Євген Борисенко – архітектор, містопланувальник, співзасновник експертного центру з універсального дизайну «Pro.UD». На запрошення платформи «Тепле Місто» в Івано-Франківську він розповів про те, як облаштувати простір, комфортний для всіх. Що таке універсальний дизайн, та як його застосовують на практиці.
Лекція Євгена Борисенко відбулася у громадському ресторан Urban Space 100, де зібралися десятки зацікавлених. “Галка” передає пряму мову з місця події.
Універсальний дизайн — це не тільки про безбар’єрність простору, а це також і про безбар’єрність інформації, про вебдоступність, про доступність послуг. Як архітектор, я буду говорити саме про фізичний простір, про архітектуру та про дизайн середовища. Як працює універсальний дизайн, які його принципи.
Ми всі розуміємо, що ми не вписуємося у якісь стандартні параметри. Кожен з нас розуміє, що він не є ідеальною людиною. І користуючись певним предметом чи простором, ми усвідомлюємо, що щось у ньому нам не підходить, що нам не комфортно.
Людина у центрі уваги
Універсальний дизайн — це дизайн всіх речей, в центрі уваги якого знаходиться людина, і який враховує потреби кожного і кожної незалежно від віку, статі, розвитку та інше. Тобто охоплює максимальну кількість людей. Він передбачає можливість використання різних допоміжних і спеціальних пристроїв, які наприклад, допомагають людині з порушенням рухового апарату користуватись басейном.
Тобто мета універсального дизайну – це максимізувати кількість людей, які можуть використовувати предмет, приміщення чи скористатися певною послугою.
Цілі універсального дизайну:
- Тілоцентричність: проєктування з урахуванням повного спектру розмірів тіла людини
- Комфорт: не ускладнювати правила користування середовищем
- Поінформованість: використовувати різні способи передачі інформації
- Розуміння: створити середовище інтуїтивно зрозуміле для використання
- Безпека: сприяти здоровʼю людей та запобігати травмам
- Соціальна інтеграція: забезпечити однаковий доступ для всіх у публічну сферу
- Персоналізація: дозволити людям персоналізувати свій досвід
- Культурна відповідність: врахування контексту проєкту
Принципи універсального дизайну
Перелічуючи ці принципи, я зосереджуюсь на тому, як вони працюють у просторі.
Найперше — рівноправне використання. Це про те, щоб люди мали рівноправний доступ до предметів, до простору, загалом до всього середовища. Проєктування та дизайн мають враховувати все різноманіття людей. Як приклад, те як ми пересуваємося з дому на роботу. Ми стикаємось з великою кількістю бар’єрів, починаючи від сходів, потім тротуари/бордюри, потім перешкода при потраплянні в транспорт, бо він теж буває зі сходинками. Тому ціль універсального дизайну — створити безбар’єрне середовище, тобто мінімізувати цю кількість перешкод на нашому шляху до роботи. Створити умовно горизонтальну поверхню, по якій людина могла б безперешкодно пересуватися. А вертикальне пересування створюється за допомогою ліфту.
Безбар’єрність створюється за допомогою пониження тротуарів, тактильної навігації, такої як тактильна плитка на тротуарах перед пішохідними переходами. Також важливе про ліфт: їх можна використовувати у громадському просторі, тобто на вулиці. Ним може скористатися людина з візочком, чи на візку, чи з велосипедом, адже вони не можуть скористатися ескалатором або сходами. У нас я такого використання ліфта не зустрічав.
Сходи завжди мають бути продубльовані пандусом. Ви навіть можете поспостерігати, що якщо десь є сходи та пандус, то здебільшого люди обирають йти пандусом, бо це комфортніше. У світі є приклади, коли пандус ставлять на пляжах, щоб люди на візку могли туди потрапити.
Важливо – маломобільні групи населення (МГП) — це не тільки люди з інвалідністю. МГП — це також батько або мати з візком, адже вони не можуть потрапити у всі простори. Я сьогодні, коли йшов з вокзалу з валізою, також був маломобільний, адже мені було складно подолати сходи або бордюри. Ми стаємо маломобільні, коли ввечері повертаємося з роботи, і через наш стан ми можемо не помітити певні перешкоди.
Гнучкість використання — максимізувати саме варіації використання цього простору. Щоб користувач міг сам обирати, яким чином він може використовувати цей простір або предмет. Як це взагалі працює? Наприклад, ми деколи можемо побачити гнучкий дизайн лавочки, коли людина може посидіти, чи посадити навпроти дитину, щоб погодувати, чи навіть полежати. Або стіл-стілець, коли можна посидіти чи попрацювати.
Простота та інтуїтивність використання — важливо, щоб весь дизайн був простий та зрозумілий, незалежно від користувацького досвіду, тобто навіть дитині. Як приклад, тактильна навігація чи тактильна плитка. Вона дозволяє людині з вадами зору, яка користується тростиною, відчути зміни у просторі. Ця навігація часто буває контрастних кольорів. Вона допомагає людині, яка має часткову втрату зору, бачити цю навігацію і також користуватися простором.
Маркування сходинок. Ймовірно не всі розуміють для чого це. Але я навіть по собі помічав, що коли мало світла, то сходинок може бути не видно взагалі. Де вони починаються і де вони закінчуються. Контрастне маркування сходинок допомагає краще орієнтуватися, розуміти, де починається сходинка.
Міська транспортна інфраструктура. Важливо, щоб всі ці піктограми були добре видимі та доступні. Яскравий дизайн стовпчиків світлофорів, він допомагає нам їх краще бачити та уникнути можливого пошкодження.
Гарна комунікація з людиною через дизайн — це коли на вуличній інфраструктурі чи попереджувальні таблиці є і картинка, і текст, і шрифт Брайля.
Простота інтерфейсів. Коли я звикаю купляти на касі самообслуговування в одному магазині, а потім потрапляю в інший, і там зовсім інакший інтерфейс. То перші хвилини намагаюсь у ньому розібратись, тобто він може бути не інтуїтивний.
Доступно викладена інформація. Вона має бути продубльована, бажано в різних варіантах. Якщо це візуальне повідомлення, то воно може дублюватись звуковою інформацією, також вона може дублюватись піктограмою. Як приклад, інформація в аеропорті, де навігація має картинку, текст та вказівник напрямку руху. Тобто незалежно від мовних навичок, чи володіння мовою, ми зрозуміємо, де і що знаходиться.
Використання шрифту Брайля, який допомагає людині з порушенням зору отримати інформацію, чи користуватися простором. Його, наприклад, використовують на дитячих майданчиках для навігації по різних зонах.
Терпимість до помилок. Дизайн має бути таким, щоб якщо людина натиснула щось не те, чи користується простором неналежним чином, щоб це не нашкодило людині і вона не зламала цей предмет або простір. Приклад – коли ми видаляємо щось, то комп’ютер завжди запитує нас, чи ми хочемо це видалити. Тобто це таке попередження про помилку чи небезпеку. Ще один приклад – паркувальний майданчик у торговому центрі, коли у нас є стовпчики, які попереджають нас про наближення до стіни, а також яскравий малюнок на самій стіні.
Низький рівень фізичних зусиль. Рівень зусилля у всіх різний і це має бути враховано при дизайні простору. Потрібно мінімізувати дії, які повторюються, щоб зменшити навантаження на людину. Як приклад – безбар’єрне потрапляння до будівлі, коли немає сходинок, а є ліфт.
Малі фізичні зусилля — це коли двері можна відкрити натисканням на кнопку, тобто двері автоматичні.
І останній — це необхідний розмір та простір. Ми розуміємо, що всім потрібні різні умови та різні розміри. Як приклад, турнікети, коли ти з валізою чи на візку не можеш крізь них пройти. Проєктування має це враховувати.
Безперешкодна видимість — це також про простір і про необхідний розмір. Бо коли ми
бачимо куди ми йдемо, то ми себе комфортніше почуваємо. У цьому питанні також важливе освітлення, яке створює умови комфорту та безпеки.
Універсальні туалетні кабіни, які часто називають вбиральнями для людей з інвалідністю, але все ж правильно казати універсальні кабіни. Нею можуть користуватись не тільки люди з інвалідністю, але й батьки, яким потрібно сповивати дитину, адже там може бути зроблений столик для цього. Зазвичай ці кабіни мають поручні та достатньо простору, аби нею легко могли користуватися люди на візку. Правильно, аби там було дзеркало, яке людина може нахилити до себе.
Елементи комфорту
У просторі можуть бути різні елементи комфорту. Місця для сповивання та годування дітей, щоб батьки могли відвідати той чи інший простір. І мати можливість там погодувати дитину чи сповивати.
Інше — перша допомога. Це наприклад, про наявність дефібриляторів у публічних місцях. У Києві вони є в метро, ним можна скористатися і це врятує людині життя.
Цікавий елемент комфорту – фонтанчики для води, якими можуть скористатися дорослі та діти, а також у самому низу є фонтанчик, аби напоїти тварину.
Вуличні меблі, які враховують, що ними можуть користуватись люди з інвалідністю. Щоб люди з інвалідністю могли не просто пересісти з візка на лавку, а щоб людина могла під’їхати до столика і сидіти за ним разом з людиною, яка сидить на лавці.
Також важливим є низький рівень шуму в просторі. Адже для людей з психічними розладами це може бути дуже сильне звукове навантаження. І загалом шум може сильно втомлювати людину.
Важливо, щоб було достатньо освітлення, щоб ми бачили всі перешкоди. І спокійні кольори. Адже яскраві кольори є тим елементом, який може дратувати людей, особливо якщо у людини є якась інвалідність.
Драйвери доступності
Глобальний драйвер — вік населення зростає, і таким чином збільшується кількість людей старшого віку, і серед них є великий відсоток людей з інвалідністю. Ми маємо пристосовувати простори під них.
Соціальний драйвер — коли батьки з дитиною починають працювати, і там, де вони працюють, має бути облаштований простір, де можна залишити дитину.
Технологічні драйвери — це про те, як технології впливають на нас. Зараз розвивається рух на електросамокатах. І ми маємо підлаштовувати простір під них. Наприклад, облаштувати окрему схему руху.
Економічний драйвер — це про те, що гроші диктують правила. Була вирахувана статистика, що якщо громадський простір буде безбар’єрним, то десь додатково 30% людей починають ним користуватися. Тобто це збільшення попиту на 30%. Економічно – це дуже привабливо. Тому я не знаю, чому бізнес поки не завжди про це задумується.
Наш найбільший драйвер зараз — війна. Та кількість військових та ветеранів, які мають інвалідність, вона величезна. І є величезний запит від суспільства на зміни у просторі. Ми вже маємо це враховувати, і це величезний тиск на суспільство, на нас. Що ми робимо з цим простором, наскільки швидко ми його трансформуємо.
Важливою є культура розуміння, але, як на мене, її у нас досі немає. Немає розуміння, чому ми маємо трансформувати простір, навіщо робити пандус та інше. Що от є людина з інвалідністю, і їй комфортно зробити пандус, щоб він був не 45°, а 5°. І поки цього розуміння немає, ми будемо виконувати всі ці державні норми для галочки. Робити нібито пандуси, робити нібито пониження бордюрів… Тому важливо займатися просвітництвом, дискусією про те, що це важливо і для кого це важливо.
Читайте також: В Івано-Франківську дискутували про безбар’єрність та якість інклюзії міста (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
