Василь Попович: «Майдан показав, що матеріалізм і гроші – далеко не головне»

Поки країна живе здогадками з приводу майбутніх виборів глави держави, Івано-Франківськ готується до локального змагання за прихильність електорату – боротьби за вакантне крісло депутата Верховної Ради. Один із претендентів у нардепи – Василь Попович, голова депутатської фракції ВО «Свобода» в обласній раді, донедавна координатор регіонального Штабу нацспротиву.

Намети, мегафони, барикади — так для Василя Поповича минули останні кілька місяців, проведені в епіцентрі місцевих революційних подій. Із цього виру, переконує політик, нині він готовий перейти на новий політичний щабель – верховно-радівську лаву.

Читайте також: Ветеран прикарпатського футболу Богдан Попович потребує допомоги

– На партійному з’їзді ВО «Свобода» вашу кандидатуру в народні депутати на проміжних виборах підтримали одноголосно усі 568 делегатів. Що це: прояв залізної «партійної дисципліни» чи просто не було інших охочих?

– Так і є, більше ніхто не висловив бажання балотуватися у 83-му виборчому окрузі.

– Тобто, інші кандидатури навіть не обговорювалися?

– Лідер партії висунув мене, після чого перепитав, чи будуть інші пропозиції щодо цього виборчого округу. Із залу не пролунало жодної пропозиції, тому голосування за мою кандидатуру було одноголосним.

– Якщо абстрагуватися від вашої партійної приналежності, якими будуть основні тези виборчої кампанії? Озвучте, з чим конкретно ви ідете у парламент?

– До цього часу, за увесь період Майдану, я ніде не паразитував на ідеях «Свободи», ніде не говорив про те, що я «свободівець». Під час виступів мене частіше представляли як керівника Штабу нацспротиву – без партійної приналежності.

З чим я йду в Верховну Раду? З ідеєю зміни системи. Сьогодні ми зробили перший крок – ми провели революцію, відсторонили від влади Януковича і його близьких посібників. Але сама система залишилася. Просто її заповнюють іншими людьми. Тому своїм завданням я бачу зміну цієї системи, шляхом вдосконалення законодавства. Раніше законом створювалися умови, що заганяли бізнес у тінь, змушували людей давати хабарі. Після Майдану ми маємо зробити законодавчу систему прозорою, і це я бачу своєю метою. Міняти законодавство – міняти систему.

Також вважаю, що при владі не має бути олігархів – це найбільш одіозна частина системи Януковича. Саме олігархи породили цей режим, узурпували владу, завели свої «групи» у парламент. І з цим також треба боротися. Як? Всі політики повинні задекларувати свої доходи. Офіційно платити з них податки у державну казну.

– Ставите перед собою доволі глобальні завдання, які вирішує уже не перше скликання народних обранців. Але у вас на реалізацію цих намірів час обмежений. Якщо навіть вам удасться стати народним депутатом, відомо, що восени планують провести перевибори Верховної Ради.

– Тут є один нюанс і особисто для мене є дуже багато запитань щодо того, чи будуть парламентські перевибори восени. Чому? Давайте поміркуємо, для чого владі зараз проводити проміжні вибори, змагатися за депутатське крісло у Верховній Раді на декілька місяців? Думаю, відбувся певний компроміс між різними групами впливу у державі з метою збереження саме цього складу парламенту.

– До 2017 року?

– Може, до 2017 року, може, швидше, але однозначно не до осені.

– Чи не є «Свобода» однією зі згаданих вами груп впливу?

– Ну, по-перше, хочу наголосити: те, що я озвучив стосовно компромісу між політичними гравцями в країні, – це моя особиста думка, мої власні суб’єктивні спостереження та аналіз ситуації. По-друге, «Свобода» ніколи не була у великих політичних розкладах. У нас сьогодні тільки 37 депутатів із 450…

Так, зараз «Свобода» каже, що йде у владу, що готова брати на себе відповідальність. Але що стосується виборів, тут ідеться не про компроміс між «Свободою» і кимось, йдеться абсолютно про інше! Про тих людей, які, залишаючись за лаштунками, фактично сконцентровують у себе повноту влади і впливи на великі фракції в парламенті. Я думаю, певні речі зараз відбуваються там.

– Особисто Василь Попович у статусі народного депутата голосуватиме за перевибори парламенту?

– Однозначно. Я ніколи не тримався за депутатський мандат, за крісло. Це для мене не є самоціллю. Але це можливість бути ближче до людей і реально допомогти чимось людям.

– У вас за плечима немає ані досвіду безпосередньої господарської роботи, ані чиновницького досвіду – реноме суто політика. Не вважаєте це суттєвим недоліком?

– Певний досвід такого плану в мене таки є – в партії теж є своя бюрократія. Наприклад, у Конгресі Українських Націоналістів я був у центральному проводі і очолював молодіжну референтуру. Це була бюрократична посада. Я розвивав по всій Україні молодіжні структури, їздив по країні. Це управлінський досвід, і я вважаю, не дуже то й поганий. Колись я працював менеджером на «Івано-Франківськцементі», бачив там увесь робочий процес, товари, позиції і т.д. Чим це не господарський досвід? Також я працював (зараз перебуваю у відпустці) директором комунального підприємства «Пам’ять».

– Поговорімо про політичну ситуацію у місті – «постмайдан». Ви маєте можливість спостерігати її зсередини.

– Це вже не зовсім так. Від недавнього часу, у зв’язку з тим, що партія висунула мене кандидатом в депутати Верховної Ради, я склав свої повноваження керівника Координаційної ради в області. Подякував усім тим друзям, сказав, що «духом я завжди з вами», але щоб не було спекуляцій, з посади координатора вирішив піти.

– Серед цих «друзів», наскільки я розумію, багато нових політичних гравців, що з’явилися на хвилі революції. На той момент ви були об’єднані спільною мотивацією. Сьогодні це ваші конкуренти в політиці, хіба ні?

– Ні. Абсолютно ні! Навпаки, я дуже позитивно ставлюся до того, що революція вилонила нових громадських активістів, що сформувала громадське суспільство як таке. Активісти контролюють місцеві органи влади, загальнодержавну владу. Вони ставлять запитання, часто-густо незручні, вони готові вникати в проблематику, контролювати потік і використання грошей, що дуже важливо.

– А якщо конкретно візьмемо, приміром, «Правий сектор». Багато розмов про те, що двом радикальним силам на одному електоральному полі буде затісно…

– Люди повинні оцінювати діяльність кожної структури зокрема. Вибори зумовлюють певну конкуренцію… Але «Свобода» завжди йшла з позитивом, ми ніколи не займалися чорними технологіями, чорним піаром. Є «Правий сектор», а є «Свобода». У них одні методи роботи і дії, у нас інші. І ми по-різному себе позиціонуємо. І людям визначатися. Але це не означає, що ми будемо займатися взаємопоборюванням чи чимось схожим. Принаймні, з боку «Свободи».

– Тоді хто, на вашу думку, нині є суто вашим виборцем?

– Це люди, які готові проголосувати за принциповість, за нових людей в політиці. Бо я себе вважаю новою людиною – мені днями виповниться тільки 30 років. В мене є свої бачення, не покриті совковістю. Я не буду під якимось олігархом. Ці вибори – це не шанс для мене вдало завершити політичну кар’єру. Я повний сили і запалу до роботи!

– На яку суму виборчого фонду ви розраховуєте і за чий рахунок «бенкет»?

– У фінансовому плані частково мені допомагатиме партія. В нас так прийнято, що парламентські вибори – це вибори, які забезпечують з центрального офісу. Також у мене є дуже добрі знайомі, друзі – представники середнього і малого бізнесу, які також частково будуть сприяти у моїй кампанії.

– Можете назвати конкретну цифру?

– Мені поки складно про це говорити, бо робота ще ведеться. Звичайно, у мене в кишені немає мільйона, якого би я витягнув і викинув на цю кампанію. Але наш основний козир – живе спілкування з людьми. Також я вважаю, неправильно говорити людям – «я кандидат, я прийду і встановлю у вашому під’їзді двері», як багато хто робить. Цим має займатися будинковий комітет або ЄРЦ, бо ми туди платимо гроші. Така агітація, яка була в українській політиці раніше, коли кандидат «опускався» до людей, обіцяв їм нереальні соціальні гарантії, інші речі, зараз вже неефективна. Сьогодні Майдан показав, що матеріалізм як такий і гроші – далеко не головне. Бо завдання депутата – це творити закони, якими не можна маніпулювати.