В Івано-Франківську презентували три соціальні ролики про внутрішньо переміщених осіб, а також виставку портретів й історій “Втрачений дім”. Переглянути фотоісторії можна біля Музею мистецтв Прикарпаття до 15:00.
До проєкту «Втрачений дім» увійшло 22 розповіді, які було зібрано впродовж липня у 29 громадах області, де комплексно проживають внутрішньо переміщені особи. На кожному стенді зображені різні герої, які до повномасштабної війни не перетиналися у реальному житті, але зараз їх об’єднало те, що довелося тікати з рідного дому від бойових дій.
“Люди, з якими ми спілкувалися, тимчасово змушені жити у школах та садках. Вони втратили не тільки стіни рідного дому, а й відчуття безпеки. Дехто пережив відсутність води, їжі, смерть рідних. Кожна з цих історій формує загальну картину, що проживають тисячі мешканців тих регіонів, де йдуть бойові дії та прилітають ракети”, – зазначила керівниця “Молодої Просвіти” та ідейниця проєкту Євгенія Бардак.
Режисер-монтажер двох відеороликів про емоції Віталій Шевелев народився у Луганську, але останні роки жив у Сєвєродонецьку.
«Ми хотіли передати весь біль людей, котрі втікла від війни. Щоб ті люди, які цього не бачили, аби відчули це все. Люди втрачають все… Одна з історій, коли ми починали знімати, то у людей був бізнес у Миколаєві, а вже вночі вони втратили це все, росіяни влучили у їхній бізнес», – розповідає Шевелев.
До війни йому вдавалося знімати більш позитивні ролики, коли Донбас відбудовували після початку війни у 2014 році.
Одна з учасниць проєкту Яна Дмитренко були під окупацією два місяці у селі Довгалівка (Харківська область). Зрозуміла, що треба виїжджати, коли по хатах почали ходити російські військові. Чоловік Яни військовий, тому прийняли рішення рятувати дітей, адже окупанти мали списки військовослужбовців. У родини четверо дітей – найстаршій 15, а наймолодшій чотири роки.
«Допоміг нам виїхати місцевий, який домовлявся з окупантами, платив їм, щоб ті не перевіряли документи. Поки виїжджали – потрапили під обстріл», – розповідає жінка.
Спочатку родина дісталася до Полтави, а звідти до Франківська, де їх прихистили в одному з дитячих садочків.
«Мене заспокоювала думка, що діти у безпеці. Ми коли їхали вже по підконтрольній Україні території та бачили наш прапор, то з дітьми дуже раділи, плакали. Вертатися мені немає куди. В одному селі вже немає будинку, а в іншому живуть росіяни. Вони коли відходять, то руйнують все», – додає Дмитренко.
Родина планує продовжити своє життя у Франківську. Кажуть, що вже адаптувалися, чекають на перемогу та повернення тата з фронту.
З 30 серпня протягом місяця портрети з історіями можна буде подивитися у Ратуші. А відео на сторінці Івано-Франківської обласної організації «Молода Просвіта».
ФОТО ТИЖНЯ
