У 2017 році в Україні розпочали впроваджувати реформу системи охорони здоров’я. В результаті, українська медицина має нагадувати британську та іспанську.
Читайте також: "Ми самі програли гру, а не "Металіст" виграв", - тренер Ковалюк про поразку "Прикарпаття" (ВІДЕО)
У Великій Британії пацієнт не може одразу звернутися до профільного лікаря – кардіолога чи хірурга. Спершу обов’язково – до сімейного лікаря, який вирішує, чи потрапите ви до спеціалізованого лікаря у шпиталі та як швидко. Цей принцип вже впроваджений в Україні.
“Реформа системи охорони здоров’я в Україні не є копією жодної з систем. Це – унікальна українська система. Ми взяли найкращі практики європейських країн, Канади та Великобританії і створили систему. Модель, яку ми пропонуємо, більше схожа на британську чи іспанську”, – розповідала про реформу міністр охорони здоров’я Уляна Супрун.
А що ж стосується реформи швидкої медичної допомоги, то розпочалася вона ще швидше – у 2012 році, саме тоді виклики розділили на екстрені та неекстрені, встановили час прибуття “швидкої” до пацієнта.
“Ми маємо створити єдину систему екстреної медичної допомоги – центри екстреної медичної допомоги, додаткові пункти базування швидкої допомоги – щоб згодом досягти європейських стандартів надання допомоги. Але головне не тільки, щоб “швидка” приїздила вчасно, а й щоб вона була оснащена всім необхідним обладнанням та медикаментами, щоб рятувати життя людини”, – говорив тодішній міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко.
Та чи працює реформа на Прикарпатті, чи досягла “швидка” європейських стандартів надання допомоги, чи є все необхідне обладнання та медикаменти? Про це та інше «Галка» поспілкувалася з головним лікарем комунального закладу «Івано-Франківська станція швидкої медичної допомоги» Ігорем Ковалюком.
– В Україні триває реформування медицини, яке торкнулось і швидкої медичної допомоги. Що передбачають нові правила і чи справді «швидка» приїжджатиме не на всі виклики від громадян?
– Реформа екстреної медичної допомоги почалася ще у 2012 році, ми перші попали в плани Уряду по реформуванню. І є такий проєвропейський, дуже гарно виписаний, закон 2012 року, який називається «Про екстрену медичну допомогу». У ньому виписані, так сказати, всі правила гри, структуризація і так далі, але є одна проблема. Біда в тому, що закон є, але в Україні він мало що працює. Візьмемо, до прикладу, центральні диспетчерські, про які всі так багато чують. Вони в Івано-Франківську є “на словах”. Тобто диспетчерську будуємо вже 5 років, а на нинішній день її ще реально немає.
І законодавче прибуття швидкої за 10 хвилин, а в село за 20 хвилин, воно все пов’язане з цією самою центральною диспетчерською. Минулий керівник Івано-Франківського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф розпіарив на всю область про прибуття швидкої за 10 хвилин, і люди це знають, і вимагають. Тобто ті реформи не йшли так, як хотілося, а було більше якоїсь балаканини, а не роботи. І центральної диспетчерської в Івано-Франківську немає, тому той закон, про який йдеться, він не може працювати.
До речі, маю наголосити, що якщо погана дорога або якісь інші перешкоди, то до часу прибуття швидкої додаються ще 10 хвилин.
І по вашому питанню, чи буде швидка їхати – за старим законодавством вона їде, і я живу за цим законом. А новий передбачає, що диспетчер оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф перенаправляє звернення, що належить до категорії неекстрених, до відповідного закладу охорони здоров’я первинної медико-санітарної допомоги у порядку, затвердженому МОЗ, а у разі відсутності такої можливості – направляє до пацієнта бригаду екстреної медичної допомоги, що не виконує екстрені виклики, протягом години з моменту отримання звернення. І ніхто не говорить про цю годину часу, всі знають про 10 хвилин, але в Івано-Франківську 60% викликів не є екстреними, та мешканці думають, що вони є екстреними, бо “у мене болить, то я кричу найбільше”. І якщо десь ДТП і у когось голови немає, то нічого – головне, що у мене вухо засвербіло.
– Розкажіть докладніше, за яких умов «швидка» приїде до пацієнта? Які випадки вважатимуть екстреними? Зміни вже вступили в силу?
– Швидка завжди приїде на екстрений виклик. Які виклики називаються «екстреними»? Це той стан здоров’я, який загрожує життю.
Це фактично варіант померти. Тобто, коли ми їдемо на виклик, то ми знаємо, що це найскладніший виклик, і людина на ньому може померти.
Це може бути інфаркт, інсульт, падіння з висоти, утоплення, електротравма, тобто все каліцтво, вся біда, опік, вибух, отруєння, укус комах, бо від укусу бджоли можна померти, всі види алергії, побиття, психічний напад, епінапад, втрата свідомості. Але аж ніяк не температура, не діарея, болі в животі чи там вухо болить. Буває, що нас кличуть, що зуб болить, але стоматологів, дякувати Богу, у нас немає. Але зуб болить! А навіщо нас кличете? То кажуть «відвезіть мене до стоматолога», але ж ми не таксі, тоді нас посилають куди подалі.
– При яких випадках «швидку» не відправлятимуть?
– Як я казав – є випадки неекстрені – болить живіт, болить нирка, ломить в спині, болить молочна залоза чи неврит і так далі. Тобто всякі болі, які не пов’язані з втратою свідомості, які не пов’язані з якимось кровотечами, не відносяться до невідкладних. І цим, за новим законом, мав би займатися центр первинної медико-санітарної допомоги та сімейний лікар, але часто буває, що кажуть -“дзвоніть до «швидкої»”.
В перспективі, це не властива функція для швидкої допомоги, але якщо лікар десь там затримується, або дуже серйозна проблема, то закон дозволяє нам поїхати його підстрахувати.
А особливо там, де потрібні ноші, бо навіть, якщо сімейний лікар приїхав на виклик, там, наприклад, старший чоловік подзвонив і сказав, що у нього болить нога, сімейний лікар подивився, а там – перелом шийки стегна. Такого хворого можна везти тільки на ношах, але сімейний лікар мав би їздити на маленькій машині, тому, якщо у нього є проблема, він вже тоді викликає нас, і ми відвозимо пацієнта куди потрібно, так є і закордоном.
– Що про ці зміни кажуть ваші працівники? А пацієнти? На вашу думку, ці зміни покращать здоров’я іванофранківців?
– Для франківців нічого не змінилося, бо ми працюємо не за цією схемою, а за старим наказом, тому що немає центральної диспетчерської. Тому якщо у когось температура, то чого я б мав не їхати, але коли введуть центральну диспетчерську, то цим викликом мав би займатися центр первинної медико-санітарної допомоги. Але для цього їм потрібна машина, якісь медикаменти, водії, та в них немає нічого. Диспетчерську кажуть, що мали би ввести з дня на день, але в них були якісь проблеми з електрикою, але і МОЗ нічого не каже, тобто сімейною медициною займаються, а цим ні.
Ось ці неекстрені виклики… нам ніхто не забороняє на них їхати, але це не властива для нас функція. Якщо у малої дитини температура, а десь є ДТП, то зрозуміло, що ми залишимо ту дитину і поїдемо на аварію, хоча мама буде дуже цим незадоволена.
Тут грає роль фактор, що ми спізнимося на ДТП, бо надавали допомогу в іншому місці.
Що стосується парамедиків, які мали б замінити фельдшерів і лікарів у каретах, то фельдшер – це краща ситуація по освіті, ніж парамедик. Тому це якось «попустили» та дали вирішувати дане питання місцевій владі. Що нехай будуть лікарі, ми вам дамо певну суму коштів, але ця сума така, що нам не буде за що утримувати тих лікарів.
Чому за кордоном так економлять на лікарях у швидкій допомозі? Бо лікарю потрібно заплатити в чотири рази більше ніж парамедику, але коли у нас фельдшер, водій і лікар получають 4200 гривень, то я не бачу сенсу економити.
Гарний приклад – Польща. Коли в них бригади 50 на 50 – половина лікарські, половина фельдшерські. І якщо в престарілої людини тиск, то там впорається і фельдшер, а якщо десь ДТП, то потрібен лікар, який має мислення та зможе правильно організувати надання допомоги. Тобто якщо поїзд протаранив бус, і хтось кричить, бо в нього палець зломаний, то нехай кричить далі, він ще почекає, а той, що ще дихає, але вже не говорить, то тому в першу чергу потрібно надавати допомогу. Саме тому потрібен лікар, який це організує.
– Скільки машин швидкої працює в Івано-Франківську?
– Нормативний документ передбачає, що має бути одна машин на 10 тисяч населення в обласних центрах. На Івано-Франківськ мало б бути 25 екіпажів, які працюють в цілодобовому режимі. По штату у нас є 18, але реально їздять 16, бо в нас не вистачає 28 водіїв. У нас немає кому їхати за 4100 гривень, всі їдуть у Польщу. Ми вже і писали в міську раду – просили доплату для водіїв.
Але виходить абсурдна ситуація, бо лікар вчиться 9 років і має 4100 гривень, фельдшер вчиться чотири роки і має таку саму зарплату, а водій вчиться півроку, але йому потрібно дати більше грошей.
Акцентую, що ті дві наші машини не їздять, тому що немає водіїв. Тому, якщо ви запросите до нас водіїв на роботу, та ще й непитущих, то ми будемо дуже вдячні, зарплата десь – 4173 гривні.
– Яка ситуація з автопарком і належною медичною начинкою? За який кошт йде оновлення?
– Коли ми були власністю територіальної громади міста Івано-Франківська, і нами керував мер та міська рада, то тоді оновлення йшло з місцевих бюджетів. І це була функція міської ради, бо ми були міські, а 5 років тому нас передали до обласного бюджету, і за цей час ми не отримали нічого. Кошти розподіляє обласна рада, і якщо вона окремим рядком не виводить питання придбання транспорту або обладнання, то відповідно його ніхто і не закуповує.
Останній раз машини для швидкої купляли у 2007 році. Тобто вже 12 років ніхто жодної машини не купив, ні область, ні місто, а за нормами термін експлуатації складає шість років. І як Кабінет міністрів дбає про це, то так і місцева влада, маємо те, що маємо.
Щодо забезпечення медикаментами, то в Івано-Франківську ніколи не було з цим проблеми. Ми ніколи не відправляли людину з виклику щось купити в аптеці, все найнеобхідніше було. Окремою статтею йде субвенція з МОЗ на медикаменти, і з неї не можна забрати на бензин, на обладнання, не можна нічого. Ви мусите купити медикаменти, і вони мають бути використані як медикаменти, і це дуже добре, бо жоден керівник не може латати діри тими грошима, які є на ліки. Але з новою реформою ми маємо забрати з переліку гіпертонічні препарати. Тобто якщо ми їдемо на виклик, коли у когось високий тиск, то не будемо мати чим його збивати. І це для того, щоб відучити мешканців таким чином викликати швидку, бо вони знають, що ми приїдемо, але зробити нічого не зможемо.
Щодо дефибриляторів, то він є в кожній машині, але коли йому 38 років і він важить 40 кг…Колись так було, але зараз він має важити 4 кг. Новий коштує десь 150-200 тисяч, закордоном він є в кожному магазині, у Швейцарії стоять на автобусних зупинках, а у нас в машині немає. А якщо є, то таке, що ним користуватися страшно.
Бо це така річ, якщо вона стара, то може і прибити.
– Чули, що не завжди вистачає коштів на паливо для автомобілів…
– Ми фінансуємося постатейно, тобто йде окрема стаття на утримання автотранспорту. І в неї входить ремонт транспорту, утримання оргтехніки, карточки, друкована продукція, яка потрібна для обліку, запчастини та те саме паливо.
І якщо транспорт новий, то на паливо залишається більше, а коли у нас весь транспорт має понад 12 років, то тоді доводиться перекидати гроші з палива на те, щоб відремонтувати авто. Бо як немає машини, то немає потреби в паливі.
Нам виділяються додаткові кошти Департаментом охорони здоров’я, і йде якийсь баланс. Плюс у нас зменшилася кількість викликів. Не знаю, чи це пов’язано з виїздом тих людей за кордон, або зі свідомістю людей, якимись іншими речами. Можливо, покращилося здоров’я мешканців, тому нас не кличуть.
– Яку кількість викликів вдень отримує «швидка»? Скільки з них не підтверджується? Які найпоширеніші проблеми у франківців, котрі звертаються на 103?
– Денне навантаження на Івано-Франківськ може бути від 156 до 250 в епідсезон, коли був свинячий грип, то було 350-400 викликів. Літом зазвичай маємо 150-160 викликів. У нас одне з найбільших навантажень в області, мешканці Івано-Франківська нас люблять, ми їм тішимося. Якщо в Тисменицькому районі на бригаду на добу припадає 4-5 викликів, то ми маємо 10-12. І ми цьому раді, бо значить, що нам довіряють, нас люблять.
Про виклики, які не підтверджуються. Ми їх називаємо «несправжні виклики». Це може бути, коли швидку викликають на неіснуючу адресу. Наприклад, вулиця Хоткевича – я знаю, що останній номер будинка 54, а якщо у нас молодий диспетчер, то він не знає, що немає будинку номер 58. А діти собі можуть жартувати. Та таких речей не було б, якщо би була спеціальна програма, де позначені всі будинки.
Інше є те, що чоловік побив жінку, бігає з ножем, то кличуть чомусь не поліцію, а нас. Можливо, що жінка не хоче здавати чоловіка в поліцію.
То ми приїжджаємо, а вони вже помирилися, цілуються, а ви йдіть куди подалі.
За це можна оформити адміністративний протокол, але потрібно мати свідків, виписувати штраф, який складає десь 60 гривень, і це все якось не доцільно.
Третя категорія – це молоді мами перестраховуються, кажуть, «приїдьте, бо дитина плаче, і не знаю, що робити». Приїхали, дали дитині їсти – перестала плакати. Але виклик з медичного аспекту є безрезультатний, це могла зробити і будь-яка інша людина.
І четверта категорія – п’яні люди. Якщо є медичний аспект, то зрозуміло, що приїдемо і надамо допомогу. А якщо людина просто собі випила горівки і лежить перед будинком, може вставати собі, шуміти, б’ється чи обзивається, то люди чогось перестали кликати поліцію. Дзвонять нам і кажуть, заберіть його в лікарню, але ж у нього немає якоїсь травми чи ще чогось, та коли ми привозимо таку людину в лікарню, вона починає порушувати там громадський порядок.
Він може бити там інших хворих, ламати обладнання, він робить дестабілізацію. Уявіть, коли в лікарні лежить людина з інсультом, переломом, струсом, а ми привозимо таке «чудо». І тоді вже кличуть поліції в стаціонар, щоб його звідти ізолювали.
Зрозуміло, що бувають випадки, коли людина лежить на сходах, наприклад, біля вокзалу, і від неї неприємно пахне, і не можна зрозуміти чи потребує ця особа допомоги, чи ні, то ми звичайно забираємо. А коли собі ходить і шумить, то має забирати поліція. Коли ми поліції кажемо, що забирайте везіть його в КПЗ, то вони відповідають, що у нас немає КПЗ.
Та відривати бригаду від роботи, щоб возити пияків по місту, я вважаю, що це, як мінімум – неправильно, зважаючи на вартість виклику.
І дуже гарний аспект реформи – гроші йдуть за пацієнтом, то нехай та людина, яка викликала нас до пияка і платить. Ми ж приїхали на виклик і готові надавати допомогу, то якщо ви не знаєте правил виклику швидкої, то платіть за це.
У Польщі, коли недоцільно викликав швидку – штраф 300 євро, а у нас такої норми немає, можна кликати скільки хочеш разів.
Щодо найпоширеніших проблем, з якими франківці звертаються на 103, то, перш за все, хочу сказати, що 60% викликів у нас такі, що не потребують невідкладної медичної допомоги. Зазвичай, це хронічні хворі, які потребують постійного щоденного лікування. Найбільше – гіпертонічні кризи.
Я не маю точних даних, але можу сказати, що до нас в таких випадках звертаються найбідніші, ті хто не можуть піти в аптеку і купити собі потрібні ліки.
Це можна порівняти з тим, що пожежу ми погасили, але причинний фактор залишився. Тобто коли в людини інсульт, то він наш «клієнт», а коли просто високий тиск, то ні. Але розумієте, що високий тиск через півгодини призведе до інсульту, ну то може краще їхати на виклик, якщо ми любимо того українця? Друга категорія викликів – ДТП, бо немає більше кому дзвонити, оскільки у нас немає приватних «швидких». Також – виробничий травматизм, будови.
– Якщо рахувати у грошовому еквіваленті, то в яку суму обходиться один виклик машини «швидкої»?
– Якщо не брати до уваги утримання приміщення, тепло, зарплату, паливо, то в середньому виклик обходиться десь в 1000 гривень. Поїхали на виклик – 1000 гривень немає, не знаю чи мало це, чи багато. І коли нас викликають на «вухо болить», то ми кажемо, «викличте собі таксі до лікаря», то людям це не подобається.
– Розкажіть про колектив установи. Яка зараз зарплата у наймолодших та найдосвідченіших працівників? Чи справедлива вона, на вашу думку?
– У нас працюють люди, які в житті хотіли гострих відчуттів, дійсно хочуть врятувати життя, бути в центрі цього всього, самому ризикувати – їм за це велика честь та хвала. Багато хто у нас працює на двох роботах, бо ж ми працюємо позмінно, тому можете побачити наших фельдшерів десь в «Епіцентрі» у вільний від основної роботи час. За рахунок свого часу на відпочинок вони заробляють гроші, бо треба сім’ю годувати.
Орієнтовна зарплата лікаря, який нещодавно закінчив університет – трохи більше мінімальної, плюс виходять надбавки за «нічні», але я не знаю, чи це зарплата, чи компенсація за втрачене здоров’я, бо вночі не так просто працювати. Тому заробітна плата молодого спеціаліста, який тільки прийшов після університету сягає 4500 – 5000 гривень.
Фахівець, який має всі вислуги та надбавки, а максимальні надбавки у нас йдуть через 20 років – 30% до зарплати, то може бути нараховано 8000 – 10000 гривень. Але у зв’язку з дефіцитом, люди у нас працюють більше, ніж на ставку.
Чи зарплата справедлива? Закордоном служби екстреної медичної допомоги мають пільгові виходи на пенсію, як поліція – в 40 років, то ми робимо так, як всі. І я думаю, що за те, що лікар носить важкі ноші, теж потрібно платити. Молоді дівчата тягають ті ноші, хоча жінці можна піднімати вагу в 10 кілограм, а законодавство каже – най лікар сам це організує. У селі можна організувати, збудити сусідів, бо як їде швидка – ніхто не спить, а в місті ні, то ваша проблема.
Думаю, що потрібно підняти зарплату хоча б на 5000 гривень, то вже буде добре. Бо багато хто відпрацьовує ті три роки після університету і тікають за кордон.
– Чи є у Вас вільні вакансії?
– Зараз головна проблема з водіями, як я вже казав, тому що навіть, якщо вони зловживають алкоголем, то ми думаємо, чи звільняти того водія, чи залишати його і бавити. Друге питання, у нас 40% водіїв пенсіонери, а якщо говорити про реформу, то водії мають ще й пройти місячні курси та знати медицину. І знати її трохи краще, ніж поліція, тому що вони мають брати безпосередню участь у реанімаційних заходах.
Тому з водіями складно, бо хто захоче вчитися, якщо вони зараз не хочуть працювати, хоча просто сидять в машині, не допомагають лікарю.
Також у нас йде тенденція по відтоку лікарських кадрів, але така проблема є і по всій Європі. У нас молода людина не хоче жити на 5000 гривень. І виходить так – можна працювати фельдшером, бо після цих реформ зарплата лікаря і фельдшера майже однакова, різниця в 200 гривень. Та фельдшер сидить і майже ні за що не відповідає, він робить те, що говорить лікар, а лікар несе кримінальну відповідальність за свої дії.
– Ви вже багато років працюєте у «швидкій». Чи помічаєте зміни у відношенні франківців до лікарів швидкої?
– Сказати, що до нас погано відносяться, не можу так сказати, а що краще – то так, особливо старше покоління. Раніше була проблеми з багатіями на дорогах, але зараз вони частіше поступляться місцем «швидкій», ніж ті «Жигулі».
Люди, які побували за кордоном і розуміють, що там робить «швидка», то з ними якось легше, вони розуміють, де суто «моє» і «не моє». Кажуть, що ось в Італії ви б заплатили такі шалені гроші за гіпертонію, а бачать тут наше відношення до пацієнта… коли помічають, що є фаховість, то вони дійсно цінують це.
Розмовляла: Тетяна Зелінська
Фото: Юрій Валько
ФОТО ТИЖНЯ
