Спогади, які живуть у QR-кодах: як сім’я Ковальчуків створила цифровий архів пам’яті про героїв після втрати брата (ФОТО)
Громадська організація «Спогади крізь віки» з Калуша вже три роки оцифровує історії загиблих захисників України. Понад тисячу родин отримали можливість зберегти пам’ять про своїх героїв у форматі інтерактивних пам’ятників з QR-кодами.
Організація почала свою діяльність взимку 2022 року. Ініціатива виникла після особистої трагедії співзасновниці організації Мар’яни Ковальчук – загибелі Юрія Ковальчука, молодшого сержанта 80-ї десантно-штурмової бригади. Тоді Мар’яна разом із Владиславом Цюпою вирішила зберігати пам’ять про Героїв у цифровому форматі. Сьогодні «Спогади крізь віки» працює по всій Україні, створюючи цифрові меморіали та освітні проекти.
Про це Галці розповіла Анна Ковальчук, менеджер комунікацій ГО «Спогади крізь віки».
Як біль перетворився на місію
Історія організації почалася з особистої трагедії. 3 жовтня 2022 року загинув Юрій Ковальчук – командир у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Він пройшов найгарячіші точки війни: Соледар, Ізюм, Малинівку. Повернувшись з бойового завдання, потрапив під обстріл – двох побратимів відкопали з-під завалів, Юра не вижив.
“Він дуже рідко дзвонив, а коли приїжджав, дуже мало говорив про війну, намагався віджартовуватись”, – згадує Анна про брата.
Юрій пішов на фронт добровольцем ще до отримання повістки, хоча знав, що буде мобілізованим.
Після його загибелі сестра Юрія, Мар’яна Ковальчук, разом з однодумцями вирішила створити особливий спосіб вшанування пам’яті.
“Вони зробили таку пам’ятку для нього і інтегрували його в QR-код, тобто оцифрували пам’ять про нього. І коли вони це зробили, зрозуміли, що таке повинно бути в кожного, тому що вони того варті”, – розповідає Анна.
Навіть підготовка першого проєкту далася важко.
“Коли я фотографувала старі фотографії для відео, в мене аж руки тремтіли, і то було дуже складно. Я навіть уперше подивилася відео, яке про нього змонтували, вже на презентації, коли ми презентували іншим людям”, – зізнається дівчина.
Від ідеї до національного проєкту
“Організація створює інтерактивні дошки, які зазвичай розміщують на школах. Також роблять QR-коди для могил — наводиш телефон, і відтворюється історія життя героя. Ще створюють мініфільми про загиблих: спочатку пишуть біографію, потім озвучують її та підкладають фотографії”, – ділиться Анна.
Назва організації – “Спогади крізь віки” – символізує міст між минулим і майбутнім.
“Це не тільки про біль, а й про силу, любов. Це означає, що воно залишиться надовго в історії”, – пояснює Анна.
Мар’яна Ковальчук, співзасновниця організації, розповідає, як народилася ідея QR-меморіалів:
“Ідея народилася з болю і страху забуття. Після загибелі Юрія я дуже чітко відчувала: пам’ять про людину не може вміститися лише в датах на камені. Юрій був живим, справжнім, зі своїм голосом, характером, усмішкою, історіями. В якийсь момент я зрозуміла, що хочу дати можливість кожному, хто прийде до місця пам’яті, почути і побачити його, а не просто прочитати ім’я. QR-код став мостом між минулим і майбутнім. Простим, але дуже сильним способом зберегти людину живою в пам’яті”, – пояснює Мар’яна.
Шлях від втрати до дії був непростим.
“Це не було швидко. Спочатку був етап виживання, коли ти просто вчишся дихати знову. Але біль не зникає, він трансформується. Допомогло усвідомлення, що я можу або замкнутися в горі, або перетворити його на дію. Перший QR-меморіал став для мене не проєктом. Це був акт любові до брата і спосіб сказати: ‘Ти не зник, ти залишився’. Саме це дало сили зробити перший крок”, – каже Мар’яна.
Самі ж перші кроки були непростими. Команда вчилася на власних помилках, багато разів переробляла матеріали.
“Перший QR-код розмістили в сітілайт у місті Калуші. Він спочатку не працював, теж ми з тим дуже довго бавилися. Але ми набили руку, навчилися”, – згадує Анна.
Калуська влада одразу підтримала ініціативу.
“Наша влада це все бачить, це все розуміє і вона дуже з повагою ставиться до цього, жодного разу не відмовляла”, – каже представниця організації.
Місто не лише схвалило проєкт, а й взяло на себе фінансування створення меморіалів для калушан. QR-коди з’явилися на алеї героїв, на білбордах по місту – кожен показує історію окремого захисника.
Як створюється цифрова пам’ять
Процес створення кожного меморіалу – це кропітка робота з людським болем.
“До нас звертаються рідні, побратими, матері, дружини. Це часто рекомендації тих, хто вже робив щось таке. Головний критерій – щоб людина була готова говорити”, – пояснює Анна.
Робота відбувається онлайн. Команда збирає біографічну інформацію, створює текст, узгоджує його з родиною, передає на озвучення. Працюють два жіночі та два чоловічі голоси.
“Часто буває, що потрібно зателефонувати до побратима, до родичів. Буває, що родичі між собою не спілкуються – ми зв’язуємося, збираємо інформацію”, – розповідає дівчина.
Точну кількість людей у команді Анна назвати не може – всі працюють віддалено, рідко бачаться.
“У нас є два-три менеджери, команда монтажерів – їх дуже багато, і я навіть не всіх бачила”, – зізнається вона.
Найважче – працювати з емоціями.
“Кожна історія особлива і кожна чіпляє за душу, тому що це історія життя людини. Але найбільше зачіпає, коли батьки вперше розповідають про дітей не як про загиблих, а як про живих – вони починають згадувати деталі. Ми працюємо дуже обережно і з повагою, тому що найважливіше – це людина перед нами. Зрозуміло, що їй боляче, що їй складно говорити. Ми намагаємося не поспішати, не тиснемо, даємо час і дозволяємо, щоб були паузи, сльози. Довіра – це основа цієї роботи”, – наголошує Анна.
Особливо важко, коли розповідають діти або мами про останній дзвінок сина.
“Такі розмови дуже залишаються в пам’яті і внутрішньо теж змінюють”, – зізнається Анна.
Мар’яна Ковальчук чесно говорить про те, як змінилося її сприйняття втрати:
“Мій біль не зменшився, але він став глибшим і водночас ширшим. Я зрозуміла, що моя історія – одна з тисяч, але водночас абсолютно унікальна, як і кожна інша. Працюючи з родинами загиблих, я побачила, що нас об’єднує не лише втрата, а й відповідальність. Якщо ми не будемо говорити про них, за них ніхто цього не зробить. Юрій для мене завжди брат. А тепер він ще й частина великої спільної пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну”, – каже співзасновниця.
Справлятися з емоційним навантаженням допомагає команда.
“Ми підтримуємо один одного. Дозволяємо собі відпочинок, дозволяємо собі відкриті і чесні емоції. Ця робота не про силу без сліз, це про здатність не закриватися. Якщо ти все збираєш у собі, це буде неймовірно важко”, – пояснює Анна.
Більше тисячі історій по всій Україні
За три роки роботи організація створила понад тисячу цифрових меморіалів. “Спогади крізь віки” працює не лише в Калуші – до них звертаються з усієї України.
“Ми стабільно працюємо з Бурштином, Городенкою, Богородчанами. Намагаємось охопити якомога більше регіонів, тому що кожного потрібно пам’ятати”, – каже Анна.
Якщо місцева влада підтримує ініціативу, вона фінансує створення меморіалів. Якщо ні – оплачують самі родини або побратими.
“Пам’ятаю, одразу для чотирьох побратимів один побратим замовив чотири великі, масивні меморіали, тому що це для нього важливо – це пам’ять”, – розповідає представниця ГО.
Кількість проєктів на місяць різниться.
“У кожній громаді різна кількість загиблих. Кожна людина витягує цю інформацію по-різному, різні терміни. Немає конкретного терміну – людині важко, і саме тому в нас такий гнучкий графік. Кожна історія – це все індивідуально”, – пояснює Анна.
Стрічками часу по Калушу
Окрім QR-меморіалів, організація реалізувала освітній проєкт “Стрічки часу” за підтримки програми “Відновлення мовою”.
“Ми вирішили створити маленький квест для молоді. Зараз це вже працює як туристична складова – ви можете приїхати в Калуш і пройти по маршруту”, – розповідає Анна.
На історичних будівлях і пам’ятниках міста розмістили QR-коди з інформацією про архітектуру та історію.
“Ми стикнулися з такою проблемою, що молодь часто каже: до мене приїхали друзі, тут навіть немає куди піти. Але насправді в кожному місті – велика історія. Діти зараз, молодь – вони всі в телефонах, не доходять до книжок. Ми вирішили зробити інтерактив, щоб їм було цікаво. Співпрацювали з істориками, збирали інформацію”, – пояснює Анна.
Плани на майбутнє
Усі створені історії зберігаються на сайті організації та YouTube, формуючи національний цифровий архів.
“Вшанування – це більше, ніж просто запис історії. Це збереження людяності. Не лише про пам’ять – у діях, виставках, зустрічах, освітніх ініціативах. Щоб ім’я і історія жили далі”, – каже Анна.
Через п’ять років команда бачить себе як національний архів пам’яті, освітню платформу або простір діалогу між поколіннями.
“За необмежених ресурсів ми б створили інтерактивний музей пам’яті та цифровий архів, доступний кожному в Україні і за кордоном”, – мріє представниця організації.
Найбільші виклики – емоційне вигорання команди та необхідність працювати в умовах, коли війна триває.
“Досі кожного дня – нові смерті. Це складно”, – зізнається Анна.
Мар’яна Ковальчук формулює головне послання проєкту:
“Пам’ятайте не лише про смерть, а про життя. Кожен герой був сином, братом, донькою, мамою, другом. Вони мріяли, любили, жартували, будували плани. І наше завдання – не дати їм стати просто цифрами в зведеннях. Поки їх пам’ятають, вони живуть, а з ними живе й Україна”.
Подати заявку на створення цифрового меморіалу можна на сайті організації.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
