У Франківську говорили про спорт для ветеранів: бар’єри, виклики та шляхи їх подолання (ФОТО)
У просторі “Ветераницивільні Петрос” на Промприладі відбулася відкрита розмова на тему “Тіло і травми”, де фізіотерапевти, реабілітологи, спортивні тренери та ветерани обговорили, як правильно заходити у спорт після бойових травм, які помилки найчастіше трапляються і що заважає ветеранам повертатися до активного життя.
Про це пише Галка з місця.
Серед учасників заходу були фізіотерапевти, реабілітологи, спортивні тренери та самі ветерани, які поділилися своїм досвідом повернення до спорту після поранень. Модератор Богдан запросив присутніх до відверої розмови про те, як безпечно розпочинати тренування після травм, протезування та ампутацій.
Роман, фахівець з протезування, наголосив, що перед тим як давати навантаження, важливо розуміти можливості протеза. Не варто одразу переходити до спортивних протезів – спочатку потрібно освоїти класичний протез з адаптивними стопами, навчитися ходити та тримати рівновагу. Кожна спортивна стопа призначена для конкретного виду спорту, і важливо знати, в яких умовах її можна використовувати, а в яких категорично не можна.
Фізіотерапевти розповіли про типові помилки ветеранів у спортзалах. Найпоширеніша проблема – коли людина одразу після отримання протеза викидає милиці, не даючи часу на адаптацію. Ще одна важлива помилка – відсутність поступовості. Ветерани часто намагаються одразу повернутися до своїх попередніх спортивних досягнень, не враховуючи, що довго не займалися.
Також багато хто «забиває» на власні відчуття, терпить натирання та біль, замість того щоб зупинитися та звернутися до фахівців.
Юрій Гапончук поділився своїм шляхом повернення до спорту. Він наголосив, що його рушієм була проста цікавість – чи зможе він це зробити. Зараз ампкоманда «Бартка» тренується два-три рази на тиждень по півтори-дві години, і вже вдається грати 6 на 6 або 7 на 7.
Психологиня розповіла про важливість адаптивного спорту для виходу ветеранів з лікарняного середовища у звичайне життя. Спорт стає тією сходинкою, яка допомагає повернутися до повноцінного життя через спілкування з побратимами та цивільним населенням.
Під час обговорення виявилося кілька ключових бар’єрів, які заважають ветеранам приходити в спортзали.
По-перше, це доступність спортивних локацій – як дістатися до них, як потрапити всередину, чи є доступні вбиральні та душові.
По-друге, відсутність тренерів та фізіотерапевтів, які мають досвід роботи з людьми після ампутацій та важких травм.
По-третє, необлаштованість залів відповідним обладнанням – класичні тренажери часто не підходять для людей без верхніх чи нижніх кінцівок.
Але найголовнішим бар’єром, як зазначили учасники, є психологічний стан. Багато ветеранів не відчувають себе самодостатніми після травми, не можуть повернутися до роботи, не почуваються опорою для сім’ї. Поки вони не досягнуть фінансової незалежності та внутрішньої впевненості, думка про спорт відходить на останній план.
Фахівці закликали ветеранів не боятися робити перший крок, звертатися до фізіотерапевтів ще на етапі реабілітації з запитом навчитися тренуватися, формувати свої цілі та поступово їх досягати. Адже спорт – це не лише про фізичне здоров’я, а й про психологічне відновлення та повернення до повноцінного життя.
ФОТО ТИЖНЯ
