У 80 окремій десантно-штурмовій бригаді розповіли історію бійця на позивний “Кон” з Калуша, який подолав онко та приєднався до лав бригади. Серед іншого боєць розповів про “м’ясні” штурми росіян.
“Кон” – старший штурмової та резервної груп 2 батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він звільняв Кліщіївку, заводив бійців на позиції, евакуював поранених та загиблих, був у штурмі та обороні. Десантник поборов онкологію та 1 березня підписав контракт з 80 бригадою, пише “Галка” з посиланням на Бліц-Інфо.
“Я знав, куди йду. Довелося “попітніти”, щоб потрапити в бригаду, але декілька місяців спроб – і я тут. Служити в 80-ці навіть краще, ніж розраховував”.
Перший його бій – за ліс між Іванівським та Кліщіївкою на Бахмутському напрямку. “Кон” згадує найбільш яскравий вихід: його група зненацька захопила та ліквідувала підрозділ вогневої підтримки росіян, а потім дві доби коригувала вогонь по противнику через впольовані ворожі рації.
“Ми брали ліс біля першої хати в Кліщіївці несподівано для них. Вони не думали, що ми так швидко будемо просуватися. На нас не чекали. Ми взяли бліндаж з найнеприємнішою нечистю: “АГСниками” та мінометниками. Потім ми знайшли “радєйки”. Рація була з паролем. Наш хлопчина кричить: “Бляха! Що робити?” А далі розвертає “радєйку”, а там пароль написано! Ми отримали їх рації та слухали два дні. Вони коригували по собі вогонь, бо не могли викупити, що “радєйки” треба перепрошити. Їх штурмова група отримала по зубах. Далі їхали кадирівці. За триста метрів чути, як вони верещать. У нас дуже добре арта працювала. Кілька разів вони спробували штурмонути, але в них нічого не вийшло. Ми їх перебили. По рації вони казали, що в них два тяжких “триста”, вони не можуть зупинити кров і не знають, де евакуація. Їм відповіли: “Четверта хата від спаленого БТР”. Ми прийняли та відпрацювали…” – розповідає військовий.
У посадках було тяжко – шість кілометрів долати лише перед початком штурму. Противник бачив групу з повітря і прямо з оптики через поле. Стежки були пристріляні, але десантники не відступили і виконали бойове завдання.
“Кон” згадує найскладніший для нього вихід:
“Суміжні підрозділи не з нашої бригади погано орієнтуються та губляться, тому доводиться їх водити групами. “Поводирем” визначили мене. Ми вели значну групу людей. Пару “прильотів”. Кілька людей загинуло, немало “триста”… Наша евакуація зайшла під сильними обстрілами! Вони просто “рекси”. Кілька кілометрів виносили людей до техніки. Там лісок скошений. Тебе видно візуально. Якщо зупинишся, буде ще гірше. Вони всіх винесли. За весь час, доки я тут, ми нікого не кинули та завжди виконували задачі”.
Зі слів воїна ДШВ, була російська спецура, а бувало, що ворог йшов на них у шортах, футболках та без бронежилетів.
Він описує тактику росіян в Кліщіївці:
“Під*ри” хвилями йдуть. Кожну годину роблять контратаки. Ти їх б’єш, але вони лізуть і лізуть. Їхня техніка нагло залітає під наші позиції з надією розбити їх. Але ми відразу її палимо. Наша арта супер круто відпрацьовує. Це треба бачити. Техніка горить, “під*ри” хаотично розбігаються. Ми їх добиваємо. “Шторм-Z” в Кліщіївці був у шортах, футболках і без броніків. Обдовбані. Але з автоматами та гранатами. Тактика – на живця – щоб зрозуміти, де ми закріплюємось. Вони виходять на контакт виходять з нами і тоді розуміють, де ми знаходимось. Ми їх успішно ліквідували”.
Боєць був впевнений в підтримці артилерії, аеророзвідці та гідному командуванні. І вважає, що в боях за нашу землю йому сили давали наші предки.
“Є багато прикладів в нашій історії нашій, на кого можна рівнятись. Я рівняюсь на козаків, гайдамак, “холодноярівців”, Залізняка, Шухевича, Бандеру. Це безкінечне джерело натхнення. Ми боремося за свободу всю нашу історію. Також додає сил відповідальність – ти не можеш проявляти страх, якщо ведеш за собою людей”, – каже “Кон”.
“А цивільним чоловікам хочу сказати: досить зі своєю совістю йти на компроміси. Нам треба люди. Тут дуже тяжко. Відмазок немає ніяких. Усі мусять піти на фронт. Одна справа: коли підготувався, прийшов, якийсь час повоював і маєш досвід. Інша – коли тебе потім витягнуть з дому, а ти навіть не знаєш, з якого боку автомат стріляє… Немає інших варіантів. Це наш обов’язок перед своєю країною та своїми рідними. Тільки так поборемо”, – наголошує десантник.
ФОТО ТИЖНЯ
