагадування про тисячі українських захисників, чиї історії не повинні зникнути разом із ними.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
