Ушанування пам’яті полеглих односельців Сівки-Войнилівської у боротьбі за Українську державу 1940-1953 років
1 жовтня 2025 року в селі Сівка-Войнилівська Войнилівської територіальної громади на Калущині відбулася визначна подія. Біля оновленої символічної могили борцям ОУН-УПА вшанували пам’ять односельців, які віддали свої життя в боротьбі за Українську державу 80 років назад.
У цей день свята Покрови Пресвятої Богородиці, свята Захисників і Захисниць України проведено Молебень за Україну, українське військо та Богом благословенний мир, панахиду за полеглими героями.
Староста села Оксана Галка наголосила на обов’язкові пам’ятати всіх, хто віддав своє життя за рідну землю. Герої не йдуть – вони перетворюються на світло, яке веде нас крізь темряву. Ми живемо, бо вони стали щитом. Ми йдемо далі, бо вони вказали шлях. Наш обов’язок – зробити так, аби жоден подвиг не загубився серед років, а кожне майбутнє покоління знало: свобода має ціну.
У російсько-українській війні віддали свої життя ще зовсім молоді Віталій Воронка, Ігор Стефанишин, Роман Данюк, Володимир Цюрко, Іван Джичка. Багато наших односельців призвано до лав Збройних сил України, вони гідно захищають нашу землю від російського агресора.
До учасників віча звернувся п. Олег Кикавець, житель с. Мошківці, ініціатор проєкту, активний організатор робіт щодо оновлення могили. Він подякував усім, хто прийшов на ці урочистості, тим, хто долучився до робіт, зробив фінансові внески й надавав послуги.
Редакція інтернет-видання «Галка» вирішила зустрітися з п. Олегом Кикавцем і записати інтерв’ю.
— Пане Олеже, ми відвідали символічну могилу. Нас уразило все: установлені гранітні плити з викарбуваними іменами полеглих Героїв, гранітний постамент для покладання квітів і свічок, оновлена арка з гербом і гаслом ГЕРОЯМ СЛАВА!, вимощений плиткою майданчик перед могилою… Усе зроблено майстерно, добротно й монументально. Чому виникла ідея оновлення пам’ятного місця? Хто підготував проєкт?
— Ініціатива оновлення символічної могили в мене назріла ще в 2020 році. Біля могили є стенд з фотографіями 54-х односельців, які загинули у визвольній боротьбі за Українську державу 80 років назад. Щороку, у четверту суботу листопада, на могилі запалювались свічки на честь українців – жертв створеного радянською владою штучного голодомору 1932-1933 років у Східній Україні.
У минулому році я нарахував 76 свічечок, поставлених на насипі могили. Так школярі разом з учителями вшановували пам’ять загиблих. А поруч з фотографій на стенді дивилися на нас очі молодих хлопців і дівчат та ніби промовляли: «Не забувайте й про нас, ми полягли за Україну і ваше майбутнє…»
Що спонукало мене до ідеї оновлення могили? Відповідь лежить у дещо іншому часовому вимірі…
Моє трудове життя з 23 років пройшло в Сибіру, куди був направлений після навчання. Тут я жив і працював 39 років. У 2018 році ми з дружиною Іриною повернулися в Україну, до батьківської хати, в якій я народився.
З відстані цих років на чужині мені стало очевидно, що історію своєї Батьківщини треба знати і пам’ятати. А символи історії України мають бути в належному стані.
— Яким було ваше життя в росії?
— Моя кваліфікація інженера-астрономогеодезиста була потрібна на просторах Сибіру. Ці унікальні роботи виконувалися в перші 5 років. А після бурхливих років перебудови мій досвід став корисним у гірничо-добувній галузі і не тільки. Зі мною була сім’я, дружина, дві чудових дочки.
— А чому росіяни пішли воювати проти нас?
— З першого дня після перемоги Революції гідності й утечі В. Януковича в російський Ростов в інформаційному просторі росії почалася масова атака на Україну. Події Майдану російське телебачення висвітлювало в абсолютно спотвореному вигляді. Устами ведучих і так званих “запрошених експертів” інформація подавалася в зневажливому тоні, з відтінком зверхності до історичних постатей, державних діячів. Росіянам прищеплювалася зневага і ненависть до українців, розпалювалася міжнаціональна ворожнеча. Так продовжувалося щоденно впродовж 8 років до повномасштабного вторгнення в нашу державу.
У Конституції російської федерації записано: “заборонено пропаганду, що розпалює соціальну, національну або релігійну ненависть і ворожнечу..”. Але щоб уникнути кримінальної юридичної відповідальності, всі телепередачі були з приставкою “шоу” (розважальний, видовищний).
В останні роки перед вторгненням ненависть до етнічних українців у колективі, де я працював, будучи в той час громадянином росії, досягла свого апогею: «а ти что думал, я пойду воєвать»; «нада било іх раньше задавіть»; «гаварят, у вас украінєц работаєт?!». Так говорили мої підлеглі працівники і знайомі досить високого рангу, яких я знав багато років.
У кінцевому результаті мене спонукали звільнитися з підприємства, яке було успішним під моїм технічним керівництвом.
Слава Богу, ми з дружиною зуміли все це пережити, щасливо повернулися в Україну. Ми встигли одержати Українське громадянство й офіційно переоформитися з російського пенсійного забезпечення на українське.
— Як це вам удалося? Багато людей, що працювали в росії, не змогли це зробити. Крім того, у нас люди вважають, шо російська пенсія в три рази вища, ніж в Україні.
— На українське пенсійне забезпечення переоформилися відповідно до Закону 1992 року “Про гарантії прав пенсіонерів країн СНД”. Це хибне уявлення про російську пенсію. Рубль в 3,5 рази дешевший від української гривні. Тому пенсія лікаря-терапевта в Читі в 2017 р. складала 8 тисяч рублів (110 доларів США) – зовсім мала для умов проживання в Сибіру.
— Хто підтримав вас у справі відновлення символічної могили Героям?
— Насампередмою ініціативу підтримала староста села Оксана Галка. Спочатку оновили вітрину стенду, потім паркан навколо могили. До встановлення огорожі були залучені учасники АТО, наші односельці.
Потрібно було впорядкувати інформацію на стенді відповідно до хронології подій. Перші жертви були в 1940-1941 роках під час московської окупації, а сотенний сотні «Вітрогони» Тютюнник загинув у 1946 році (на стенді його фото було першим).
Прізвища полеглих Героїв на стенді взято з книги “Історичний нарис сіл Сівки-Войнилівської і Мошковець” Марії Бродин-Михаськів, учительки української мови та літератури Сівецької школи. М. Михаськів була зв’язковою, свідком і учасницею подій того часу. Ця книга є результатом великої дослідницької праці, роботи в архівах, особливо воєнних років.
Щоразу перечитуючи описані події, я розумів, що імена Героїв заслуговують бути викарбуваними на граніті.
— Хто готував стенд про полеглих Героїв?
— Стенд підготовлено на основі інформації з книги Марії Михаськів, виданої тиражем 100 примірників у 2007 році. Проводилися консультації з істориками, краєзнавцями, філологами, щоб правильно подати інформацію для карбування. У нарисі М. Михаськів подається майже 550-річна історія сіл Сівки і Мошковець.
— Чи є інформація про участь односельців у подіях Першої світової війни?
— Наші земляки воювали в Легіоні Українських Січових Стрільців (УСС) в Першій світовій війні 1914 -1918 років. На фронтах Першої світової війни загинуло 73 наших односельці.
Як данину пам’яті полеглим Січовим Стрільцям у селі було викладено з каменю символічну могилу з кам’яним хрестом і закладеною капсулою часу з іменами героїв. Але в період панування лютого комунізму в 70-х роках хрест було зруйновано, а могилу знищили “чорні люди”.
Хрестовину хреста зберегла родина, що проживає поруч. Доля капсули часу невідома. Могила була біля корчми “Дністер”…
— Хто допомагав у втіленні проєкту, виділяв кошти? Скільки часу зайняла робота?
— Чотири роки назад проєкт ліг на папері. Ідею підтримала староста громади. Перші внески зроблені ще восени 2021 року.
Але 24 лютого 2022 року на нашу землю прийшла повномасштабна війна. Збір коштів зупинився, потрібно було допомагати армії.
Від осені 2024 року збір коштів продовжився.
Увесь час до початку карбування імен на граніті перевірявся список, описувались обставини загибелі.
Серце розривається, коли бачиш на стенді фотографії дівчат. Косар Ганна – медсестра боївки УПА. Вона загинула в криївці, в оточенні солдатів НКВД, в Загір’ї біля Калуша. Живою не здалась.
Стефанишин Олена – кур’єр проводу ОУН. Заарештована 01.05.1947 року, померла в концтаборі. Цим дівчатам було тільки 22 і 24 роки.
— Хто виділив кошти, виконав карбування? У скільки обійшлося оновлення символічної могили?
— Виділив кошти для робіт щодо карбування Благодійний фонд “Контінентал Фармерз Групп”, який представляє орендатора земель громади агрофірму “МРІЯ”.
Окрема подяка за це представнику фонду, з яким були налагоджені ділові контакти й складений договір. А щоб домовленість набула юридичної сили, старостою Сівецької громади були підготовлені відповідні клопотання.
Виконати карбування погодилася фірма з виготовлення пам’ятників із Калуша. Карбування на гранітних плитах – це надзвичайно складна робота. Вона потребує спеціальних інструментів, досвіду й займає багато часу. Окрема подяка співробітниці фірми, яка робила цю роботу і довела її до кінця.
Кошти на закупівлю матеріалів внесли односельці, родичі полеглих, а також представники родин, які були насильно депортовані в Сибір у 1947- 1950 роках. Фізичні роботи безкоштовно виконували більше десятка людей, за що їм щиро дякую.
Оновлення могили обійшлося в 70 тисяч гривень з повною фінансовою підзвітністю.
— Ви сказали, що кошти вносили представники родин, насильно депортованих у Сибір у 1947–1950 роках. А чи є інформація про депортацію із цих сіл?
— Так, така інформація є в книзі. У 1947-1950 роках із сіл Мошківці і Сівка було репресовано 15 родин (50 осіб). Терміни заслання на так звані виправно-трудові роботи (ВТР)складали 10-20 років. Людей відправили в Амурську область росії, мало населену, з тяжкими умовами життя.
— Скажіть, що вас найбільше вразило в загибелі людей у той час?
— Наведу кілька маркерів про загиблих і злочини московської окупаційної влади:
- Джочка Матвій (вік 30 років) — 17 вересеня 1939 р. зустрів красну армію на околицях села з жовто-блакитним прапором. Згодом був заарештований “визволителями” і закатований у місті Калуші. Його мертвого скинули в яму для гасіння вапна, щоб сховати сліди фізичних знущань.
- Круковський Михайло (вік 20 років) , продавець магазину в селі, заарештований 1940р. Очевидно, зайдешній окупант-“визволитель” не хотів розрахуватися за товар у крамниці, а може, йому не сподобалась одягнута на хлопцеві вишиванка… Справу сфабрикували. Хлопця заарештували і закатували в 1940 році у Вінницькій тюрмі.
Ще одна трагічна подія, яка заслуговує висвітлення.
Кривава коляда в Сівці-Войнилівській 7-8 січня 1945 року. “Хату, де зібралися після коляди хлопці й дівчата, оточено солдатами енкаведешного гарнізону, що вже квартирував у селі. Рудий Петро (вік 21 рік) вбитий. З мертвого зняли обутку, прив’язали дротом за ноги до саней і волочили конями чвалом по селу до його хати… Окупанти зовсім очманіли...”. Так написано в книзі Марії Семенівни Михаськів зі спогадів очевидців.
— Події 80-річної давнини якимось чином зачепили й Вашу родину?
— Так, не просто зачепили. Мої дядьки, Петро і Матвій, брати моєї мами, були в сотні “Вітрогони”, загинули від рук НКВД у квітні 1946 р. Їм було 28 і 29 років відповідно. І тієї ж весни нквдистами була спалена хата, де вони народилися. У ній жили дві бабусі і четверо дітей, двоє з них неповнолітні.
Нічого не пожаліли солдати НКВД, навіть скотину, підперли двері стайні і живцем спалили корову і коника, що були там. Тітка Стефа, якій тоді було 10 років, згадує: “...прабабуся, старенька, згорблена жіночка невисокого зросту, тримається за двері хати і не хоче виходити… Москальський солдат знімає з себе ремінь і витягує ним за шию, через плечі, бабусю з хати…” , “…Я так плакала, так плакала, – казала Стефа…” , “…Іроди, іроди, – кричала бабуся, – випустіть корівку, чим вам скотина завинила?”
Згоріло все, тільки стіна не впала, а на ній два образи Божі не згоріли…
— Що Ви хотіли сказати тим , хто буде читати нашу розмову?
— Будьте гідними пам’яті героїчного минулого наших предків. Не будьте байдужими. Пам’ятайте, що було на наших теренах 80, 100 років назад. Але й активно формуйте майбутнє своїх внуків і правнуків на 50 років уперед.
Подивіться, який вид мала символічна могила раніше і як вона виглядає сьогодні, в оновленому вигляді.
Це має надихати людей, піднімати настрій, особливо в молодого покоління, наповнювати гордістю за наших предків, які віддали своє молоде життя за незалежну Українську державу.
Ми вистоїмо, ми переможемо і побудуємо процвітаючу державу Україну.
Співбесіда проведена з ініціатором проєкту Кикавцем Олегом Мироновичем, с. Мошківці
Читайте також:
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
