“Розмова зі світом через одяг”: історія майстрині Любові Удовенко, яка творить у Франківську (ФОТО)
Любов Удовенко розробляє лекала, шиє одяг і наносить авторські принти, працюючи в методиці вибійки та ліногравюри. Її шлях до цього ремесла не був прямим — радше інтуїтивним, складеним із постійних пошуків, сумнівів і внутрішньої потреби щось створювати. Дівчина поділилася своєю історією з «Галкою».
Від інженерії до тканин
За освітою Любов — інженерка. Вона закінчила сумський державний університет, працювала інженеркою-конструктором, створювала 3D-моделі турбін. Але паралельно з цим у її житті завжди була творчість.
Шити вона почала у 14 років.
«Кравецького стажу в мене 14 років. Я почала дуже рано, і це одразу було про творчість», — говорить вона.
Пошук унікальності й перші штампи
Після переїзду до Києва у 2017 році Любов почала брати замовлення як кравчиня, шити одяг, сумки, дрібні вироби. Але поступово прийшло питання: у чому унікальність?
«Масмаркет заполонив усе. Купити можна будь-що. А от оригінальності бракує», — пояснює вона.
Саме тоді виникла ідея переносити малюнки на тканину власноруч. Не через типографію, не фабрично. Вона пробувала різні техніки — трафарети, фарби, експерименти.
«Я просто шукала, як це зробити. Згодом почала робити вибійку, навіть не знаючи, що вона так називається», — усміхається Любов.
Вона почала вирізати штампи інтуїтивно — ще не усвідомлюючи, що працює з давньою технікою. Згодом відкрила для себе ліногравюру, дізналася, що цьому навчають у коледжах.
«Мене це здивувало. Я дійшла до цього сама, просто пробуючи», — каже вона.
Що таке вибійка
Любов бере штамп, вирізаний вручну спеціальними різцями, наносить фарбу й притискає його до тканини.
«Робиться відбиток — і кожен раз він трохи інший. У цьому і є цінність», — пояснює вона.
Колись вибійку робили на дерев’яних дошках, сьогодні Любов працює з ліноліумом. Але принцип той самий: ідея, малюнок, вирізання, відбиток.
«Це дуже доступна техніка. Вона проста, але глибока», — каже майстриня.
Війна і шопер із спогадами про Суми
Поворотним моментом стала повномасштабна війна. Любов залишилася в Сумах — у рідному місті, під обстрілами, серед близьких. Саме тоді вона створила перший великий штамп, присвячений Сумам — всіма відому альтанку.
«Мені хотілося якось зафіксувати цей період. Зробити щось своє, що мене грітиме», — згадує вона.
Шопери дівчина шила власноруч. Ескіз для вибійки вона малювала майже рік, паралельно з роботою. Після чого вирізала штамп і переносила малюнок на тканину.
Згодом шопер розійшовся світом — Польща, Іспанія, Німеччина, США. Частину коштів з продажу передавали на підтримку сумського ППО.
«Коли йдеш містом і бачиш людину з твоїм шопером — це неймовірне відчуття», — зізнається Любов.
Про підтримку і співтворчість
Окреме місце в її історії займає співпраця з сумською художницею Мариною Фенотою.
«Ми магічно зустрілися і одразу здружились. Наші довгі розмови і глибоке розуміння одна одної вилилось в бажання створити щось спільне», — каже Любов.
Разом вони створили проєкт, в якому переосмислювали традиційні орнаменти – “Дерево життя”. Разом малювали ескізи одягу і ділились ідеями.
«Коли ти не сам — з’являється повітря. Це дуже важливо для творчих людей», — додає вона.
Любов переконана: творчість не витримує конкуренції за будь-яку ціну. Вона тримається на спільноті, підтримці й єдності — особливо під час війни.
Франківськ і нове коло
До Івано-Франківська вона переїхала зовсім нещодавно — два місяці тому. Каже, що потрапила у «бульбашку» активних, відкритих людей. Колядки, ярмарки, знайомства, спільні ритми.
«Я вперше так близько доторкнулася до традицій», — говорить вона.
Франківськ став її ще одним «power place». Любов почала думати про серію шоперів, присвячених містам — як фіксацію досвіду, емоцій, станів.
Вона планує створити вибійку для шопера, присвячену Франківську. Центральним образом має стати Ратуша — як символ міста.
Не про плани, а про опору
Сьогодні вибійка для неї — це опора. Навіть без майстерні, яку вона вимушена була залишити в Сумах, дівчина купує футболки, які раніше шила сама, і продовжує займатися улюбленою справою.
«Це розмова зі світом і людьми через одяг», — каже Любов.
Вона планує майстер-класи, думає про роботу з людьми, про передачу сенсів. Але чітких планів не будує.
«Я не маю планів. Роблю як відчуваю», — усміхається вона.
І, мабуть, саме тому її речі — не просто тканина з принтом. Це сліди шляху, інтуїції й живої присутності людини, яка вчиться бути собою — і ділиться цим зі світом.
ФОТО ТИЖНЯ
