У Франківському драмтеатрі розповіли про премʼєрну постановку режисера Назарія Паніва за новелою Ольги Кобилянської «Вовчиха». Вистава буде зосереджена на проблемі гіперопіки батьків над дітьми.
Ідея постановки належить Олегу Вергелісу – заслуженому журналісту України, театральному критику і мистецькому оглядачу, другові Франківського драмтеатру, керівнику літературно-драматургічної частини. Нагадаємо, що він пішов із життя у вересні 2022 року.
Прем’єра відбудеться 27 і 28 січня на камерній сцені театру. Дійові особи Зоя, яку зіграє заслужена артистка України Олеся Пасічняк; Санда у виконанні Юлії Коник та Марʼяни Вінтоняк; Савка – Віктор Абрамʼюк, Владислав Демидюк.
Цьогоріч виповнюється сто років з часу написання твору «Вовчиха» Ольги Кобилянської. У премʼєрній роботі – елегії «Вовчиха» – Назарій Панів змістив акценти, сфокусувавши режисерську увагу на взаєминах матері та доньки та додав психологічних проблем, важливих для нашого часу.
Гіперопіка, нерозуміння потреб одна одної та нездатність щиро поговорити занурюють героїнь вистави у несправжній, «перевернутий» світ їхніх фантазій, бажань та вигадок. Персонажі стоять на межі двох світів, не належачи повністю жодному з них…
Режисер Назарій Панів наголошує, що звертатися до творів українських класиків сьогодні вкрай важливо. Навіть у час війни не можна забувати про проблеми, які є у суспільстві — нині особливо загострені відчуття і почуття людей, усі ми надто сенситивні, і щоб залишатися активним громадянином і кожною своєю дією робити крок до перемоги, ми маємо дбати як про своє фізичне здоровʼя, так і про ментальне.
Дія у виставі відбувається на кухні. Це те місце, де сімʼя найчастіше перебуває разом, проте режисер показує, як кухня може перетворюватися у зовсім інший світ, ворожий, незрозумілий, підкреслюючи внутрішні глибинні проблеми, перемішуючи побут із фантазією.
В інсценізації та в премʼєрній роботі наголошують на основному зерні проблеми, яка є в оригінальному творі — небажання матері «відрізати пуповину», пройти природню сепарацію з дітьми, і як це перетворюється на повідок для молодої особистості, сковує її розвиток.
“У постановці ми показуємо, що наші дії і слова не завжди є тим, чим видаються на перший погляд. Ми відображаємо внутрішній глибинний, світ прагнень, бажань та потреб, про які часто не можемо сказати вголос. Ми говоримо про проблему між найріднішими людьми. Про те, що вони не можуть поговорити щиро один з одним і ховаються за масками «так треба», «я краще знаю»…
Нашою постановкою ми хочемо порушити цю тему, дати сили начебто в простому – поговорити відверто і щиро один з одним. Це складно і просто водночас. Фінал, зрештою, дає кожному із нас поживу для роздумів, щоб завершення нашої історії сталося в кожному, хто її перегляне.
Буденне – це не завжди те, чим здається”, – додає режисер.
ФОТО ТИЖНЯ
