“Усі військові на війні сміються”: про фронт очима «Кіборга» з Прикарпаття (ФОТО)

13 Jun, 2022 10:18

“Усі військові на війні сміються”: про фронт очима «Кіборга» з Прикарпаття (ФОТО)

Прикарпатець Роман «Кіборг» Сивків захищає Україну на одному із найгарячіших напрямків фронту у складі однієї із десантних бригад. У 2014 він пішов добровольцем в АТО, де відвоював понад три роки. Після чого повернувся у рідне село на Городенківщині, де заснував успішний бізнес – вирощував плодові дерева та кущі.  У перший день повномасштабного вторгнення Сивків повернувся на фронт, щоб зупинити російську навалу. Відеоролики, які Роман знімає на фронті, користуються чималою популярністю у соцмережах. Адже прикарпатець їдко та влучно висміює росіян. Одного разу воїн навіть засвітився на одній із пропагандистських телепередач агресора.

«Галці» Роман розповів, чим відрізняється війна 2014 від війни 2022, як  місцеві ставляться до Збройних сил України, про мотивацію наших воїнів та важливість народної підтримки.

– Як для тебе розпочалася «велика» війна?

– До мене напередодні подзвонив товариш і сказав, що пора збирати чумайдани. Ну то я почав складати у рюкзак каску, бронежилет та інші речі. І це було дуже весело – включив свій Tiktok, щоб потролити москалів. Одразу зібрав близько 20 тисяч глядачів, яким сказав коротко і ясно «мийте сраку, мастіть смальцем, бо Рома виїжджає». За що мене одразу забанили, бо москалі накидали багато скарг.

Вранці 24 лютого попросив тата, аби відвіз мене на вокзал до Городенки. Ще на вокзалі запитав водія, чи точно їхатиме на Львів, адже почалася війна. Але він тільки посміявся з мене. Приїхали до Франківська, не встиг запхати дзигар в писок, як ракети вдарили по аеропорту. Дзигар одразу випав, а на мені моментально опинилися бронежилет та каска – чекав наступного удару. Водій одразу сказав, що нікуди не їде.

Зупинив якогось чоловіка і попросив підкинути хоча б на автовокзал на Пасічній. Звідти добрався до Бурштина, а уже далі автостопом – до Львова. Там був о 12, а уже о 14 сидів в автобусі, який віз на війну.

– Роман, ти маєш чималий бойовий досвід в АТО/ООС. Яка різниця між війною тоді і зараз?

– Розвитком подій. Тоді по нам не застосовували авіацію, фосфорні снаряди, мінометні «зажигалки». Було набагато менше обстрілів. На мій погляд, пів року в АТО за кількістю подій можна порівняти з одним днем на цій війні.

Кожного дня в голову приходить думка, що гірше бути не може. Але наступного дня розумієш, що може. По нам стріляють касетними та фосфорними боєприпасами. Це все йде у комплекті з «сушками» та вертольотами. Такі обстріли називаю флеш-рояль. Не вистачає хіба ядерної бомби…

– У суспільстві побутує думка, що росіяни – це армія бомжів і нездар. Які вони насправді?

– На початку вторгнення вони думали, що на прогулянці. Їхали, нічого не боялися. Вважали, що вони велика російська армія і легко все захоплять. Після того, як ми дали їм спротив, змінили тактику. Зараз росіяни артилерією стирають села за тиждень-півтора. Після чого приходиться воювати на руїнах.

Ми дійсно воюємо з другою армію світу за озброєнням, у якому б стані воно не було. Але воно літає, стріляє і його дуже багато. Якщо порівняти кількість особового складу на окремих напрямках, то їх десять на одного нашого, це як мінімум.

Нашому підрозділу зустрічалися різні – бували і морпіхи, кадирівці, псковські десантники. Щодо останніх, то вони уже отримували від нас у 2014. І недавно настала та мить, коли отримали ще раз. Не дійшло до них з першого разу.

Артилерія у них дійсно професійна. Це навчені роками люди, які воювали у багатьох війнах. Б’ють точно, чітко. Щодо піхоти, то у ближньому бою росіяни ніякі. На передній край вони кидають тих, кого не шкода.

І про розхвалених кадирівців – ми декілька разів з ними зустрічалися. Два рази добряче їм наваляли. Але третього їхня арта нам накидала.

– На початку війни у соцмережами розлетілося відео, де ти з гранатою у руці «просиш» росіян вийти з бронетранспортера. Багатьох хвилювало, чи це не була постановка і чи там дійсно сиділи вороги. Адже відеоролик закінчувався на найцікавішому. Ти можеш розповісти, що сталося далі?

– А що там далі? Зараз БТР-80 виконує бойові дії під українським прапором. Був «Бетер» з літерою «зет», але після зустрічі з моєю групою він більше її не мав. Правда, не всіх влаштовував той трофей, бо довелося багато відмивати. Але трофей, є трофей.

@_____007___________

БТР 80 РОСПАКОВКА

♬ оригінальний звук – КІБОРГ РОМА

– Розкажи про ваш побут. Що їсте, де спите?

– Залежить від місця перебування… Де є люди, то легше. Одного разу були біля переселенців. Тих, що ще за союзу переселили.  Там ціле село – вихідці з Косівщини. Тоді бабуся зарубала гуску і зварила нам борщу…  Це, мабуть, була найкраща зустріч за всю війну… Де нема людей, то ми їмо сухпайки, перебуваємо на тому, що прийдеться. Адже не завжди можна підвести їжу з кухні.

– До речі, що можеш розповісти про ставлення місцевих до ЗСУ? Бо в соцмережах багато «розганяють» про них негативного..

Коли ми там, де є місцеві, то вони повністю організовували весь наш побут. Поїсти, помитися, поспати, відпочити, показати підвал, де краще сховатися. Простий український народ сприяє нам будь-якими шляхами і методами. Бувало, що ризикують своїм життям, коли з окупованих територій надавали нам інформацію.

До прикладу, місяць тому нам подзвонив чоловік. Каже, «хлопці, от вам координати моєї хати, там стоять два танки. Мене за 15 хвилин там не буде». При тому додав, що будував хату все життя, але не шкода її, бо росіяни розстріляли його сусіда за маленький синьо-жовтий прапор.

– Підтримка волонтерів відчутна?

– Допомагають сильно. Це було дуже відчутно на початку повномасштабного вторгнення.

– А яка допомога вам зараз потрібна?

– У мене в соцмережах під кожними дописом є банківські реквізити. Чому? Бо ми самі краще знаємо, що потрібно замовити і де. Адже так буває, що люди при бажанні допомогти можуть купити те, що не зовсім нам підходить.

– Дуже багато людей у тилу нарікають, що військові весь час просять скинутися на автівки, або дрони. Вони не розуміють, куди це все дівається, адже виглядає, що купують їх дуже багато…

– Купують, але на фронті життя техніки буває дуже коротке. Для прикладу, отець з Чернівців, який родом з мого села, пригнав мені машинку об 8 ранку. А в 11 вечора вона згоріла від прямого попадання з танку. Треба розуміти, що ми воюємо на легкових машинах. Через інтенсивні обстріли дуже багато техніки знищується моментально. Але головне, щоб люди вижили.

А ще треба знати, що росіяни мають протидронові пушки, РЕБ-станції. Тобто, дрон, який коштує 300 тисяч, випускається у невдалий момент, його глушать, він падає між позиціями і його немає змоги забрати. Все, знову відкрита потреба.

ГАЛКА: Наш найцінніший “актив” – це увага аудиторії, якою хочемо поділитися

– Роман, що мотивує вас воювати?

– Само собою – це захист України. Також зараз є багато покалічених і вбитих наших хлопців. Коли ти йдеш у бій, то знаєш за кого. Ти йдеш за тих товаришів з якими вранці пив каву, а на вечір їх уже нема… Ця війна вже забрала дев’ятьох моїх друзів… Помста – це, мабуть, зараз найбільша мотивація…

Коли ти з людиною їж, спиш, коли ти разом з побратимами переживаєш те саме, то вони стають ближчим, ніж усі друзі, яких ти знав все життя. Збудіть мене о третій ночі, і я скажу, де і коли мої побратими загинули…

Але нічого так не створює настрій, як чашка звареної вранці кави і розрядка обставновки. Тобто, усі військові на війні сміються. Сміються з першого прильоту і закінчуючи крайнім анекдотом. Хоча бувають і «тошнотики».

– Можеш уточнити, що ти маєш на увазі про «тошнотиків»?

– Якщо людина була «тошнотіком» у мирному житті, то вона і на війні ним буде. Бачив якось відео, де жалілися, що їх не окопали. У мене у підрозділі є побратим, який за 15 хвилин викопає окоп за допомогою прикладу і ножа. Коли ти хочеш жити, то тебе вкопувати не треба…

Чи ці виступи з другої лінії. Вічні дзвінки від жінок. Для прикладу, мої знають, що якщо мене тиждень немає на зв’язку, то значить, що так має бути. І не треба дзвонити у частину, командирам, кидати два мільйони постів у фейсбуці, що їй чоловік ще від ранку не подзвонив. Це ж йде на користь ворогу, ситуації ж різні бувають. Наприклад, ти попав у полон і хотів сказати, що ти нещасний повар на кухні, то тобі не «проканає». Бо весь інтернет про тебе уже знає. Тож ті самі рідні зменшують твої шанси.

Особисто я і мої побратими не виходили на зв’язок півтори тижні. І що?! І жодна з жінок, мамів не робили «кіпішів», бо знають, що є різні ситуації.

А деякі наші настільки підіграють ворогу… Уявіть, що зараз б виклав відео, що стою там то у тому місці з одним автоматом. Росіяни такі – «ага, а чому би нам не проїхатися туди двома танками та чотирьома бетерами?». От що роблять деякі самі собі.

– Роман, перемога буде?

– Буде. На мою думку, перемога буде важка, війна швидко не закінчиться. Але ми обов’язково переможемо. Ми з різних ситуацій виходили, завжди знаходили вихід. Ми така нація, що за пів метра межі з сусідом можемо роками не говорити, битися та судитися. То що вже говорити про таку величезну Україну…

– Можливо, щось хочеш передати землякам?

– Розумію, що війна наш край чіпляє мало, окрім того, що хлопців додому привозять. Але це не означає, що війна їх не стосується, вона стосується всіх. І коли триматися разом та працювати на Збройні сили, то все вийде. Окрема подяка Городенківській громаді, що допомогли купити квадрокоптер.

Підтримати Романа та його побратимів може кожен. Натомість хлопці обіцяють ще більше мертвої русні. Реквізити: 5167 8032 5277 9355, ОЩАДБАНК, Роман Васильович Сивків.

Автор Назарій Боднарчук

Читайте також: Керівник поліції Прикарпаття відзначив найкращих правоохоронців (ФОТО)

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram, Instagram та Viber - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 7
  • exciting 3
  • angry 1
  • like
  • exciting
  • angry
11
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry