«Галка» продовжує публікацію ексклюзивного інтерв’ю з очільником прикарпатського «Правого сектора» Василем Абрамівим. У першій частині розмови ми говорили про візитку Яроша, алкоголь на фронті, воєнний стан та технічне забезпечення армії.
Читайте також: Грибна рота: як ветерани АТО проходять реабілітацію у Карпатах (ФОТО, ВІДЕО)
– Ви неодноразово були в зоні АТО, мабуть, спілкувалися із місцевими жителями, то люди як підтримують Україну чи все ж хочуть приєднатися до Росії. Бо виходить якась дивна ситуація. Тут сепаратисти обстріляли Маріуполь, десятки жертв, і разом з тим, міська влада не визнає Росію країною-агресором. Як це називається, готуємося бо Росія нас скоро захопить?
– Дивіться, ми маємо навіть результат Коцаби. Це однозначно, що хтось колись заклав зерно там і в певний момент воно мало прорости. От воно зараз і проросло. Там був закладений підлад, щоби прийшов час і він вибухнув. Всі казали, Маріуполь – наш, Маріуполь за Україну, а за дві години і не так сталося. Це робота спецслужб і не інакше.
Я думаю, що цей обстріл – це було прощупування ситуації: як будуть поводити себе наші війська, як поведе себе місцева влада, як поведуть себе громадяни, чи буде паніка, а під час цієї паніки можна наступати, бо хаос твориться немає порядку. Російські спецслужби вони талановиті і вміють використовувати всі методи.
– Ну і як, Україна впоралася із цим випробуванням? Як повівся у цій ситуації Президент?
– Я би казав Президенту, хай він спершу продасть всі свої фабрики у Росії, тоді якась довіра до нього може бути. А зараз зрозуміло, якщо він свій бізнес веде в агресора, значить він на гачку, однозначно. Тобто він невільний. Порошенко завжди одне говорить, а друге робить. Але я думаю, що скоро це народові надоїсть і реальні люди зможуть прийти до влади.
– Але разом з тим, нині представники влади використовують ще одну технологію: хто критикую владу, той грає на руку агресору.
– Я думаю, що цей бренд уже не діє. Люди уже навчилися аналізувати.
– А можуть батальйони розвернутися і піти на Київ?
– Багато хто про це заявляє. Ну, звичайно, вони теж не дрімають із боку Порошенка. Хоча Дніпропетровщина зараз як серце цієї всієї війни. Саме вони вирішують.
– Дніпропетровськ вирішує?
– Так. Всі стратегічні рішення по військовим справам приймаються там.
– Кажуть, що Правий сектор це приватна армія Коломойського.
– Звичайно, що це не правда. Приватна армія Коломойського – це «Дніпро-1» і «Дніпро-2», які були у нього на зарплаті. Але вони так само багато роботи зробили. Вони не пропустили сепаратистів. І ви знаєте Коломойський платив за автомати, за сепаратистів, це так само дало свій поштовх до боротьби і призупинило окупацію України.
Але я вам скажу, що Коломойський над нами ніякого не має впливу. Може, в Дніпропетровській області є якась співпраця, але зв’язана вона з безпекою і розвитком держави. Коли в країні війна, то не треба ворогувати, то треба спільно об’єднуватися.
– А чому Правий сектор відмовився від легалізації в структурах Міноборони чи МВС?
– Правий сектор просто боїться паркетних генералів, тобто ми розуміємо, що нас просто злиють, а потім ще й обіллють лайном. Давайте поміняйте Генштаб, введемо туди наших хлопців, побратимів, які уже мають досвід, пройшли війну і тільки тоді ми можемо говорити про таку структуризацію.
– Нещодавно були заяви про те, що Муженка ніхто міняти не буде, тобто все залишиться так як є. Очевидно, звідси ідуть заяви Дмитра Яроша про те, що Правий сектор має намір створити паралельний Генштаб?
– Я не буду це приховувати, але іноді є саботаж рішень згори самими військовими. Деколи паркетні генерали хочуть завести ситуацію в такий тупік, щоб просто народ розчарувався і до армії не йшов. Вони не хочуть вступати, бо вони пушечне м’ясо, бо їх кинуть туди, де вони точно втратять життя і їх сім’я ніякої підтримки не буде мати. Тому ми як добровольчий корпус деколи беремо відповідальність на себе за прийняття рішень і розвиток ситуації. А ви що думаєте, як було перемир’я, то сепаратисти дотримувалися його? Хто їм отвєтку давав, звичайно, що Правий сектор. Може, десь там військові і стріляли, але говорили, що це Правий сектор (сміється). Ми сказали, що в межах кілометра будемо все знищувати, вони виїжджали і ми все палили.
– Ваш тесть Дмитро Ярош отримав поранення, він у лікарні. Як його стан, чи ви навідували його?
– Я його навідував.
Перші слова, коли я до нього прийшов, то він взяв у ліву руку пістолет, махаючи рукою казав: не дочекаєтесь, буду стріляти з лівої. Він дуже вольова людина, завжди діє своїм прикладом.
Він ніколи нікому не скаже десь піти, знаючи, що сам цього не зробить. Він сам ходить із хлопцями на завдання. Навіть та візитка Яроша, він там так само був, воював. Ми тільки через декілька місяців відкрили цей секрет.
– Тобто Ярош вирізняється від штабних генералів тим, що не сидить десь в глибокому тилу, а безпосередньо воює із хлопцями на передовій?
– Він не живе в фешенебельних готелях, так само в Пісках, в підвалі зі всіма хлопцями разом. Звичайно, трохи оберігають його, бо розуміють, що то є Провідник. Але він говорить, що має бути на передовій разом із хлопцями, які воюють.
– А який Дмитро Ярош у побуті, у сім’ї?
– Добряк.
– Приїжджає в гості подарунки привозить?
– Привозить. Він завжди дуже велику увагу родині приділяє. Якщо має вільний час, то хоче, аби він був раціонально використаний. Він не буде як десь інші чоловіки сидіти пити пиво, а візьме сім’ю повезе на озеро чи в ліс із ночівлею.
– Ярош, напевно, жорсткий особливо на фронті.
– Він справедливий. Мені дуже подобається те, що в сім’ї прийнято вибачатися. Там немає довгих образ. Він не тримає зла ніколи довго. Він дуже простий чоловік, надзвичайно простий. Прийде поможе, навіть там десь як хлопці шашлик роблять, він стає біля них. Дмитро Ярош приклад для всіх. Якщо би сказав затягнути паски, то він би перший затягнув пасок і решта би затягнули.
– Повернемося до теми мобілізації. Нещодавно Прикарпаття полили брудом, що у нас дуже багато відмовників, чоловіки масово виїжджають за кордон і весь патріотизм тільки на словах, чи так це?
– Насправді у нас все гаразд, ми готові мобілізуватися і стати у бій. Чоловіки Прикарпаття готові взяти в руки зброю. В цю мобілізацію ми вже мали ввійти із певним багажем – роз’яснення, банери, плакати, зібрати позитивні приклади, наприклад, що діти чиновників так само йдуть воювати. Але мобілізація вперлася в пару інформаційних запитів таких як Коцаба, Перегінськ і вже почалася велика паніка. Але вже запустили кілька роликів, будуть піднімати героїчно мобілізацію, проводити паралелі із незламним духом наших дідів і прадідів, які воювали в УПА.
Насправді в Івано-Франківській області шанується військова традиція. Майже в кожного у родині дід чи бабця були причетні до такого збройного повстання. Кожен прикарпатець, коли збиралася родина чи на Різдво чи на Пасху, чув розмову своїх прадідів, як відбувалося на Україні, як хлопці по лісах ходили, криївки копали, як вони боролися. Я думаю, що це генетично закладено. Хтось зараз це хоче стерти з нашої пам’яті. Трохи це пропустили, навіть та ж Служба безпеки Україна, яка би мала відслідковувати таку інформацію.
От я приїхав із зони АТО, можу своїм авторитетом підтримати мобілізацію. Пропонував воєнкому, якщо вони зберуть старшинський склад, прийняти їх на Пісках, показати їм фронт, і показати як проходять воєнні дії, щоб то не було якогось страху. У мене в машині є чотири великі уламки від «Граду», він від мене у 20 метрів зривався, а я живий здоровий. У нас думають, що як «Град» падає, то кілометр просто мертвий. То неправда просто.
– То просто своє зробила інформаційна війна. Та й бійці п’ятого батальйону, коли приїхали розповідали страшні речі про обстріли власне із «Градів».
– Я вам скажу таку історію. В п’ятому батальйоні було п’ять хлопців із Правого сектора, і коли тільки вбили офіцера Барана там все мало перейти у великий біг. Нашим хлопцям вдалося втримати їх від цього. Я по телефону керував, де загонам зайти, Провідник дзвонив командирам частин, щоб їх прийняли на ночівлю.
– Тобто вони би раніше втекли із фронту, якби їх не тримали тих п’ять хлопців?
– Там би вже давно паніка почалась. Війна – це мистецтво, тут простими методами не проїдеш. Треб думати, робити розвідку, виставляти караули, але це виснажує. Всі розслабляються, а коли армія розслабляється, тоді получає по вухам.
– А ви казали, що пропонували послуги воєнкоматам, вони прийняли вашу пропозицію?
– Вони обдумують. Мені здається, що у нас воєнкомат трохи зверхній. Навіть попередні роки я ніколи н зустрічав воєнкомів, які би були прикладом, десь виступали, на параді йшли, не закликали молодь долучатися до Збройних сил, вони в суспільстві навіть ніде і не світилися, навіть ті ж збори військові ніде ніколи не проводилися. Я є вихованцям організації «Тризуб імені Степана Бандери» по лісам провів шість років, на вишколах – це моє життя було. Я певні знання маю у цій справі, мені набагато легше зараз. Звісно, велику роль грає і моральний дух, я вмотивований воїн.
– А яка у Вас мотивація?
– Це здобуття Української соборної самостійної держави, держави для українців, яку би поважали в цілому світі. Для кращого майбутнього, для наступних поколінь. Я розумію, що попередні хлопці, які воювали, хотіли для нас здобути кращу державу, щоб ми не були в полоні, не були в рабстві, вони поклали своє життя за це. Я є продовжувачем їхньої справи, тобто я воюю за цю державу.
– Правий сектор – це не лише хлопці, які воюють на Сході, а і люди на місцях, які займаються громадською роботою. Є люди, які звинувачують у ПС у тому, що вони в області чи місті лише говорять, погрожують смітниками і люстрацією, але насправді таким чином ще нікого не люстрували.
– Всі хочуть, щоб ми взяли автомати і когось навіть розстріляли. А потім би думали, нащо вони так зробили, і казали, ні вони точно за це взяли 50 тисяч гривень, бо це з автоматів зробили, а якщо би зробили із смітників, то було би 20 тисяч. Люди сьогодні дуже хочуть, щоби справедливість перемогла. До нас звертаються із різними проблемами. Ми стараємося у міру можливості допомогти. До речі, зараз формується політична сила Правий сектор, яка буде приймати участь у виборах.
– Тобто ви будете приймати участь у виборах до обласних та міських рад?
– Так, будемо. Я є прихильником організації орденського типу – не ти обираєш орден, а ордени обирає тебе. Я не люблю, коли люди збираються по шкурних інтересах. Можна сказати, що я є державником, який дбає за розвиток нації. Тому у нас є громадська організація, куди може долучитися будь-хто, хто хоче допомогти Правому сектору, а вже з громадської організації ми запрошуємо у політичну силу.
Не можна прийти і сказати, що я хочу в партію. Такого немає, мусе бути певний фільтр, щоби ми не ставали на граблі, на які ставали інші партії. Бо ми бачимо скільки пристосуванців хоче йти до влади. Один день він махає одним прапором, ситуація змінилась, він махає другим прапором, тому і маємо зараз такий бардак в державі. Хочемо закласти міцний фундамент у розвитку політичної сили Правий сектор.
– Ви будете йти на вибори самостійно чи в команді з іншими партіями?
– Насправді я це не вирішую. Зараз для нас першочергово війна і перемога, а не вибори. Коли російська армія посуне, ніяких виборів не буде.
– Ви казали, що ви державник. Ким ви себе бачите в майбутньому Президентом, прем’єром, народним депутатом, мером?
– Я переживаю за наступні покоління, я переживаю за те, коли людям промивають мозок, вселяють у їх свідомість різні лже ідеології тому я себе бачу у Службі безпеки України.
– На місці Наливайченка?
– Саме СБУ дбає про безпеку у нашій державі. Вона може не давати заходити ворогам, діяти агентурі, яка любить працювати на наших теренах. Наливайченко нам колись казав на Зарваниці, що з таких хлопців як ми має складатися СБУ, які вмотивовані, ідейні, які будуть дійсно дбати про безпеку нашої держави. Головне не боятися.
Мені моя бабуся розказувала, що її сусідка ховала свого сина від війни. Він всю війну пересидів, то в півниці, то на даху, а потім під кінець війни виліз, а йому куля попала в око. Ти від долі не сховаєшся. Осколок куля шукає того, хто найбільше заховався, хто найбільше боїться. Я не розумію, ті чоловіки які не йдуть воювати, як вони своїм дітям будуть дивитися в очі. Коли буде йти якийсь парад, вони запираються: тату, а де ти тоді був. Мовчи, синку, скаже. Має бути та гордість, що ти українець, що ти захисник.
Розмовляла Олеся Ткачик
ФОТО ТИЖНЯ
