“В Україні практично немає таких центрів”: як у Яремче рятують собак і навчають їх довіряти людям (ФОТО)
У мальовничому Яремче, що за 58 кілометрів від Івано-Франківська, розташований Zachyn: Центр адопції та підготовки тварин до людей. Тут собак і котів не просто рятують — їх вчать знову довіряти людям. За три роки існування через працівників центру пройшли понад 200 тварин, кожна з яких отримала шанс на нову сім’ю та нове життя.
“Галка” відвідала центр адопції і дізналася, як тут живуть хвостаті мешканці, хто про них дбає і як тварини готуються до нових родин.
Історія Zachyn: Центру адопції та підготовки тварин до людей
Проєкт народився в розпалі гуманітарних місій Катерини Загорій деокупованими та прифронтовими територіями. Під час цих поїздок вона постійно привозила собак, які потребували допомоги. З часом постало питання про центр адопції.
Зі збільшенням кількості собак постала потреба створити команду, яка б не лише доглядала, а й щиро любила тварин.
“Звичайно, ми кожну собаку лікуємо, яка до нас потрапляє. Беремо всі можливі аналізи — список, чесно кажучи, величезний. Перевіряємо на віруси, на будь-які захворювання. Якщо потрібно — лікуємо. Спочатку собака перебуває в ізоляторі, поки не прийдуть усі результати. Якщо все добре, тоді визначаємо, куди її поселити. Якщо тварина добре ладнає з іншими, йде в загальний простір, де собаки живуть разом. Якщо ні — в окремі волєри”, — розповідають у центрі.
На “карантинному” періоді собака перебуває близько двох тижнів — за цей час роблять усі необхідні щеплення.
Центр позиціонує себе як спеціалістів із мисливських собак. Це курцхаари, дратхаари, вижли, пойнтери.
“Ми знаємо, як із ними працювати, — каже кінолог-опікун Артем Бевз. — Перші собаки у нас були саме курцхаари. Також ці породи дуже орієнтовані на людину. Без людської уваги вони просто гинуть”.
“Наша задача була передусім рятувати їх. Але якщо собака потребує невідкладної допомоги — ми, звісно, допомагаємо, навіть якщо це дворова або інша порода. У пріоритеті — ті, хто справді потребує допомоги”, — додає Артем.
Він наголошує, що люди часто не розуміють, що тварина, яка все життя жила на вулиці й знає, що таке свобода, не зможе легко звикнути до вольєра.
У команді Центру працює 15 людей.
Як у Центрі дбають про комфорт і здоров’я собак
На базі Центру також є мийка та пральня для собак, а ще — сушка та дезінфікатор.
“Під час сушіння воно інфрачервоними променями вбиває певну кількість мікробів і вірусів, та повністю безпечне для собак”, — пояснює кінолог-опікун Артем Бевз.
Під час процесу миття чи сушіння з тваринами завжди працюють кінологи.
“Ми намагаємося не створювати собаці жодного стресу. Важливо, щоб у неї залишалися лише позитивні враження”, — додає Артем.
У Центрі також роблять усі необхідні щеплення, зокрема й від бруцельозу.
Бруцельоз — це антропозоонозна інфекція, яка передається від хворих тварин людині та може уражати опорно-руховий апарат, нервову й статеву системи.
Окрім лікування, у Зачині багато уваги приділяють поведінковій роботі з тваринами. Собак регулярно беруть у місто, щоб вони звикали до людей, транспорту і гучних звуків.
“Потрібно проробити дуже багато нюансів із собакою. Познайомити, подивитися, протестувати, як вона ладнає з іншими”, — говорить Артем Бевз.
Загалом Зачин функціонує вже три роки — з 2022-го. За цей час тут створили унікальну систему підготовки тварин до життя поруч із людьми.
Дізнатися про нових вихованців можна через соціальні мережі Зачину.
“Ми хочемо пропагувати відповідальне ставлення до тварин. Нам важливо, чим будуть годувати собаку, де вона житиме і які умови їй забезпечать”, — наголошує Артем Бевз.
Історія Хатіко
“Ця собака була дуже агресивна. Її нам віддали, бо вона просто всіх кусала. Він був мега соціальний, але неконтрольований — міг вкусити будь-кого”, — згадує кінолог-опікун Артем Бевз.
Тепер Хатіко зовсім інший.
“Я можу просто подати йому руку. Хоч я з ним не дуже знайомий, але він одразу довіряє. З іншими собаками, на жаль, не дружить, але до людей ставиться чудово”, — додає Артем.
Більшість тварин, які потрапляють у Зачин, колись були агресивними або наляканими. Тепер же вони спокійні, відкриті й довірливі — завдяки щоденній роботі кінологів.
“Всі собаки класні, хоча в минулому були агресивними. Це результат праці нашої команди”, — каже фахівець.
У Центрі завжди до 30 собак — саме стільки, щоб кожну можна було соціалізувати, вилікувати й навчити жити поруч із людиною.
Коли собака знаходить свій дім
“Ми абсолютно всю інформацію надаємо людям, які хочуть взяти собаку. Якщо це перший у житті пес — пояснюємо, як адаптувати його, як спілкуватися, які особливості поведінки враховувати. Бо з кінологом собака може поводитися одним чином, а з новим власником — зовсім по-іншому”, — розповідає Артем Бевз.
Команда Центру проводили безоплатні тренування в Яремче, Буковелі та в Івано-Франківську.
“Будь-хто може прийти — навіть якщо у вас ще немає собаки. Ми просто навчаємо людей розуміти мову тварин і будувати з ними взаємозв’язок”, — каже Артем.
Усі пет-перенти, які взяли собаку з центру адопції, можуть звернутися з будь-яким запитанням щодо поведінки, догляду чи адаптації.
“Якщо питання просте — я можу відписати або надіслати голосове. Якщо складніше — телефонуємо й розбираємо разом”, — додає кінолог.
На тимчасову опіку тварин не віддають — це додатковий стрес для собаки. Тож перед адопцією проводять детальний інструктаж і підписують договір: пес залишається у новій родині, але якщо щось піде не так — повертається у Центр.
“У нас дуже низький відсоток повернень. Зазвичай це пов’язано з переїздом за кордон або проблемами зі здоров’ям у власників”, — пояснює Артем.
Так повернувся Барік.
“Люди просто ридали, коли віддавали його. Бо це був справжній член сім’ї. Але ми розуміємо — іноді обставини сильніші. Вони поїхали за кордон, не знаючи, де житимуть. А взяти собаку з собою — це велика відповідальність. Але, можливо, колись вони повернуться й заберуть Баріка назад”, — ділиться Артем.
Деякі вихованці Центру знаходять нові домівки за кордоном — у Польщі, Німеччині, Англії.
Навчаючи любові до тварин
Окрім щоденної роботи з собаками, у Центрі проводять освітні заходи для дітей і підлітків. Мета — сформувати в молодшого покоління розуміння, що таке відповідальне ставлення до тварин.
В центрі роводили інтерактивну гру. Під час гри діти обирають, як правильно реагувати в різних ситуаціях — коли бачать собаку, коли підходять до неї, або коли вона лякається.
“Ми хочемо, щоб діти навчалися через гру, щоб любов до тварин ставала для них природною”, — кажуть працівники Центру.
Кінолог Артем Бевз також сам приїжджав до шкіл зі своїми вихованцями. Він показував, як працюють собаки, і пояснював, що найважливіше у стосунках із ними.
Тір
Песик, на ім’я Тір пережив ампутацію лапи й приїхав у Центр із зони бойових дій.
“Коли Тір приїхав, він був дезорієнтований, не розумів, що відбувається, не йшов на контакт. Але наші хлопці шукали будь-який спосіб знайти підхід. І в якийсь момент один із кінологів перевдягнувся у військову форму. І тоді Тір впізнав — це ж “його” люди, ті, з ким він був на сході. З того часу він почав відкриватися, довіряти, гратися”, — ділиться Артем Бевз.
У Центрі наголошують, що саме завдяки таким підходам вдалося прилаштувати вже 206 песики.
Зараз команда планує розширення. Центр хочуть перенести в інше місце, ближче до Івано-Франківська, де буде більше простору для тварин і нових проєктів.
“В Україні практично немає центрів адопції, де настільки глибоко працюють із собаками”, — наголошує Артем.
“Звичайно, ми не можемо взяти до Центру всіх собак, але інформаційно допомогти можемо завжди”, — зазначає Артем Бевз.
Один із досвідчених кінологів Центру, Віталій, працює у цій сфері понад 25 років.
“Дресирування — це гра з собакою. Ми дивимось, що їй більше підходить — ласощі чи іграшка. Усе будується на грі”, — пояснює він.
Усі кінологи Центру мають стаж роботи з песиками.
“Це як із людиною: ти починаєш із нею говорити, виховувати. Вони, як маленькі діти, потребують уваги й спілкування”, — каже Віталій.
Собак навчають соціалізації, поведінці в місті, звиканню до транспорту, лікарів, переїздів, а також базових команд.
“Собака має бути вихована, як і людина. Це питання не тільки комфорту, а й безпеки”, — додає Віталій.
До того ж кілька місяців тому у Зачині почали доглядати й віддавати в родини котиків.
На території, де розміщений центр діє ферма: тут тримають курей, кіз, корову й інших тварин. А серед прикрас території — яскраві вулики у формі українського села.
Це не просто ферма, а філософія життя, яка об’єднує турботу про природу та тварин, інновації та ефективне господарство.
Втім, через те, що місце закрите для постійного відвідування, деякі мешканці ставляться до Центру насторожено. Але працівники не зупиняються — проводять відкриті дні, розповідають про свою роботу, навчають.
Якщо цей матеріал надихнув вас стати власником покинутого собаки — відвідайте сторінки організації.
Довідка
Zagoriy Foundation — лабораторія соціальних проєктів, що уможливлює позитивні сценарії майбутнього України через розвиток та наснаження спільнот, простори, знання, комунікаційні проєкти, дослідження або грантові програми.
Більше про діяльність Фонду — на сайті Zagoriy Foundation.
Про інші цікаві ініціативи від Zagoriy Foundation читайте у наступних матеріалах “Галки”.
ФОТО ТИЖНЯ
