“Потенціал у нас є, його потрібно правильно використати”: Зіновій Андрійович про війну, бюджет і майбутнє Надвірнянської громади (ФОТО)
Зіновій Андрійович понад 20 років працює у місцевому самоврядуванні. Вперше міським головою Надвірної його обрали у березні 2006 року. Відтоді він неодноразово очолював місто, а у 2019 році на певний час залишив посаду мера, щоб представляти Прикарпаття у Верховній Раді.
У липні 2019 року Андрійович став народним депутатом України IX скликання, перемігши на одномандатному виборчому окрузі №87. У парламенті він працював у Комітеті з питань екологічної політики та природокористування, а також очолював підкомітет з питань охорони і раціонального використання надр та водних ресурсів.
У 2020 році він знову балотувався на посаду міського голови Надвірної та 25 жовтня був обраний мером. Після цього 7 листопада склав депутатський мандат і повернувся до роботи в громаді.
За роки роботи йому довелося керувати Надвірною у дуже різні періоди — від мирного розвитку міста до реформи децентралізації і потім в час повномасштабної війни, коли місцеве самоврядування фактично стало одним із ключових елементів тилу.
Про те, як за чотири роки повномасштабної війни змінилася Надвірнянська громада, на що сьогодні спрямовують бюджетні кошти, як місто допомагає військовим і родинам загиблих, що вдалося залучити завдяки міжнародній співпраці та якою мер бачить громаду через десять років — “Галка” поговорила із Зіновієм Андрійовичем.
“Буквально з коліс переформатували нашу економіку”: як Надвірнянська громада перебудувала роботу після 24 лютого 2022 року
— Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки. Як за цей час змінилася Надвірнянська громада? Що довелося переглянути насамперед у роботі міської влади?
— Пригадуючи події 24 лютого 2022 року, коли над Надвірною летіли “Калібри” та “Кинджали”, а Івано-Франківський аеропорт був обстріляний, ми тоді ще не розуміли масштабів, обсягів і взагалі того, які військові процеси на нас чекають. Не знали, що буде найближчими місяцями. Тоді були прогнози, що все закінчиться до червня 2022 року.
Найважче було те, що буквально “з коліс” довелося переформатовувати нашу економіку і роботу громади та починати допомагати нашим військовим.
Пам’ятаю, що першими адміністративними рішеннями були пошук приміщень, визначення локацій, створення необхідних умов і забезпечення ресурсами для формування місцевої територіальної оборони. На базі Надвірної був сформований 76-й батальйон 102-ї окремої бригади, який через кілька місяців вирушив у зону бойових дій. Забезпечення його перебування, умов та харчування значною мірою лягло на місцевий бюджет.
Водночас військкомати були переповнені. Люди йшли служити за покликом серця і почуттям відповідальності. Дуже багато моїх колег та друзів зверталися із запитаннями, куди можна прийти, де записатися, чим допомогти.
Тому перший період, звичайно, був непростим. В окремі моменти виникав хаос, але він тривав буквально кілька годин, максимум день-два. Далі всі зрозуміли, що на нас чекає складний і тривалий період, і почали перебудовувати роботу відповідно до нових реалій.
Як Надвірна стала гуманітарним центром після початку великої війни
— Коли говорити про допомогу, то з чого все починалося?
— В першу чергу я пам’ятаю події Революції Гідності. У Надвірній є будівля “Просвіти”, і ще тоді ми підтримували київський Майдан. Жителі не тільки нашої громади, а й усього району приносили харчі, кошти, а також вахтовими методами їхали до Києва, щоб підтримати євроінтеграційні процеси. Багато людей вирушали на Майдан саме з будинку “Просвіти”.
Коли до нас приїхали перші внутрішньо переміщені люди, “Просвіта” знову показала себе з найкращої сторони. Люди небайдуже телефонували, комунікували, пропонували допомогу.
Міська рада фактично стала логістичним центром. Ми займалися прийомом людей, комунікацією з військкоматами, допомагали майбутнім військовим. Тоді ще не було сформованої системи військових підрозділів, не завжди було зрозуміло, куди саме людина вирушить. Але процес допомоги вже йшов у різних напрямках.
Це була підтримка хлопців, які вирушали на фронт, допомога соціально вразливим категоріям населення, які приїхали до нашої громади з міркувань безпеки. І водночас ніхто не знімав із порядку денного питання господарства громади.
Я вважаю, що наша громада багата не лише сильними людьми. На її території працює багато потужних волонтерських хабів, які діють і сьогодні.
Одним із таких був соціальний волонтерський хаб, де об’єдналися міста-побратими, міжнародні організації — “Червоний Хрест”, “Люди в біді”, “Карітас Україна” — та інші благодійні фонди. Вони привозили продукти харчування, одяг та речі повсякденного вжитку, щоб внутрішньо переміщені люди могли отримати найнеобхідніше.
Усе це відбувалося навколо міської ради. Згодом почали активно допомагати міста-побратими, а особливо багато підтримки надходило від наших польських друзів.
Пам’ятаю, як щотижня ми їхали до міжнародного пункту пропуску й отримували по кілька вантажних бусів із гуманітарною допомогою. Це були одяг, генератори, медикаменти, засоби гігієни, зарядні станції, які особливо потрібні були в умовах відключень електроенергії.
Тоді ми не знали, що чекає нас навіть найближчими місяцями. Тому як очільник громади я намагався синхронізувати й систематизувати всі ці процеси. У тому умовному контрольованому хаосі найважливішим було розуміти, кому допомога потрібна найбільше. Адже люди приїжджали до нашої громади не від хорошого життя.
Скільки ВПО і релокованих підприємств у Надвірній
— Скільки загалом у громаді внутрішньо переміщених осіб? І, скільки релокованих бізнесів переїхало до Надвірної?
— На початку року було в середньому близько 1,5 тисячі ВПО. Вони перебувають у різних умовах. Частина проживає у комунальних шелтерах, зокрема за підтримки “Карітасу”, інші самостійно знайшли житло та орендують його. Хтось залишається в громаді, а хтось згодом переїжджає далі.
Щодо релокованого бізнесу, то таких підприємств близько десяти. Серед них переважають підприємства машинобудування та легкої промисловості, є також представники деревообробної галузі.
Як і загалом у громаді, тут є проблема з нестачею робочої сили. Але ці підприємства працюють, сплачують податки до бюджету і ми зі свого боку намагаємося їм допомагати.
Як Надвірна приймала релокований бізнес
— Якщо говорити загалом, то до рідної Надвірної повернулися надвірнянці, які виїхали з Києва після початку атак на столицю. Разом із собою вони привезли виробництва, які у мирний час працювали, зокрема, для забезпечення обороноздатності країни під час хвиль мобілізації.
Нам вдалося вже за кілька місяців налагодити виробництво бронежилетів. Одне з релокованих підприємств привіз до Надвірної корінний надвірнянець, який до того жив і працював у Києві. Разом із виробництвом він привіз кілька фур шведської сталі. З неї виготовили близько 450 бронежилетів четвертого класу.
Сьогодні Міністерство оборони забезпечує мобілізованих військовослужбовців сертифікованими бронежилетами. Але в перші місяці повномасштабної війни ситуація була зовсім іншою. Тоді бронежилети робили навіть із ресор, які важили по 15-20 кілограмів. Шили форму та іншу амуніцію. Швеї працювали вдома й виготовляли речі, яких держава тоді не могла забезпечити в необхідній кількості. Лише згодом з’явилися прямі контракти та допомога з різних країн Європи.
Був іще один надвірнянський підприємець, який свого часу жив у Києві. У перші два-три місяці війни він за власні кошти закупив у Туреччині форми для наших військовослужбовців на суму понад 10 мільйонів гривень. Тоді форми фактично не вистачало, тому ці закупівлі були надзвичайно важливими.
Якщо згадувати лютий, березень і квітень 2022 року, для нас як громади було дуже важливо швидко ухвалювати рішення. Не всі питання можна було вирішити суто господарським шляхом, але дуже багато речей ми закладали в бюджет.
Зокрема, йшлося про підтримку релокованих підприємств. До громади переїжджали швейні фабрики, які виготовляли форму. У перші місяці ніхто не ставив на перше місце питання податків — було важливіше хоча б перекрити прямі витрати, щоб підприємства могли залишатися тут, працювати в безпеці та забезпечувати потреби оборони.
Ми надавали їм приміщення, створювали необхідні умови й робили все для того, щоб ці підприємства могли продовжувати працювати на обороноздатність нашої країни.
Тому перші місяці повномасштабного вторгнення принесли нам багато викликів і проблем, але водночас вони нас загартували. Згодом синхронність і системність процесів — у бюджеті, господарській діяльності, мобілізації та забезпеченні військовослужбовців необхідними речами — вже набули системного характеру.
“Громада мала мати надійний тил для фронту”: про сотні пікапів, волонтерські поїздки та підтримку військових
— Окремим великим напрямком була допомога військовим. Це і 76-й батальйон, і багато інших військових формувань, які зверталися до громади по допомогу.
Якщо говорити про результати цієї роботи, то у 2022-2025 роках міська рада, старостинські округи, громадські об’єднання, волонтерські формування та окремі волонтерські штаби передали на потреби Збройних Сил України понад 500 пікапів. Передусім — для надвірнянців, які служать у лавах ЗСУ.
Окрім цього, було понад 70 поїздок, у яких я як міський голова та мої заступники особисто доставляли допомогу.
Особливо добре пам’ятаю 2022 рік. Тоді формувалися цілі колони пікапів та вживаної техніки — по 15-20 автомобілів. Ми їхали до наших хлопців і передавали цю техніку безпосередньо на фронт.
Звичайно, це були автомобілі не першої свіжості. Розуміли, що на війні техніка є витратним матеріалом. Але головне було довезти її туди, де вона потрібна, і забезпечити наших військових необхідним.
Увесь цей коловорот подій був спрямований на одне: громада мала мати кому допомагати, а фронт — мати надійний тил. Водночас для нас залишалися дуже важливими процеси бюджетотворення, формування бюджету та забезпечення безпеки на місцевому рівні.
“У 2022 році державу утримали місцеві громади”: як війна змінила бюджетні пріоритети Надвірної
— Ви кажете, що дуже багато коштів після повномасштабного вторгнення довелося направити саме на військо. Можливо, через це довелося відмовитися від якихось проєктів?
— Працюючи як законодавець, я дуже добре розумів і розумію, що після початку повномасштабного вторгнення потрібно було переформатувати й перекроїти пріоритети. І це стосувалося не лише державного бюджету. Перед нами стояло питання: як перебудувати роботу так, щоб врахувати реалії війни, адже бюджети громад дуже різні?
У 2022 році потрібно було одночасно забезпечити опалювальний сезон, соціальні гарантії, роботу закладів охорони здоров’я та освіти, безпеку людей. І все це — на тлі дронів і ракетних ударів. Тому постало питання: як зберегти все необхідне й водночас спрямувати ресурси на оборону?
Коли почалося формування бюджетів на 2022-2023 роки, ми буквально за місяць-два обмежили капітальні видатки. Це був один із перших кроків.
Держава зрозуміла, що нам потрібно не лише вистояти, а й мати потужний тил для фронту. Я скажу свою думку: у 2022 році державу значною мірою утримали саме місцеві громади. І я кажу це не лише тому, що працюю в місцевому самоврядуванні.
Важливу роль відіграла й підтримка внутрішньо переміщених осіб. Коли вони приїжджали до різних куточків заходу України з міркувань безпеки, громади мали розуміти, що це люди, які на найближчий час стають її мешканцями.
Хочу подякувати надвірнянцям, які надавали людям додаткові помешкання, де самі не проживали. Ми віддавали ці приміщення, щоб люди могли почуватися хоча б у відносній безпеці.
Крім того, за європейські кошти ми відкрили комунальний шелтер для людей із зон бойових дій. Ми забезпечили там проживання, видавали продуктові набори, допомагали людям соціалізуватися та намагалися створити максимально нормальні умови.
Хтось тікав буквально в тому, в чому був, тому що поруч летіла ракета чи дрон. Хтось приїжджав із певними ресурсами. Але тоді не було часу розбиратися — допомагати потрібно було всім, хто її потребував.
“Нам було не до капітальних видатків”: як військовий ПДФО спрямовували на потреби армії
— Держава обмежила капітальні видатки, і місцеві громади також мали визначати свої пріоритети. Якщо говорити про 2022-2024 роки, коли працював військовий ПДФО, Надвірнянська громада була серед трьох громад Івано-Франківської області за обсягом таких надходжень — це було понад 100 мільйонів гривень.
На території громади є військова частина, яка має пункт постійної дислокації. І коли від неї до бюджету громади надходили податки із заробітних плат військовослужбовців, ми одразу домовлялися, що левова частка цих коштів — не 10, не 20 і не 30 відсотків, а понад 70% — повертатиметься на потреби самої військової частини.
Фактично це було близько двох третин надходжень від цієї військової частини. Ми повертали ці кошти у вигляді дронів, зарядних батарей, субвенцій, допомоги з господарськими потребами — усього, що було необхідно військовим.
Тому нам було легше і їхати на фронт, і везти туди допомогу, і спрямовувати кошти безпосередньо на потреби військових.
Думаю, так діяла більшість громад. Навіть ті, які не мали великих бюджетів, намагалися знаходити можливості, щоб спрямовувати кошти на армію.
У 2023-2024 роках нам, звичайно, було не до капітальних видатків. Але водночас потрібно розуміти, що громади мали величезне соціальне навантаження.
Є закони, нормативно-правові акти, рішення про збільшення заробітних плат працівникам дошкільної освіти — а виконувати ці рішення потрібно за рахунок місцевого бюджету. Тобто навіть під час війни видатки громади не зникли.
Коли ми зрозуміли, що війна не закінчиться за рік, стало очевидно: наша громада має залишатися соціальною.
“Майже 15 мільйонів гривень щороку”: як громада підтримує військових та їхні родини
— Соціальність громади полягає в тому, що люди, які звертаються до нас, безпосередньо отримують допомогу. Щороку ми спрямовуємо майже 15 мільйонів гривень на підтримку родин військовослужбовців, допомогу після поранень, підтримку родин загиблих героїв.
Крім того, допомагаємо людям, які потребують оперативного втручання, мають тяжкі захворювання. Є виплати до річниці загибелі — 15 тисяч гривень, допомога родинам безвісти зниклих.
Звичайно, жодна допомога не замінить загиблого героя чи людину, яка зникла безвісти. Але морально й психологічно найважче у цій війні — це наші втрати.
Господарка, комунальна сфера, освіта, медицина — усе це можна поступово вдосконалювати. Ми живемо тут, знаємо свої виклики й проблеми. Залучаємо міжнародні проєкти, маємо потужний інвестиційний відділ, знаємо, як працювати, маємо можливості, досвід і, найголовніше, бажання.
Але коли привозять хлопців на щиті — це найважче. Це наші друзі, наші колеги, наші земляки. Учора ми могли зустрітися на вулиці, поговорити, запитати, як справи, а за тиждень отримати страшну звістку.
Найважче — нести цю ношу родині: батькам, дружині, дітям. Але ми також живі люди. Коли організовуємо похорон наших хлопців, ми плачемо, переживаємо і не завжди знаємо, як це прийняти. Бо це наші мешканці, наші люди.
Тому один із найважливіших напрямків роботи під час війни — підтримувати родини полеглих героїв.
Станом на 21 вересня у громаді — 159 полеглих героїв. І з родиною кожного ми підтримуємо комунікацію. За ці роки ми вже стали близькими.
Ідеться не лише про офіційні заходи, куди ми запрошуємо родини. Ми говоримо про звичайні побутові речі: допомогти з оформленням документів, вирішити якусь домашню проблему, щось підсипати, зробити, організувати чи просто приділити особливу увагу. Це елементарна повага і шана до героя та його родини. Для нас це дуже важливо.
Якщо навіть зараз до приймальні приходить родина полеглого героя, незалежно від того, яка нарада чи робочий процес триває, вся увага має бути зосереджена на цій родині. Так має бути.
“Йде поступове взаємозаміщення”: за рахунок чого сьогодні формується бюджет Надвірнянської громади
— Якщо говорити про фінансування громади, за рахунок чого сьогодні найбільше поповнюється бюджет?
— Надвірнянська громада до 2010-2012 років була територією, де важливу роль відігравали вуглеводні та переробна промисловість. Сьогодні відбувається поступове взаємозаміщення — старі підприємства, які з різних причин припинили роботу або втратили свою роль, поступово замінює малий і середній бізнес.
Колись у громаді була потужна промисловість, зокрема енерговитратні підприємства, які мали сформований ринок збуту. Але, на мою думку, власники та бенефіціари свого часу недостатньо вкладали коштів у модернізацію. Частина підприємств була роздержавлена, частина збанкрутувала, а окремі просто не змогли забезпечити належний рівень послуг.
Натомість сьогодні залишаються й розвиваються невеликі виробництва, підприємства, установи та організації, які модернізуються і забезпечують сталий економічний потенціал громади.
Це, зокрема, легка промисловість, малий і середній бізнес, окремі фермерські та аграрні підприємства, хоча Надвірнянську громаду загалом не можна назвати аграрною.
Окремий напрям — сонячна енергетика. За підсумками 2025 року ми змонтували та ввели в експлуатацію майже 500 кіловат сонячної генерації. Це об’єкти, які забезпечують потреби медичних закладів, комунальної інфраструктури, водоканалів та очисних споруд.
Ще один важливий напрям — міжнародна співпраця. Вона дає можливість залучати додаткові ресурси для громади, реалізовувати проєкти та поступово створювати нові можливості для її економічного розвитку.
“Бюджет зростає, але ще більше зростає видаткова частина”: чому громаді дедалі складніше утримувати соціальну сферу
— Коли ми говоримо про розвиток громади, потрібно розуміти одну важливу річ: бюджет зростає, але ще більше зростає його видаткова частина.
Наприклад, безоплатне шкільне харчування для дітей 1-11 класів фінансується державою. Але енергоносії, заробітні плати, створення належних умов, утримання харчоблоків — це вже відповідальність місцевого бюджету.
Так само є постанови, які передбачають підвищення заробітних плат. Частина з них є обов’язковою, частина має рекомендаційний характер. Тому громади опиняються в різних умовах: одні мають можливість підвищувати зарплати, інші більше коштів спрямовують на потреби Збройних Сил України й змушені стримувати інші видатки.
Тут є певний дисбаланс.
Є ще різниця у вартості комунальних послуг. Це і теплопостачання, і водопостачання, і водовідведення. Держава не завжди закладає у своїх розрахунках повну різницю між реальною собівартістю послуг і тим, скільки ми можемо витратити на їхнє забезпечення. А ця різниця становить не один десяток мільйонів гривень.
Ми розуміємо, що в держави теж немає необмежених коштів. Тому цей фінансовий тягар фактично беремо на місцеві бюджети. Ми оптимізовуємо штат, намагаємося максимально ефективно використовувати кожну бюджетну гривню.
Але є речі, на які громада практично не має впливу. Наприклад, ми не можемо самостійно визначати вартість енергоносіїв. Так само не можемо вплинути на те, що споживання води чи тепла зменшується, коли люди залишають громаду та переїжджають в інші міста або за кордон.
Водночас усі ми хочемо, щоб люди отримували якісні послуги в закладах охорони здоров’я, освіти та інших сферах. Ми хочемо, щоб громада залишалася соціально активною і комфортною для життя.
Надвірна є центром Надвірнянського району. І я не побоюся сказати, що більше половини, а можливо, й понад 60% людей у районі користуються можливостями, які вона надає. Це заклади освіти, охорони здоров’я, мистецькі та освітні школи, спортивна інфраструктура, дозвілля.
Інфраструктура міста значно потужніша, ніж у сільських громадах. Тому на нас припадає і значно більше навантаження.
Ніби бюджет є, але якщо подивитися на видаткову частину, то іноді вона в рази перевищує ті фінансові ресурси, які громада має у своєму розпорядженні.
Понад 100 мільйонів гривень позабюджетних коштів: як Надвірна шукає ресурси для розвитку громади
— Якщо бюджетних коштів недостатньо, де сьогодні шукати додаткові ресурси для розвитку громади?
— Один із головних напрямків — міжнародна співпраця. У нас працює управління економіки, є потужний інвестиційний відділ.
Якщо взяти 2022, 2023, 2024 і частково 2025 рік, то за цей період нам вдалося залучити понад 100 мільйонів гривень позабюджетних коштів через інвестиції. Це різні проєкти та програми, а також співпраця з містами-побратимами.
Я вважаю, що Карпатський регіон ще недостатньо оцінений з точки зору свого потенціалу. І йдеться не лише про економічне зростання. Сьогодні ми розуміємо, що захід України має важливе безпекове значення. У межах 300-400 кілометрів можна охопити кілька європейських країн, де є спільні традиції, кордони та можливості для співпраці. Цю територію потрібно розвивати.
Наприклад, минулого року ми були в Німеччині, де нам вдалося переконати наших партнерів у потребах громади, і вже за два місяці ми отримали два сміттєвози загальною вартістю близько 10 мільйонів гривень.
Коли ти працюєш у міжнародній співпраці й відкрито говориш про проблеми громади, виявляється, що вони багато в чому схожі. У когось краща медицина, у когось — освіта, дорожня інфраструктура, водоканали чи очисні споруди. І цей обмін досвідом дозволяє знаходити рішення.
Сьогодні система міжнародних проєктів показує, що ми маємо бути готовими до європейської інтеграції. Європейський Союз значною мірою будується на взаємодії громад, і для нас дуже важливо вже зараз мати цей досвід.
У Надвірнянської громади є міста-партнери в Німеччині, Чехії, Польщі, Румунії, Канаді. І ця міжнародна система має дуже великий потенціал.
“Найкращі реабілітологи у Надвірній”: як громада розвиває допомогу пораненим військовим
— До нашої громади привозять військових із пораненнями з різних куточків України. Тому для нас було важливо створити належні умови для їхньої реабілітації.
У 2023-2024 роках ми створили амбулаторний стаціонар на 20 ліжко-місць, а буквально нещодавно, у липні, відкрили ще один — на 22 ліжко-місця.
Але результат цієї роботи мають оцінювати не чиновники й не головні лікарі. Найкращий показник — це думка самого пацієнта.
І коли хлопці після лікування не хочуть їхати від нас і кажуть, що найкращі реабілітологи — у Надвірній, для мене це дуже важливо. Тоді розумієш, що правильно визначив пріоритети й робиш те, що справді потрібно людям.
Звичайно, коли ми говоримо про розвиток медицини чи освіти, коштів завжди не вистачає. Але саме тому ми повинні шукати додаткові можливості — через міжнародні проєкти, партнерства та інвестиції.
“Ми б’ємо на сполох”: чому Надвірна домагається передачі школи-інтернату громаді
— Які у вас відносини з обласною владою?
— У нас дуже добра робоча співпраця з керівництвом Івано-Франківської обласної військової адміністрації. Складніша ситуація — у питаннях взаємодії з обласною радою.
Поясню, чому. На території громади є об’єкти, які належать до спільної власності територіальних громад області. Один із таких — колишня школа-інтернат у Надвірній. Це територія площею близько 7,5 гектара з парковою та спортивною інфраструктурою. Частиною приміщень користуються наші освітні заклади, зокрема Надвірнянський ліцей №4.
— Це та школа-інтернат, де стався обвал?
(ред. Хронологія подій:
- Перший обвал: Стався вранці 26 січня 2024 року. Руйнувань зазнали другий та третій поверхи корпусу. Після цього інциденту мер міста Зіновій Андрійович зазначив, що з 1 вересня заклад не запрацює, а міська рада відмовилася приймати аварійне приміщення на свій баланс, закликавши Івано-Франківську обласну раду (власника майна) самостійно провести демонтаж.
- Другий обвал: Стався 31 березня 2025 року. Обвалилася ще одна частина цієї ж аварійної будівлі).
— Так, саме там. Ця історія триває вже близько чотирьох років. Позиція нашої громади дуже проста: оскільки на території комплексу перебувають два навчальні заклади, ми неодноразово просили передати цей об’єкт у власність громади.
Тут питання навіть не в тому, хто голова обласної ради чи міський голова. Головне — як зберегти споруду і створити можливість для її ремонту, щоб діти могли нормально навчатися.
Ми дбаємо про майно, проводимо поточні та косметичні ремонти, прибираємо територію і підтримуємо будівлю, тому, я вважаю, вона досі не дійшла до повного руйнування.
У 2022-2023 роках ми звернулися щодо передачі цього майнового комплексу громаді. Я тоді взагалі вважав, що це технічне питання, яке можна вирішити без особливих проблем.
— Але питання затягнулося. Чому?
— У 2018 році були спроби поділити земельну ділянку під школою-інтернатом, яка перебуває у постійному користуванні обласної ради.
Є будівля навчального закладу, а навколо неї — спортивна, рекреаційна та інша інфраструктура. Тому я вважаю, що цю територію не можна розглядати як набір окремих земельних клаптиків.
Свого часу, ще у 1961 році, для навчального закладу виділили понад сім гектарів. І я переконаний, що ця земля має працювати на дітей та учнівську молодь Надвірнянської громади.
Ми звертаємося, тому що об’єкт перебуває у незадовільному стані: будівлі старіють, руйнуються, частина з них уже аварійна. Громада цілком логічно запитує: чи зверталися ми до обласної ради з пропозицією передати об’єкт? Так, зверталися неодноразово.
Мене найбільше турбує те, що незалежно від того, хто є власником — обласна чи міська рада, — має бути політична воля утримувати це майно і ремонтувати його. Якщо власник не має можливості або бажання вкладати кошти, ситуація стає проблемною.
Я вважаю, що земельні ділянки, які належать навчальним закладам, не повинні ставати предметом поділу чи іншого використання, не пов’язаного з освітою. Війна рано чи пізно закінчиться, а освітню галузь нам потрібно буде розвивати.
— Ви говорили, що міська рада навіть готова була вкладати власні кошти в ремонт.
— Так. У 2023-2025 роках ми закладали 5 мільйонів гривень на ремонт цієї школи-інтернату. Але фактично не мали можливості реалізувати ці кошти, оскільки об’єкт не передали громаді.
Ми пропонували й інші варіанти. Якщо обласна рада не готова передати об’єкт міській раді, то давайте хоча б використаємо його для потреб громади. Наприклад, облаштуємо там комунальний шелтер для дітей або гуртожиток для закладу професійної освіти.
Але й на такі пропозиції, за моїми словами, конкретного рішення немає.
— Чому, на вашу думку, обласна рада не погоджується на передачу?
— Я пояснюю це дуже просто. Якщо міська рада стане власником самого освітнього простору, відповідно до громади перейде і земельна ділянка площею близько 7,5 гектара. Я припускаю, що саме небажання втрачати цю землю є однією з причин, чому питання не вирішується.
Тим більше, що спроби поділу цієї земельної ділянки вже були. Я знаю щонайменше про три такі спроби.
Зараз територія перебуває у підвішеному стані. Там ростуть дерева, є аварійні будівлі, а ми зі свого боку намагаємося підтримувати приміщення, якими користуються наші навчальні заклади, хоча б косметичними ремонтами.
Я не наполягаю, що обов’язково саме Надвірнянська громада має стати власником цього майна. Але тоді має бути чіткий план його розвитку та утримання.
В обласної ради є відповідні структурні підрозділи, які займаються управлінням комунальним майном. Є територіальні громади області, на території яких розташовані такі об’єкти. Треба визначитися, що з ними робити: вкладати кошти в ремонт, передавати громаді, передавати іншому закладу або, якщо майно не потрібне, розглядати інші передбачені законом механізми його використання.
Але просто залишати будівлю руйнуватися — неправильно.
— Ви вважаєте, що саме бездіяльність власника призвела до нинішнього стану будівлі?
— Я вважаю, що нинішній стан — це наслідок відсутності системного господарського рішення щодо цього майна.
Є, наприклад, сусідня територія Прикарпатського військово-спортивного ліцею, де також є приміщення, які, наскільки я бачу, фактично не використовуються. Якщо об’єкт не потрібен, його можна виставити на аукціон у передбаченому законом порядку. Якщо він потрібен — потрібно визначити, для яких потреб, і закласти кошти на його утримання та ремонт.
Головне — не допустити, щоб майно простоювало і руйнувалося.
Ми щороку звертаємося до власника щодо обстеження будівлі, тому що у підвалах продовжує перебувати вода. І я переживаю не лише за саму споруду. Найбільше мене хвилює безпека дітей, які перебувають у сусідніх та пов’язаних із цим комплексом приміщеннях.
Я в житті звик працювати превентивно, на випередження. Не хочу чекати, поки станеться ще один обвал, щоб після цього всі почали шукати винних.
Для мене комунікація — це основа. Особливо у державному управлінні діалог із людьми має бути не монологом, а саме діалогом. Це вже половина успіху і можливість знайти рішення.
Коли я звертаюся до керівництва обласної ради, а зустрічі постійно відкладаються або виникають інші причини, через які неможливо предметно обговорити питання, це не допомагає його вирішити.
Ми не вимагаємо, щоб нам просто сказали «так» чи «ні». Ми хочемо почути модель: що буде з цим об’єктом, як його планують утримувати, ремонтувати і використовувати.
Бо ситуація зараз така, що будівля продовжує старіти, а відповідального рішення немає. І саме це мене найбільше турбує.
“За п’ять років не закрили жодної школи, лікарні чи садочка”: якими результатами каденції пишається мер Надвірної
— Якщо говорити про три проєкти, якими ви пишаєтеся найбільше за свою каденцію, що це може бути?
— Таких проєктів дуже багато. Якщо підсумовувати роботу громади загалом, то в кожному напрямку є результати, якими можна пишатися.
Якщо говорити про великі інфраструктурні проєкти, то, звичайно, це відновлення дорожньої інфраструктури. Не можу сказати, що сьогодні всі дороги у нас у належному стані — є ще проблемні ділянки. Але якщо порівняти, що було раніше і що маємо зараз, непроїзних доріг стало значно менше.
Другий напрям — постійна робота комунальних підприємств. Це, можливо, не один конкретний проєкт, але це щоденна робота, яка забезпечує функціонування громади.
Окремо я б виділив міжнародну співпрацю та проєкти у сфері енергетики. Зокрема, сонячна енергетика — це близько 30-35 мільйонів гривень інвестицій у різні об’єкти, які споживають найбільше електроенергії.
Маємо також великі перспективи у вітровій енергетиці. Найближчим часом у нас, у лісовій зоні, планується встановлення близько 20 мегаватів потужності — п’яти вітрових установок. Проєкт реалізують німецькі інвестори. Проєктно-кошторисна документація вже на завершальному етапі, земельні питання вирішені, відповідні угоди підписані. Орієнтовний термін реалізації — 2-2,5 роки.
Це має посилити нашу енергонезалежність і збільшити потужність Карпатського регіону за рахунок додаткової генерації електроенергії.
— Як щодо збереження мережі соціальних закладів?
— За п’ять років існування об’єднаної громади у нас не закрили жодної школи, жодної лікарні і не припинили роботу жодного дитячого садочка.
Але сьогодні проблема з утриманням цієї мережі стає дедалі складнішою. Я нещодавно був у службовому відрядженні в Чехії і побачив, наскільки відрізняється підхід до фінансування дошкільної освіти. Там значну підтримку роботі садочків забезпечують і місцеві бюджети, і держава.
У нас теж дуже хороша мережа — 11 дитячих садочків. Але наведу один показовий приклад. В одному із садочків офіційно зареєстровані 84 дитини, а фактично його відвідують лише 25-27.
— Чому так?
Через відтік населення. І це проблема не лише нашої громади. Є багато громад, які через зменшення кількості дітей змушені призупиняти роботу окремих садочків.
Уявіть: утримання одного дитячого садочка коштує близько 8 мільйонів гривень на рік, а фактично його відвідують 27 дітей. При цьому там працюють близько 40 людей — вихователі, няні та інший обслуговуючий персонал.
Тому виникає питання ефективності використання бюджетних коштів. Але ми розуміємо і соціальну складову: якщо закрити садочок, це безпосередньо вплине на сім’ї, які там живуть.
На демографічну ситуацію ми не можемо вплинути швидко. Водночас динаміка народжуваності у нашій громаді, за нашими даними, не зменшується. У нас збережений єдиний пологовий будинок, який обслуговує територію Надвірнянського району.
Але водночас маємо малокомплектні школи, відтік людей і складну міграційну ситуацію. Кожного року це відчувається дедалі більше.
Тому сьогодні наше завдання — зберегти мережу, забезпечити роботу закладів і водночас розуміти реальні можливості бюджету. А війна лише ускладнює цю ситуацію.
“Маємо вибрати модель, яка не стане надмірним навантаженням на бюджет”: чому Надвірна досі не має власних очисних споруд
— Якщо говорити про проєкт, який досі не вдалося реалізувати через складнощі, чи є такі речі, які ви не змогли вирішити від початку каденції?
— Одне з найскладніших питань — очисні споруди. Сьогодні вони є відомчими, і торік тричі виникала ситуація із припиненням електропостачання, через що була загроза зупинки їхньої роботи.
Але я вважаю, що в умовах війни навіть збереження того, що вже є, — це теж результат. Я пам’ятаю свої розмови з Прем’єр-міністром України. Уряд долучився до вирішення питання, і було зроблено все необхідне, щоб не допустити зупинки очисних споруд.
Але стратегічно ми маємо відповісти на інше питання: що зробити для того, щоб Надвірнянська громада мала власні комунальні очисні споруди?
Коли я був народним депутатом, нам вдалося залучити кошти на виготовлення проєктно-кошторисної документації для їхнього будівництва. Це робилося у 2019-2021 роках. На той час орієнтовна вартість проєкту становила близько 300 мільйонів гривень.
Зараз над цим питанням продовжуємо працювати. Є французькі кредитні кошти, є інвестори, які готові розглядати можливість вкладення коштів у будівництво власних очисних споруд громади.
Тепер нам потрібно вибрати модель фінансування, яка дозволить реалізувати проєкт у прийнятні строки: це можуть бути донорські кошти, кредитне фінансування або комбінований варіант, коли частина коштів є безповоротною, а частину громада повертатиме.
Я не прихильник того, щоб жити в кредит і накопичувати борги, тому що це завжди певні ризики. Але водночас ми маємо розуміти, що проблему нинішніх очисних споруд громада власними силами не вирішить.
Для нас важливо забезпечити стабільну роботу системи водовідведення. Тому зараз ми перебуваємо на етапі вибору конкретної моделі та концепції будівництва власних очисних споруд.
Наше завдання — зробити так, щоб цей проєкт не став надмірним навантаженням на бюджет громади та мешканців.
Тому я б сказав, що проєкт перебуває у процесі реалізації. Перспективи є, але поки що вони зі стриманим оптимізмом.
“За жодне прийняте рішення я не шкодую”: про рішення прийняті за 20 років роботи
— Якщо озиратися назад, можете пригадати якісь рішення, які сьогодні ви вже не прийняли б?
— Ні, за жодним рішенням я не шкодую. Абсолютно.
За 20 років роботи міським головою було багато різних ситуацій, але немає такого рішення, щодо якого я сьогодні сказав би: «Якби можна було повернути час, я вчинив би інакше».
Поясню чому. Перед тим, як прийняти рішення, завжди проходить певна процедура: рекомендації, перемовини, консультації, превентивна робота. Є контроль з боку відповідних служб, спеціалістів, є можливість почути позицію громади.
За весь цей період не було такого рішення, яке б через суд було скасоване як таке, що створило серйозну загрозу для громади — економічну, фінансову чи іншу.
Звичайно, робочі рішення могли переглядатися. Могли бути рекомендації щось змінити, уточнити чи повторно розглянути. Це нормальна частина управлінської роботи.
Але щоб було рішення, про яке я зараз шкодував би і вважав його серйозною помилкою, — такого пригадати не можу.
“Хочу, щоб ми працювали на рідній землі”: Надвірнянська громада через 10 років
— Якою ви бачите Надвірнянську громаду через 10 років і що потрібно робити вже зараз, щоб вона ставала кращою?
— Насамперед я хочу бачити громаду, де кожен мешканець здоровий і де нас не бракує. Бо життя і здоров’я людей — це найважливіше.
Для мене дуже болісними є похорони наших захисників. У час війни, коли ти за своєю відповідальністю організовуєш супровід, кортежі та повністю проходиш цей процес разом із родиною, це надзвичайно важко.
Тому моє найбільше побажання кожному надвірнянцю — жителям міста і сіл громади — щоб ми могли працювати на рідній землі, у своїй громаді, і щоб люди не були змушені виїжджати у пошуках кращого життя.
Я розумію, що сьогодні економічна та фінансова ситуація в Україні суттєво відрізняється від країн Східної Європи. Але ми маємо розуміти, що найкраще — це інвестування в Україну.
Я хочу побажати нашій громаді стійкості, щоб кожне місто і кожне село, попри складний час, продовжували розвиватися.
Я думаю, що ми станемо свідками того, як Україна прийматиме велику кількість інвесторів, які повірять у нашу державу. Ті “зерна”, які сьогодні проростають у вигляді міжнародних проєктів і партнерства українських громад з іноземними містами та фондами, уже дають результат. І, на мою думку, з часом це буде масштабуватися.
Деякі голови громад кажуть: “А навіщо писати проєкти? Все одно грошей більше не стане”. Я відповідаю: “Ні. Кількість завжди переростає в якість”. Я в це вірю.
— Можете навести конкретний приклад, коли міжнародний проєкт дав громаді можливість отримати більше ресурсів?
— У нас є хороша співпраця з німецьким фондом GIZ.
У 2024 році ми залучили 100 тисяч євро на капітальний ремонт приміщень дитячої лікарні. Йдеться про кабінети педіатричного та терапевтичного напрямів, які розташовані на одному поверсі.
Ми підготували проєктно-кошторисну документацію, переконали партнерів долучитися до проєкту й отримали кошти. Тоді це становило близько 4,5 мільйона гривень. За ці гроші провели капітальний ремонт, модернізували систему опалення, замінили вікна та меблі.
Після завершення робіт у нас залишилося близько 600 тисяч гривень невикористаних коштів. Ми пропонували партнерам використати їх на додаткові роботи, але вони наполягали на тому, щоб кошти були використані чітко відповідно до проєкту.
Від GIZ ми отримали рекомендацію повернути невикористану частину коштів. Ми звернулися до Кабінету Міністрів України, відповідний механізм був врегульований, і ми повернули ці кошти.
Після цього наші партнери сказали, що будуть ставити цей випадок у приклад як доказ того, що українська громада може відповідально виконувати умови міжнародних проєктів.
І буквально через кілька місяців GIZ, уже зважаючи на нашу співпрацю та довіру, надало громаді можливість залучити ще близько 8 мільйонів гривень допомоги — цього разу на сонячні панелі та інвертори для дитячих садочків, закладів освіти та охорони здоров’я.
Тому, коли я говорю про майбутнє громади, я маю на увазі саме такий розвиток: міжнародне партнерство, нові проєкти, інвестиції та поступове збільшення можливостей.
Я бачу нашу громаду розвиненою — з належною інфраструктурою, хорошими дорогами і, найголовніше, зі щасливими людьми.
“Маємо 9 старостинських округів, 11 населених пунктів і безмежний потенціал”: що Надвірнянська громада планує розвивати після війни
— Чи є вже якісь плани після того, як закінчиться війна? Що хотіли б зробити насамперед?
— Один із головних напрямів — розвиток сільських територій. У нас 9 старостинських округів і 11 населених пунктів. Це дуже гарні території, працьовиті люди й великий потенціал для розвитку.
Але сьогодні наше головне завдання — зберегти громаду, вистояти й забезпечити її стійкість.
А вже в окремих напрямках потрібно буде піти у добру людську атаку — працювати активніше, залучати можливості й розвивати громаду. Бо потенціал у нас є, і його потрібно правильно використати.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
