Скасувати не можна залишити: де ставити кому або що робити з 8 березня
2 березня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували проєкт постанови №15052. Документ передбачає появу в державному календарі нової дати — Дня української жінки.
Ініціаторами виступили народні депутати Оксана Савчук, франківська депутатка, та Ростислав Тістик.
Згідно з пояснювальною запискою, ідея полягає у тому, щоб сформувати власну українську традицію відзначення жінок і переглянути деякі дати державного календаря.
Автори проєкту пояснюють, що таким рішенням хочуть:
- запровадити українське свято;
- позбутися впливу колоніального минулого у культурному просторі;
- прибрати з календаря дати, які вважають нав’язаними радянською традицією;
- підсилити історичну пам’ять та українські культурні символи.
У документі також йдеться про пропозицію відмовитися від вихідного 8 березня. Натомість пропонують відзначати День української жінки 25 лютого — у день народження письменниці та громадської діячки Лесі Українки.
Автори постанови зазначають, що ця дата вже використовується українськими спільнотами як символічна — як в Україні, так і за кордоном.
Станом на 3 березня проєкт постанови передали на розгляд профільного комітету Верховної Ради.
Але що насправді означає 8 березня? Щоб розібратися, “Галка” запитала про це в історика та громадської активістки.
Що таке 8 березня насправді?
Громадська активістка Наталія Вишневецька вважає, що 8 березня — не свято, а відзнака. І саме в цьому — його цінність.
“Це постійне нагадування про те, що жінки боролись за свої права і досі борються. Інакше дуже швидко все відкатується назад”, — каже вона.
На її думку, права жінок працюють як будь-яка цінність: поки вони “нібито є” — їх не помічають. До повномасштабного вторгнення люди так само ігнорували свободу — вона просто була, і здавалася очевидною. Аж поки не зникла. З правами жінок — так само: потрапляєш у токсичні стосунки, стикаєшся з домашнім насильством — і виявляється, що поліція не завжди захистить, суспільство не завжди підтримає, а закони не завжди на твоєму боці.
Конкретних прикладів Вишневецька наводить чимало. У трудовому кодексі досі є норма: жінку з дитиною до трьох років не можна відправити у відрядження. Не “вона може відмовитися”— а пряма заборона. Це означає, що така жінка формально не може виконувати певні види роботи.
“Хіба це не дискримінація?” — запитує активістка.
Інший приклад — постанова 2022 року про заборону виїзду за кордон. Вона поширилася і на місцевих депутатів-волонтерів, які не отримують зарплати. Для жінок із прифронтових областей — Чернігівської, Харківської, Луганської — це означало: або склади мандат, або не вивозь дітей у безпеку, не вози гуманітарну допомогу. Чотири роки громадський сектор і депутатки зверталися з проханням виправити цю помилку. Ніхто не знаходив ні часу, ні політичної волі.
“Це виправили в перший же тиждень, коли жінка стала прем’єр-міністеркою. Просто тому, що вона володіла цією інформацією, — каже Вишневецька — В парламенті досі більше чоловіків. І вони просто не знали”.
Активістка також фіксує: за минулий рік в Івано-Франківську значно побільшало кейсів сексуального насильства щодо неповнолітніх — зокрема з боку близьких родичів. Це не десь далеко — це звичайні сім’ї в звичайному місті.
Саме тому, каже вона, 8 березня не можна перетворювати на день квітів. В Україні квітковий бізнес існує фактично заради цієї дати — найбільший прибуток за рік. У решті світу такого стрибка попиту немає: Еквадор і Колумбія не нарощують виробництво під 8 березня, бо там цього не чекають. Це суто пострадянське викривлення — день боротьби перетворили на відкуповування.
Ідею замінити його “Днем української жінки” Вишневецька не підтримує. Саме формулювання “українська жінка” їй також не до вподоби — це есенціалізація, узагальнення, яке нічого не говорить про особистість. Українки не відрізняються від інших жінок. А те, що вони “витриваліші” — не привід пишатися, а привід турбуватися: наслідками будуть проблеми з ментальним здоров’ям, рання менопауза, скорочення тривалості життя.
Якщо вже прив’язувати якусь дату до жіночого руху, каже Вишневецька, логічніше було б 8 грудня — день заснування першої жіночої організації в Станіславові 1884 року, яку створила Наталя Кобринська. Але поки що активістка зосереджена на іншому: на перейменуванні вулиць Івано-Франківська на честь жінок. Минулого року вона подавала відповідне звернення до міської ради за підписами понад ста учасниць міського форуму. Результати планує перевірити найближчим часом — і, якщо змін не відбулося, подати звернення повторно. Цього разу — ще й до обласної ради, і теж під дату: 145-річчя першої жіночої організації.
Як СРСР перетворив день боротьби на тюльпани
Історик Володимир Половський також не вважає 8 березня святом.
“Це день боротьби за права. Але якщо для того, щоби жіноцтво чи солідарні чоловіки могли вийти на марш, мітинг, протест — потрібен вихідний, то йой, най буде”, — каже він.
На його думку, саме радянська традиція знецінила цей день. СРСР грамотно розігрував карту захисника гноблених у світовій політиці — саме звідти прозвучала ініціатива на Генасамблеї ООН про затвердження міжнародного дня. Але всередині країни була прірва між писаним правом і реальністю. Жінки й чоловіки були рівними хіба у своїй вразливості перед тоталітарною машиною — досить поглянути на трибуни партійної номенклатури, щоб зрозуміти, яка там була “рівність”.
“Саме совєтська традиція святкування перетворила “восьмоє марта” на парад бухих мужиків, які не надто поспішали додому з тюльпаном у целофані. І ні, я не маю нічого проти тюльпанів, проблема у знеціненні дня, народженні “народних мудростей” на кшталт “малчі женщіна, твой день…””, — каже Половський.
Саме тому, пояснює він, дискусії про сенс цього дня в Україні — закономірні. Декомунізація мусила зачепити і календар. Але відмовлятися від самої дати він не бачить сенсу.
“Я солідарний із дівчатами та жінками, які цього дня говорять про вдячність посестрам, які вибороли право носити штани, здобувати освіту, не бути побитою камінням за найменший огріх, робити кар’єру і самостійно розпоряджатися власними тілом”.
І застерігає: права крихкі.
“Без постійного захисту вони “сипляться”. Пригадайте, наскільки швидко відбувся відкат у правах жінок в Афганістані”, — каже історик.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
