“Допомагати людям — це наша робота”: як прикарпатські фахівці повертали Києву світло та тепло після російських обстрілів (ФОТО)
Після масованих обстрілів росії тисячі київських будинків залишилися без тепла та світла. Допомагати відновлювати пошкоджену інфраструктуру у Дніпровському районі вирушили й фахівці з Івано-Франківщини. Слюсарі та енергетики працювали у холодних підвалах, лагодили мережі та повертали людям звичайні речі — тепло в батареях і світло у їх домівках. “Галка” поспілкувалися з прикарпатськими фахівцями, які розповіли, як проходила робота, та що найбільше запам’яталося під час відновлення столиці після обстрілів.
Коли вода повертається: історія слюсаря, який поїхав відновлювати Київ
Степану Бриндальському — 35. Він родом із села Міжгір’я на Богородчанщині. За фахом водій та електрогазозварник, а вже понад три роки працює слюсарем аварійно-відновлювальних робіт п’ятого розряду на комунальному підприємстві “Івано-Франківськводоекотехпром”.
До повномасштабної війни їздив на заробітки за кордон. Але тепер його робота — тут, удома. І часом вона веде туди, де надзвичайно важко.
Наприкінці зими Степан разом із колегами вирушив до Києва допомагати відновлювати тепло в будинках, які залишилися без опалення після російських обстрілів.
“Хтось має їхати допомагати“
Про відрядження до столиці Степан дізнався від керівника. Коли запитали, чи є бажаючі поїхати допомогти Києву, він не вагався.
“Треба їхати — кожен має допомагати. Я вважаю, що так правильно”.
До столиці вирушила невелика команда з чотирьох людей: водій, зварювальник, сам Степан і ще один слюсар. Усі — фахівці, які вміють швидко працювати з аварійними мережами.
На той момент у Києві без опалення залишалися близько двох тисяч будинків.
Підвал, у якому працювали зігнувшись
Бригада приїхала до Києва 31 січня і пробула у столиці тиждень — до 9 лютого. Працювали у Дніпровському районі — в одному з будинків на вулиці Остринського. Їхнім “робочим місцем” став підвал.
Низький, сирий, тісний.
“Там було заниження, ходити треба було весь час зігнутим. Матеріали носили, труби тягнули. Ми залазили туди, як щурі”, — згадує Степан.
Попереду було чимало роботи. Старі теплові труби виявилися повністю прогнилими.
Фахівці різали старі комунікації, вирізали пошкоджені ділянки і встановлювали нові. Загалом бригада проклала 120 метрів нової теплової труби.
Робочий день без чіткого графіку
Їхні дні починалися рано.
Уже близько сьомої або восьмої ранку бригада була на об’єкті. Чіткого графіку роботи не існувало — працювали стільки, скільки потрібно.
“Працювали до шостої, до сьомої вечора. Приблизно 10–12 годин на день”, — розповідає Степан.
Першу ніч у столиці було тихо. Але вже наступного дня інколи було чути вибухи. Але Степан розумів куди їхав.
“У мене брат був на війні. Я знаю, що це таке. Коли читаєш новини — це одне, а коли хтось із родини там, то зовсім інше”.
Київ, який живе без світла і тепла
Найбільше Степана вразила не робота і навіть не небезпека. Його вразили люди.
“Коли читаєш у новинах, що люди живуть без світла чи тепла — це одне. А коли бачиш на власні очі, це зовсім інше”, — каже він.
У деяких будинках електрика з’являлася лише на півтори-дві години на добу.
Частина мешканців змушена була залишати свої квартири. Але навіть попри складні умови, місцеві мешканці ставилися до ремонтників дуже тепло.
“Люди підходили, приносили чай, пропонували допомогу”, — згадує Степан.
“Кожен має зробити свій вклад у перемогу”
Попри складну поїздку, Степан каже, що відрядження не змінило його ставлення до професії. Швидше — лише підтвердило те, що він і так знав:
“Це війна. Треба допомагати. Кожна людина має зробити свій вклад у перемогу”.
Після повернення він продовжує працювати в Івано-Франківську. І якщо знову доведеться їхати відновлювати тепло чи воду — каже, що не відмовиться.
Бо інколи найбільша допомога у час війни — це просто зробити свою роботу. Добре. І вчасно.
Ті, хто повертає світло: історія двох прикарпатських енергетиків, які працювали у Києві
Коли в містах зникає світло, люди зазвичай бачать лише темряву у вікнах і вимкнені лампи. Але майже ніхто не бачить тих, хто в цей час спускається у підвали, відкриває електрощитові та годинами шукає причину аварії.
Сергій Пустовіт і Анатолій Крупа — енергетики з Івано-Франківська. У “Прикарпаттяобленерго” вони працюють уже понад п’ятнадцять років. Узимку чоловіки разом із бригадою поїхали до Києва, щоб допомогти відновлювати електропостачання після російських обстрілів.
Їхнє відрядження тривало тиждень — з 2 до 7 лютого. Тиждень, який закарбувався у спогадах на все життя.
“Спершу не дуже хотілося їхати”
Сергію Пустовіту — 36 років. Він живе в Івано-Франківську і працює в «Прикарпаттяобленерго» вже п’ятнадцятий рік. Фах здобув в ІФНТУНГ.
Його колега Анатолій Крупа старший на два роки. Йому 38. Родом із Галицького району, але нині також живе у Франківську. У РЕМі працює вже 16 років. Спочатку вчився на помічника машиніста, а згодом здобув вищу освіту.
Про поїздку до Києва обоє дізналися майже однаково — від головного інженера.
“Подзвонив головний інженер і запитав, чи маємо бажання поїхати. Якщо чесно, спершу не дуже хотілося, але потім зрозумів, що все ж треба їхати”, — пригадує Анатолій.
Сергій тоді якраз був на нічній зміні:
“Прийшло повідомлення, що збирають бригаду на Київ. Через п’ять хвилин передзвонив головний інженер. Зранку, звичайно, не дуже хотілося їхати, але було бажання допомогти, тому погодився”.
Очікували холодної столиці, але зустріли теплих людей
Їдучи до Києва, чоловіки не знали, чого чекати.
“Якщо чесно, думав, що люди там трохи інші. Зліші”, — зізнається Анатолій.
Та реальність виявилася зовсім іншою.
“Але насправді всі були дуже добрі і привітні. Коли дізнавалися, що ми приїхали аж із Франківська, щоб допомогти, всі дякували”.
Це, кажуть, мотивувало працювати ще більше.
“Навіть хотілося зробити більше, ніж могли”.
Найприємніші моменти — коли після ремонту у вікнах знову загоряється світло.
Мешканці будинків часто виходили до них — дякували.
По десять будинків за день
Фахівці працювали у Дніпровському районі столиці. Робота була такою ж, як і вдома — перевірка електрощитових, ремонт обладнання, відновлення напруги.
“У щитових перевіряли, чи є напруга, чи нічого не підгорає, яка напруга на навантаженні. Якщо треба — міняли обладнання, перекручували контакти, які підгоріли. Так само перевіряли під’їзди, поверхи”, — ділиться Анатолій.
За день вони могли обслуговувати до десяти-одинадцяти будинків.
“Спочатку була одна заявка, потім друга, третя, четверта. За день могло бути 10-11 заявок”, — згадує Сергій.
Робота, якої майже не видно
У звичайному житті енергетики працюють змінами — по 12 годин.
Один день — основна зміна, коли виконують найбільше робіт. Інший — робота на повітряних лініях, часто з автогідропідйомника. Потім нічна зміна. Після цього кілька днів відпочинку — і знову той самий ритм: день, день, ніч.
Якщо стається аварія чи пожежа, енергетики змушені негайно виїжджати на місце. Так сталося і в день нашої розмови: перед інтерв’ю чоловікам довелося терміново їхати на інший кінець міста через аварію.
У Києві їхній графік був трохи іншим. Там працювали приблизно з восьмої ранку до шостої вечора, інколи й довше — поки не завершували роботу.
“Бувало, що залишалися до сьомої, щоб доробити. Щоб уже на наступний день не повертатися до того самого”, — каже Сергій.
-25°C і напівтемний Київ
Умови роботи були складні. Особливо через холод.
Працювали вони у підвалах, щитових, під’їздах. Завдання розподіляв головний інженер в ЖЕКу.
Їздили на службовому авто, а адреси шукали за допомогою GPS. Навігація іноді підводила.
“Коли включали РЕБи, сигнал глушився. Ми не знали міста, тому іноді було важко знайти адресу”, — каже Сергій.
Дрон поруч із роботою
Коли приїхали до столиці, то світла вже не було. Дарницька ТЕЦ була зруйнована російськими обстрілами.
“У людей майже всюди зникло світло, тепло і вода”, — розповідає Сергій.
Першої ночі їхнього перебування в Києві, ворожий дрон залетів у будинок неподалік ЖЕКу, де вони працювали.
Тому перший робочий день почався не з ремонту мереж:
“Ми допомагали розкладати палатки для людей”, — розповідає Анатолій.
Київ, який вони майже не бачили
Попри тиждень у столиці, чоловіки кажуть — Києва вони майже не побачили.
“Зранку бачили затори і напівтемний Київ. А ввечері поверталися вже в темряві”, — каже Сергій.
Увесь час доводилося дивитися в телефон, щоб знайти адресу.
“Ми там не дивилися на красу. Шукали адреси”, — констатує Анатолій.
Робота, яку не завжди помічають
Після поїздки чоловіки інакше подивилися на ситуацію вдома.
“У Франківську людям все ж спокійніше жити. Якщо порівняти, там ситуація значно важча”, — каже Анатолій.
Та війна нагадує про себе всюди.
“Ми їхали додому — і якраз у Франківську обстріляли мережі. Ми приїхали, і тут теж були проблеми зі світлом. Виходить, що майже в ту саму ситуацію повернулися”.
Та для енергетиків це не щось виняткове — це частина роботи.
Вони виїжджають на аварії серед ночі, працюють у морозі, під дощем чи в темних підвалах. Підіймаються на опори, ремонтують кабелі, перевіряють щитові — і роблять це щодня, навіть тоді, коли місто спить.
“Люди часто навіть не знають, що ми працюємо вночі”, — усміхається Анатолій.
І, можливо, саме в цьому є головна ознака їхньої роботи: коли світло горить у кожному вікні — ніхто не замислюється, скільки людей стоїть за цією звичайною, буденною лампочкою.
Але варто їй згаснути — і саме такі бригади першими вирушають у темряву, щоб знову повернути місту світло.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
