“У мене нема досвіду роботи у нормальних умовах”. Як на Прикарпатті працює унікальне агропідприємство та до чого тут топінамбур

Автор: Борис Марія

23 Лис, 2022 17:09

Поділитись публікацією
“У мене нема досвіду роботи у нормальних умовах”. Як на Прикарпатті працює унікальне агропідприємство та до чого тут топінамбур

Фермерське господарство «Агроекотехнології», мабуть, унікальне для Прикарпаття підприємство. Адже саме тут, в Олешанській громаді, виробляють екологічно чисті та корисні смаколики з сушених овочів та фруктів. Також серед інших його вирізняє те, що воно з моменту створення працює в екстремальних умовах.

Галка поцікавилася у керівниці бізнесу Наталії Романенко звідки взялася ідея справи, як вдалося втілити її вжиття та як вдається виживати у складних умовах сьогодення.

-Пані Наталю, як виникла ідея розпочати такий незвичний бізнес? І чому саме сушені фрукти, зокрема чипси?

– Ідея народилася з топінамбуру. Спочатку планувалося виробництво порошку з нього. Коли ми з засновником підійшли до створення бізнес-плану, то зрозуміли, що на самому порошку з топінамбуру не почнеться бізнес, бо він просто не принесе грошей. Тому подумали, що варто шукати ще щось, аби було корисне, натуральне і мало попит. Зараз багато людей звертає увагу на корисність їжі, хоче для дітей такого, аби без хімічних добавок.  Думали над смаколиком, який буде і корисним, і смачним, і незвичним. Так прийшла ідея яблучних чипсів. З цього ми і розпочали – це був наш перший продукт.

– А топінамбур?

– Ну, ми одразу розширили лінійку продукції. Почали ще топінамбур сушити і робити з нього порошок. Він зараз продається в аптеках та через інтернет. І досить непогано, скажу вам. Хотіли навіть впроваджувати у продаж хліб з топінамбуру. Це дуже корисний продукт. Людина їсть два шматки хліба і отримує денну норму природнього інуліну, який дуже корисний для роботи кишківника. Домовилися з нашим хлібокомбінатом, вони випікали цей хліб, але він «не пішов», бо люди не знають про його користь… Але є захищені медичні дисертації про користь топінамбура. Це не моя ідея, я лише роблю порошок.

Також ми сушимо ягоди – чорницю, ожину, малину, полуницю, аронію, бузину. Усі, що ростуть у нашому регіоні. Ми їх подрібнюємо у порошок. Чому? Бо їх можна додати у кондитерські вироби, які збагачені мікроелементами. Також сушимо і овочі.

– А чому обрали саме Олешу. Чому не Франківськ або інші міста, де є краща логістика, споживач? Можливо, ви звідти родом?

– Та ні. Ні я, ні мій засновник до неї не були прив’язані. Як місце для виробництва ми розглядали колишні Галицький, Тисменицький райони. Але зупинилися на Олеші. У нас були свої критерії у виборі – це мала бути екологічно чиста зона. Що не можна сказати про той самий Івано-Франківськ, чи Галицький район.

Ми ж позиціонуємо свій продукт як натуральний, чистий, корисний. Тож дуже важливо виробляти його в екологічно чистій місцевості. Все для бренду, все для розвитку бізнесу. Це основний критерій.

Тим більше місцевий голова запропонував нам дуже підходяще місце, яке громада зберегла. Скажу чесно, воно простіше, коли робиш все з нуля. Тоді ти не підлаштовуєшся під запропоновані умови. Але у нас були певні часові обмеження…

– Які саме, можете пояснити?

– Підприємство ми заснували у лютому 2020. Мені засновник одразу сказав – «роби, що хочеш, але сезон пропустити ми не можемо». А сезон – це серпень-вересень. Саме в Олеші було все для швидкого старту – електрика, свердловина, підведений газ. І хороша громада, яка сприйняла нас дуже тепло.

– Ви тоді мали все обладнання та технологію виробництва?

– Ми починали з того, що вичитали в інтернеті. Навіть сьогодні ми вчимося з інтернету і самі розробляємо технологічні карти.

Ще у 2020 просила в одному із наших коледжів технологію сушіння. Але її просто нема. Важко, що наші учбові заклади не можуть запропонувати спеціалістів, які знають потрібну технологію.

Ми й досі вчимося цілим колективом. Нам дуже потрібний технолог… Але ми якось боремося. Щось виходить, а щось ні. Але таким методом ми дійшли до досить хорошого технологічного процесу.

Коли знайшли приміщення, туди одразу зайшли будівельники. А я почала шукати обладнання – а саме інфрачервоні сушарки. Знайшла одну фірму і поїхала до них. Далі поїхала на ще одну фабрику, де мені запропонували сушарки. Вони ще сушили чипси. Тож там уже побачили цей процес своїми очима.

Врешті-решт найшла українського виробника з Могилів-Подільського. Саме вони нам спроєктували цілу лінію. До них ніхто нічого схожого не пропонував. Тобто, вони зробили все під нас.

– Щодо сировини – звідки її берете?

– Овочі закуповуємо у місцевого населення та фермерів. У певній мірі ми стимулюємо, аби вони їх вирощували. Ягоди беремо у підприємства Eco Berry, що зовсім поряд – на Городенківщині. До речі, вони 99% ягід експортують за кордон, а 1% продають в Україні. Якраз той 1% – це ми. Ми і тут виграли, адже вони поряд. Логістичне плече досить невелике. Яблука беремо у Чернівецькій області і у місцевих.

– Якщо правильно розумію, то ви розпочали бізнес на початку пандемії коронавірусу. Як це вплинуло?

– Так, ми розпочали роботу якраз тоді, коли оголосили карантин. Всі пам’ятають ці часи…  Тобто, розпочали справу в екстремальних умовах. У мене просто нема досвіду діяльності у нормальних умовах. Але ми тримаємося, ми працюємо. Збитків не маємо. Навіть більше – маємо прибуток, невеличкий, але маємо.

– А щодо війни – як для вас і вашої фірми вона розпочалася?

– Перші дні колектив, як і всі українці, був стривожений. Але я заспокоїла їх, пояснила, що у нас нема бойових дій, мусимо працювати і якось справлятися. Ніхто нікуди не тікає.

Так, у нас ніхто з колективу не втік, не виїхав. Всі залишились на своїх місцях, всі працюють.

Але війна дуже вплинула на бізнес-партнерів – ми співпрацювали з комунальними підприємствами Києва, які займалися харчуванням у навчальних закладах столиці. Вони брали у нас чипси – яблучні та бананові, яблука, груші та сушениці для узвару. З ними мали прекрасну співпрацю. Але війна внесла свої корективи…

Ми також працювали з заправками WOG, з «Епіцентром». Наразі нам багато боргують. Одна із компаній написала нам листа, що чекають на компенсації і, якщо вони будуть, нам повернуть заборговане. Для них це, можливо, і невеликі гроші, але для нас це серйозні суми.

– То як ви «вирулили» у таких складних умовах?

– Ну, ми подумали і зрозуміли, що чипси нікому не потрібні, коли йде війна. Сушені ягоди – дороге задоволення. Що робити? У нас була напрацьована рецептура сухого борщу. Завдяки його виробництву ми виживали у найважчі місяці. Тоді волонтери брали у нас ці борщі у величезних кількостях. Ми дарували і від себе, але ми підприємство, мусимо закривати  витрати. Це волонтерам все несуть, а ми купуємо. Маю фабрику, мушу податки платити. Люди є, яким треба зарплати давати. Зараз трішки легше, але все одно складно…

 

Восени ваше підприємство стало локацією для бізнес-туру «Розвиток бізнес-сектору України», який організувала Франківська торгово-промислова палата за підтримки фонду USAID. Можливо, це допомогло вам знайти нових партнерів?

– Так. Саме тоді ми підписали з договір про співпрацю з Житомирською кондитерською фабрикою. Вони планували запускати нову лінійку продукції на основі нашої. Ми відправили їм взірці. Але зараз вони стоять, бо немає електроенергії… Це новий виклик.

– Ви готові до нього?

– Мали спочатку деяку паніку. Тож, коли мені стало відомо про ці відключення, то вирішила зупинити роботу на тиждень. Сказала своїм дівчатам, що ми не виходимо. Зараз ми готові до цього. Бо наша продукція якраз готова до викликів сьогодення. Адже для її зберігання не потрібна електроенергія, вона не псується – наша вся продукція може стояти рік. Навпаки, це те, що треба мати з продуктів на випадок надзвичайних ситуацій.

Розмовляв Назарій Боднарчук

Фото Юрія Валька