«Я завжди говорив “так”, навіть коли боявся»: історія франківського хореографа Дмитра Леки (ФОТО)
Балетмейстер Івано-Франківського драматичного театру Дмитро Лека про свій шлях – від випадкового залучення у танці в 15 років до золотої і срібної медалі чемпіонату Європи з черлідингу та роботи над постановками у драмтеатрі.
Про це Дмитро розповів Галці.
Початок: від будівництва до танцполу
Дмитро Лека потрапив у світ танцю зовсім несподівано. У 10-му класі йому подзвонив друг із незвичною пропозицією – заробити гроші, виступаючи у шоу-балеті нічного клубу. Для 15-річного хлопця з багатодітної сім’ї це звучало привабливо.
“Мій друг подзвонив і сказав, що є класний спосіб заробити кошти. Я завжди шукав можливість десь підзаробити. Я працював на багатьох роботах, на будовах, роздавав листівки. Я завжди хотів допомогти сім’ї”, – розповідає Дмитро.
До танців він не мав жодного стосунку. Навіть мріяв про зовсім іншу професію.
“Я мріяв стати програмістом. Десь у 10-му класі думав так. Хоча мені здається, що в 10-му в мене тільки з’явився комп’ютер. Я тільки навчився його включати”, – зізнається хореограф.
Друг запевнив, що варто спробувати, і Дмитро погодився. Іронія долі – саме він залишився в танцях назавжди, а друг, який його запросив, швидко кинув це заняття.
“Мені дуже заімпонував мій педагог – Ярослав Бабчук. І я залишився, а мій друг, який мене запросив, пішов з танців. І все, і тут почалось моє танцювання”, – каже Лека.
Робота в нічному клубі, до речі, згодом стала однією з найнеулюбленіших, але на початку це не мало значення.
“Зрештою, я виступав у цьому нічному клубі довший час, і це стала одна з найгірших моїх робіт. Але коли я потрапив на танці, я забув взагалі про це. Мені подобалась супер атмосфера, мені подобався наставник”, – згадує балетмейстер.
Педагог як авторитет
Ярослав Бабчук став для Дмитра не просто вчителем танцю, а справжнім життєвим наставником.
“Він не тільки навчав танцю, а давав хороші вказівки і був таким для мене авторитетом. Ще у мене батько військовий, він служив і ціни йому не було. Він, звичайно, також авторитет”, – пояснює Дмитро.
Педагог навчав не лише техніці руху, а й впевненості в собі, прийняттю себе.
“Танець, перш за все, дав мені впевненість розуміти, що я є особистістю, і це нормально, що я помиляюсь, і це нормально, що я не помиляюсь. Він навчив просто бути собою”, – каже Лека.
Пізніше Дмитро став кумом Ярослава Бабчука, хоча зараз вони спілкуються рідко.
“Ми зараз взагалі дуже мало спілкуємося. Але я йому супер вдячний за шлях, бо завдяки ньому я залишився в цій справі. Я вдячний Богу за те, що він дав мені таку людину”, – підкреслює балетмейстер.
Навчання: Київ і Франківськ
Професійну освіту Дмитро здобував у Київському Національному університеті культури та мистецтв за спеціальністю “педагог сучасного танцю, балетмейстер, артист”. Проте навчався він на заочному відділенні, оскільки вже викладав у Франківську в танцювальній школі Drive Romans свого педагога.
“Я навчався на заочному відділенні, а на місяць приїжджав у Київ і максимально ходив на свої курси, на свої навчання, ходив на навчання до інших курсів. Я просто максимально цей місяць пушив”, – розповідає Дмитро.
Його підхід до навчання кардинально відрізнявся від більшості студентів. Він не просто слухав лекції досвідчених тренерів і педагогів – він приїжджав із конкретними питаннями, які виникали під час роботи у Франківську.
“Коли я сам вже був керівником школи, я розумів, що в мене дуже багато питань. І коли я їхав з Франківська, в мене було дуже багато питань: як зробити це, те, як педагог та як балетмейстер. І коли я з цими питаннями приїжджав, мій розвиток значно швидше підіймався. Тому що я не був просто студентом, який каже викладачу “‘дай мені оцінку”, а який приходив з багатьма запитаннями: “Я хочу це вирішити”. І з цими відповідями повертався у Франківськ”, – пояснює хореограф.
Проте справжнім навчанням для нього стала практика та постійний розвиток.
“Університет дає там чотири-п’ять років навчання, але ти постійно мусиш їздити на майстер-класи, ти постійно мусиш танцювати, їздити на кемпи. І тому в цьому весь мій розвиток. Я б не сказав, що університет дав мені все, що я отримав”, – каже Лека.
Важливу роль у його становленні відіграло запрошення педагогів до Франківська.
“Коли ми запрошуємо у Франківськ проєкти, різних педагогів – це дуже круто, коли я ще був зовсім юний, ми запрошували реально легенд. І це мені також допомагало, бо перед тим, як іти на класи, я їх зустрічав і з ними спілкувався про те, що мене болить. І отримував відповідь на ці запитання”, – згадує балетмейстер.
Своя школа: від Drive Romans до Masai
У танцювальній школі Drive Romans Дмитро спочатку був учнем, потім асистентом, а згодом і головним хореографом. Значною подією в його житті став проект “Танцюють всі” на телеканалі СТБ.
“У нас був етап “Танцюють всі”. І я поїхав з тренером на відбір, і мене взяли. Я пройшов у Ялту і так надіявся, що мене побачать і скажуть: “Давай їдь звідси”, бо мені було супер лячно. Я тільки рік танцюю, а тут вже я попав у такий проект. І я зразу там, в першому ефірі, зразу залетів”, – розповідає Дмитро.
Після проекту його педагог Ярослав Бабчук став головним хореографом “Майданса”, а Дмитро з дружиною Юлією – асистентами головного хореографа. Це була величезна робота та безцінний досвід.
Згодом Ярослав Бабчук пішов зі школи, запропонувавши Дмитру стати головним хореографом. Спочатку це був стрес – багато груп відразу пішли.
“Я почав спочатку – для мене це був величезний стрес, втратив дуже багато груп. Коли я почав розуміти, яка філософія має бути в школі, куди ми маємо рухатись, все почало налагоджуватися”, – каже Лека.
Він усвідомив важливість розуміння свого шляху.
“Це класний момент, бо коли ти лягаєш під поїзд і встаєш і кожного ранку, знову лягаєш – це не ок. А коли ти розумієш, що поїзд – це ти, і давайте в цьому напрямку рухатися, тоді це працює”, – пояснює хореограф.
Коли Дмитро почав розуміти, що потрібно робити для розвитку танцівників і франківської спільноти – запрошувати педагогів, робити майстер-класи, кемпи – виявилося, що адміністрація школи не рухається з ним в одному напрямку.
Разом із дружиною Юлією вони створили власну танцювальну школу Masai у 2014 році. Зараз їй уже 12 років.
“Ця школа – це місце, де всі можуть бути собою. Разом з тим ми маємо навчати свідомих і класних українців, християн. Ми маємо не просто навчати, а ми маємо виховувати. І тому це величезна відповідальність – виховувати таких учнів”, – підкреслює Дмитро.
Результати роботи школи вражають.
“У нас дуже класні учні. Багато чого вони добиваються. Зараз у нас є дует учнів, які виграли Кубок України. Ми дуже класні місця взяли на World of Dance і просто показуємо себе. Дуже приємно, що коли згадують Івано-Франківськ, танцівники згадують саме про “масайську” танцювальну спільноту”, – каже Лека з гордістю.
У школі зараз навчається близько 300 людей, працює 10 педагогів. Основна аудиторія – підлітки та дорослі.
“У нас дуже багато груп. Наша цільова аудиторія – це від 13 до 20, десь так. Може навіть трошки старше – 22-25”, – уточнює хореограф.
Найпопулярніші стилі – джаз-фанк, хіп-хоп, контемпорарі та поп.
Знайомство з дружиною
Із дружиною Юлією Дмитро познайомився саме в танцювальній школі Drive Romans. Вона вже тоді дуже добре танцювала, навчалася у того ж педагога Ярослава Бабчука.
“Я прийшов, а вона вже супер танцювала. А я супер не танцював. Юля вже танцювала дуже добре, а я прийшов такий зовсім несформований, але з якоюсь жагою”, – усміхається Дмитро.
Поступово він потрапив у її основну групу, і вони почали танцювати разом.
“Ми разом з 12-го року, а в 19-му році ми одружились”, – каже балетмейстер.
Про професійні якості дружини він говорить з великою повагою.
“Юля – супер-хореограф. Вона топ-хореограф, вона неймовірна”, – підкреслює Дмитро.
У театр – через “так”
У 2018 році життя Дмитра знову змінилося завдяки його звичці говорити “так” новим можливостям. Товариш Ігор Захарчук запропонував йому дати майстер-клас у його театральній школі, а згодом – допомогти з хореографією до Дня театру.
“У мене такі переконання, що потрібно говорити “ні”, але потрібно говорити “так”, тому що ти боїшся. І тому коли мені Ігор пропонував долучитися, я відповів: “Та я не знаю, але так”. Потім знов: “Не знаю, але так””, – розповідає Лека.
18-го року надійшов дзвінок із пропозицією попрацювати хореографом на кілька днів.
“Він каже: ‘Дмитро, ми шукаємо хореографа. Ти б не хотів на декілька днів зайти в цей проект?’ Я такий до себе: ‘Ну, давай, попробуй'”, – згадує балетмейстер.
Перша зустріч у театрі справила на нього сильне враження.
“Я зайшов у кабінет до Ростислава Любомировича Держипільського. Я пам’ятаю, у нього весь стіл був завалений книгами. І він мені пояснив натхненно, творчо, що це має бути, який це концепт. Я йому: “Угу”. І наступні двері, кудись він мене веде – балетний зал, де вже купа акторів стоять. Я такий: “Окей, до діла!””, – описує Дмитро.
Робота виявилася надзвичайно інтенсивною.
“Мені зразу дали музику. І я зразу почав створювати. Мені це супер сподобалось, але я не працював у таких умовах інтенсивних – хоча це завжди було про мене, мені подобається працювати в комунікативності, коли все несеться, коли все суперінтенсивно, і я можу в цих моментах працювати, бути таким фокусом”, – пояснює хореограф.
За короткий час довелося поставити величезну кількість номерів.
“Буквально за три години ми поставили дві-три постановки. Наступний день приходить ще чотири. Потім ще п’ять. Це мене супер виснажило. І я такий: мабуть, не буду, не хочу так працювати”, – зізнається Дмитро.
Проте у червні того ж року головний режисер подзвонив із пропозицією взяти участь у кастингу на посаду головного балетмейстера. Знову Лека вагався.
“Я йому: “Та, Ярославе, напевно ні, бо в мене є школа. Я хочу розвивати школу, проекти. Напевно, ні”. – “То давай ти просто прийди, подаш документи, і в разі чого забереш, попрацювавши місяць”. Я у відповідь: “Ну добре”. Приходжу на співбесіду, починаю говорити про своє бачення, вони мені: “Воу!” І все, і я в театрі, я на роботі”, – розповідає балетмейстер.
Він особливо відзначає роль керівника театру Ростислава Держипільського.
“Він фантастична людина, творець. Зараз я акцентую на тому, що людина, маючи стільки всього, стільки заслуг, у першу чергу є людина. І це дуже важливо. Бог його благословив, він бачить людей, він розуміє людей”, – каже Дмитро.
Перші постановки стали справжнім викликом.
“Перші постановки – це була казочка “Слоник Фортун” і “Гуцулка Ксеня”. Потім з часом я також розвивався в театрі, дивлячись, як працюють режисери. Мені це супер імпонувало – зрозуміти, як працює театр, чим дихає театр, як бути театральним балетмейстером”, – розповідає Лека.
Саме в театрі він остаточно усвідомив важливість ідеї в хореографії.
“Коли ти йдеш за ідеєю і за сенсом, ти тоді є чесний із собою і маєш що сказати. Це завжди було в мені. Я завжди, навіть коли не працював у театрі, йшов за ідеєю, за сюжетністю. Шукав шлях, як я можу говорити”, – підкреслює балетмейстер.
Він розрізняє два підходи до хореографії.
“Коли я ставив просто танець заради танцю – мені це подобалося. Але коли я ставив із якоюсь ідеєю та сюжетом, я розумів, що тоді чесний із собою. Тоді маю що сказати, і як танцівник маю про що говорити на сцені”, – пояснює Дмитро.
Драматичний театр vs танцювальна трупа
Робота в драматичному театрі суттєво відрізняється від роботи з професійними танцівниками. Основна відмінність – у самих виконавцях та підході до руху.
“У драмтеатрі я працюю з акторами. У нас тут прекрасні актори. Коли ти маєш щось сказати, вони тебе розуміють і також із тобою намагаються це сказати. Тут танець завжди має бути з сенсом”, – каже Дмитро.
Він пояснює фундаментальну різницю підходів.
“Є момент, коли зовнішнє більше за внутрішнє. Зовнішнє більше за відчуття. А є, де внутрішнє більше за зовнішнє. Якщо ми говоримо про сучасний танець, театральний танець – це завжди про те, що я відчуваю. Це те, що я відчуваю, значно цінніше за те, як воно виглядає. Моє відчуття головніше за мою форму”, – пояснює балетмейстер.
У балеті, наприклад, часто форма переважає над станом.
“Якщо ми говоримо про балет, то це про те, що зовнішнє переважає внутрішнє. Форма переважає стан. Хоча, мені здається, зараз всі мають йти від внутрішнього. І це було завжди, і завжди має так бути”, – переконаний Лека.
Актори драмтеатру мають свої особливості, порівняно з професійними танцівниками.
“Актор має менше фізичних натренованих даних, як балетний танцівник або просто танцівник. Але при цьому актор має більшу щирість і більше розуміння, що він хоче передати тілом. Він більш емоційний”, – каже Дмитро.
Проте ідеальний виконавець, на його думку, поєднує обидва аспекти.
“Мудрий танцівник – це завжди про те, що все, що я думаю, хочу передати через свої емоції. Я хочу навчати так, щоб і актор, і танцівник знаходили способи зовнішні, щоб максимально могли передати те, що вони відчувають у душі”, – підкреслює балетмейстер.
Робота з акторами: терпіння та довіра
Робота з акторами, які не вміють танцювати, вимагає особливого підходу.
“Це помаленьку і через терпіння. З кожним разом, коли людина приходить і їй, наприклад, складно з координацією. Ти маєш почати свої педагогічні процеси. Ти маєш поволі навчати, пояснювати детальніше. Ти маєш просто трошки зупинитися, охолонути сам і просто почати навчати”, – розповідає Дмитро.
Результат приходить поступово.
“З кожною постановкою вони доходять до якогось рівня, і далі вони це проявляють на сцені. Вони тим самим себе координують і розтанцьовують”, – пояснює хореограф.
Іноді виникає опір хореографії з боку акторів. У таких випадках Дмитро шукає компроміс.
“Я завжди маю бути готовий до репетиції, але я маю відштовхуватись від актора. Справа в тому, що так буде краще і для мене, тому що я маю відштовхуватись від його даних, від його відчуття того, що він робить, від його відчуття персонажа. Коли маю свою матрицю, яку хочу йому запропонувати, все одно я питаюсь, все одно ми спілкуємось і в діалозі вирішуємо так, щоб було комфортно йому”, – каже Лека.
Він розуміє, що танець – це не про зручність, але важливо знайти правильний підхід.
“Танець – це не про зручність. Ти маєш скоординувати, маєш вчити своє тіло. Я стараюсь знаходити такі шляхи, щоб це було цікаво, заінтригувати ідеєю, самому бути в ідеї, самому бути наповненим. Коли я наповнений і в мені є ідея – все. Я думаю, що я, дякуючи Богу, здатний завірусити людей. Це найголовніше – вірити в те, що робиш”, – переконаний балетмейстер.
Час на постановку одного номера варіюється залежно від умов.
“Дуже по-різному. Я навіть прямо не можу сказати. Це залежить від часу, який у мене є. Якщо мені дадуть, наприклад, шість годин і скажуть робити – я роблю за шість годин. Якщо мені скажуть за дві години – за дві”, – розповідає Дмитро.
Проте найважливіша частина роботи відбувається до репетицій – це внутрішній процес підготовки.
“Це процес роботи з акторами, але є ще мій внутрішній процес. Коли я підходжу до номеру сам, самостійно працюю над стратегією, над ідеєю, над організацією номеру. Я спочатку придумую ідею, після ідеї розумію, до чого це все, навіщо. Далі починаю організовувати. Швидко вибудовую номер відносно ідеї. Після цього починаю організовувати – розуміти, що краще: коли до мене прийде танцівник чи коли прийде актор, що мені спочатку краще їм дати”, – пояснює хореограф свій метод.
Він любить працювати над кількома постановками одночасно.
“Мені подобається ця організація, коли багато постановок – 10 і більше. Я ставлю цю постановку, потім ставлю наступну, потім згадую, першу, з нею працюю, чищу, виділяю певний час на це. Це я смакую, якщо чесно. Але найголовніше – це почати. Коли є початок, коли є перша постановка, ти вже розумієш суть”, – каже Дмитро.
Зараз він працює над черговою новою постановкою і постійно про неї думає.
“У мене немає, мабуть, не то що навіть дня, а години, коли я не думаю про те, як це має виглядати. Це важливо – нащупати, який має бути візуальний вигляд. Коли ти вже нащупав: ‘Ага, ми граємо в цю гру’, коли вже розумієш прийом загальний, тобі вже легше. Ти просто пробуєш іти по тій стежці, яку ти попробував витоптати”, – розповідає балетмейстер.
Найважливіші вистави
Коли Дмитра запитують, яка вистава у його доробку найбільше запам’яталася глядачам, він без вагань відповідає.
“Напевно, це ‘Гуцулка Ксеня’. Але знову ж таки є якісь моменти, які мені… Коли я дивлюсь на цю виставу, я такий: ну зараз я би вже зробив це по-іншому”, – зізнається хореограф.
Він пояснює специфіку театральної роботи порівняно з проектними постановками.
“Коли я прийшов у театр, зазвичай у мене були проектні роботи. Коли ти зробив, два рази щось попрацювало – і все, треба ставити далі. А тут вистава може йти – скоро вже буде 10 років. Ти маєш вже так ставити, щоб розуміти, що воно має бути десь актуально. Це завжди про сенс. Це не про моду, не про тенденцію. Якщо сенс, то сенс буде завжди працювати. Він завжди актуальний”, – каже Лека.
Особисто для нього найважливішими є інші роботи.
“‘Наталка Полтавка’ – це дуже важлива для мене робота. ‘Медея’ – я працював з Оксаною Дмитрієвою. Це також надзвичайний досвід. Оксана – неймовірна режисерка, і я дуже тішуся, що попрацював з нею, бо це супер класний досвід, неймовірний. Я багато чого навчився, і це було зовсім по-іншому”, – розповідає балетмейстер.
Він із теплотою згадує процес роботи над “Гуцулкою Ксенею”.
“Я пам’ятаю, як ми це робили, яка це була спільнота. Як ми разом працювали. Це було дуже добре. Я ще прийшов свіженький. Кожного дня у нас був тренаж. Це був класний час довіри та любові до Бога”, – каже хореограф.
Іноді постановки оновлюються. Причина – професійне зростання та нове бачення.
“Чому оновлюю? Тому що бачу, що може бути краще. З “Гуцулкою” було таке. Ми вирішили з режисером, що треба зробити ребрендинг костюмів обов’язково і номерів. І я поміняв не дуже багато, але поміняв той номер, який мені найбільше не імпонував за певний час. І трошечки пофіксив там, поремонтував якісь речі. Я це називаю більше ремонтом”, – пояснює Лека.
Ремонт номерів відбувається постійно.
“У нас завжди вводяться люди постійно. І ти, коли дивишся: давайте зробимо вже це так, давайте зробимо вже це так. І ти все одно ремонтуєш кожного сезону помалесеньку номери”, – розповідає балетмейстер.
Найскладніше: бути оголеним нервом
На питання про найбільшу складність у роботі Дмитро відповідає неочікуано.
“Найбільша складність – вміти бути сфокусованим. Творчість – це момент”, – каже він.
Він ділиться важливими принципами, які допомагають йому в роботі.
“Це банальні речі, як здається, але вони супер працюють. Ти завжди маєш бути учнем. Ти завжди маєш питатись, казати: ‘Я це не розумію. Поясніть мені’. Ти не маєш соромитись не розуміти. Мені здається, що це тебе трошки заземляє і скидає з тебе супер-відповідальність, що ти маєш зробити щось грандіозне”, – пояснює Дмитро.
Особливо це важливо в роботі над великими проектами.
“Зараз є проект, який супер грандіозний, і ти навпаки маєш скидати цю відповідальність. Ти маєш бути простим, питатись, помилятися, не боятися цього”, – переконаний балетмейстер.
Найважчий аспект творчості – вразливість.
“Ти стаєш, як оголений нерв, коли починаєш створювати. Ти чуєш думки інших, кому щось не подобається, і це складно. Ти можеш сам себе накручувати. Хтось може там щось просто сказати, а ти вже щось собі накрутив. Ти стаєш оголений, коли створюєш. І найскладніше – це відсікти це все”, – каже Дмитро.
Складний також момент презентації своєї роботи.
“Момент створення ідеї – це класно, але момент початку роботи – це також складний процес, коли ти приходиш і показуєш свою ідею, над якою ти працював. Ти так вірив у неї: ‘Вау, це дуже круто!’ А люди такі: ‘Ну, та..'”, – описує хореограф.
Найголовніше – не втратити віру у свою ідею.
“Довести до пуття цю ідею, прям як ти хочеш. І щоб це зробити, тобі треба багато зусиль докласти. Ти проходиш через декілька рівнів байдужості. Байдужість когось, байдужість ще когось, твоя байдужість. Тобі треба перейти – завжди вірити в те, що ти робиш”, – підкреслює Лека.
Показовим став епізод із постановкою казки “Принцеса на горошині” для акторів першого курсу. Це збіглося з чемпіонатом World of Dance.
“У нас був такий танцювальний чемпіонат – World of Dance. Це франшиза американська. Ми там змагалися, там дуже велика конкуренція. Там не 100 номерів, там, наприклад, 35 номерів, але всі прям супер топ. Всі заряджені, всі їдуть туди, бо знають, що там супер конкуренція”, – розповідає Дмитро.
Його команда потрапила у фінал серед п’яти найкращих і взяла четверте місце.
“І я після цього заряджений прийшов на репетицію. І там: та-та-та, казочка, квіточка, квіточки. Я пам’ятаю, я стою, і слова не можу сказати. По-перше, у мене вся енергія пішла, бо дуже виснажливий був день”, – згадує балетмейстер.
Наступного дня він усвідомив проблему.
“Що, танцював на такому рівні, а тут до квіточки повернувся, і вже не цікаво? Ні, ти маєш вірити у все, що ти робиш, у все. І коли ти починаєш: квіточка, квіточка. Як квіточка може думати? І коли ти стаєш всередині цієї ідеї – всі запалюються, бо ти в це віриш. І в тебе за раз приходить купа ідей”, – каже Дмитро.
Він згадує пораду хорошого педагога.
“Якщо ти відчуваєш важливість свою, що от без тебе нічого не буде – все, звільняйся, іди відпочивай. Бери курс психотерапевта, іди сповідайся, щось зроби, бо це не ок. Всі можуть без тебе, і це нормально, і ти маєш це прекрасно розуміти. Дякувати Богу і все. Це найголовніше”, – підкреслює балетмейстер.
Черлідинг: випадковість, що змінила життя
2022 року життя Дмитра знову круто змінилося через повномасштабне вторгнення та несподівану пропозицію. До Івано-Франківська приїхало багато людей з Києва та інших міст, серед них – один хореограф.
“Він нам написав, і ми такі: ‘Окей, нам треба йому допомогти’. Ми створили для нього групу в нашій школі. Він почав викладати. Один курс, другий курс, третій. Він сам танцював там, сам ставив і запропонував моїй дружині,, щоб вона станцювала з ним на чемпіонаті Європи”, – розповідає Дмитро.
Результат перевершив очікування.
“Я, звичайно: так, це просто можливість. Вони тренувались, виступили і виграли золото на чемпіонаті Європи 2022 року”, – каже балетмейстер.
Наприкінці осені 2022-го президент Федерації подзвонив Юлії з пропозицією виступати в парі з Дмитром. Знову він вагався.
“Я так вагався. Це той момент, коли ти не танцював дуже довго. Ти танцюєш, але ти не виходиш на сцену, і це зовсім по-іншому. Ти не тренуєшся так, як тренуєш. Це зовсім інше тренування”, – пояснює Дмитро.
Але знову сказав “так” – і почалася марафонська гонка.
“Ми підготували номер. Перед виступом я почав сильно кашляти, у мене якась паніка. Ми виступили, це був, здається, Кубок України, і ми виграли. Після цього виграли чемпіонат України і поїхали на Європу, виграли Європу. Поміняли номер. І ось так, сказавши ‘так’, твоє життя повністю міняється”, – згадує Лека.
Результати вражають: золото чемпіонату Європи у Вероні (2023), четверте місце на Кубку світу в Кореї (2024), бронза Кубка світу в Кореї (2024) та срібло чемпіонату Європи у Словенії (2025).
Проте ціна успіху була високою.
“Це кожного дня багато тренувань. Ти постійно працюєш. Зранку університет, після університету йдеш у театр. У дорозі думаєш про це все. Після театру в тебе купа роботи з акторами, з людьми, організацією. Зразу репетиція, тренування. Ти маєш розфокусувати то, сфокусувати це. Потім після цього йдеш викладати. Після цього знову репетиція. І це цілий день так. Ти не просто пішак – у тебе відповідальна частина в кожному етапі твого дня. І це складно”, – описує Дмитро свій розклад.
Найважчим став 2024 рік.
“Я перед чемпіонатом України за 10 днів зламав стопу на тренуванні і вирішив їхати все одно. За три дні попробував зафіксувати, якось її зафіксував, поїхали в Норвегію. Ми не потрапили навіть у трійку, бо я просто не міг танцювати, ми спростили. Потім у мене почала змінюватись ходьба. Я почав реабілітуватися. І після цього я зрозумів, що все, я мушу поміняти щось, якщо я хочу чогось”, – розповідає Дмитро.
Робота над собою дала результат.
“Ми почали від серпня працювати, поміняли номер, поїхали в Корею, там взяли свою бронзу нарешті. Потім поїхали в Штати. У Штатах пройшли в півфінал. У фінал нам не стало там якихось декілька балів, навіть десятих. Зрозуміли, що нам треба поміняти знову номер, поміняли номер і вже взяли срібло на Європі”, – каже балетмейстер.
Підсумовуючи ці три роки, він каже:
“Це три роки просто такої інтенсивної роботи… І зараз отримав міжнародного майстра спорту. Але ти вже попрацював. І я вдячний Богу за сили, тому що це зараз легко говорити, але це був супер складний етап”, – зізнається Дмитро.
На питання, що складніше – поставити танець для вистави чи для виступу на змаганнях, він відповідає неочікувано.
“Для мене це буде не то що складно – це буде цікавий досвід. Це як і там, так і там треба думати про ідею, та й все. Просто ти думаєш про ідею і далі її втілюєш”, – каже Лека.
Найціннішою нагородою для себе він вважає саме срібло Кубка світу.
“Напевно, це все ж таки срібло на Кубку світу. Чому не золото 2023? Тому що золото далося просто. Це сталось якось супер органічно. А срібло – це рік від Кореї до Кореї, це складний рік. Це перелом, це відновлення, це відновлення свого ментального здоров’я. І коли я отримав срібло, я дуже тішився. Я вдячний Богу за це. Я не жалів за те, що не взяв золото. А я дуже тішився, тому що розумів, який шлях пройшов із цим усім”, – пояснює Дмитро.
Тим, хто мріє стати хореографом або балетмейстером, Дмитро дає чесну пораду.
“Хочу сказати, що це не є легка справа. Але кожна справа не є суперлегка. Треба кожного дня працювати, кожного дня навчатися, треба слухати творця та слухати себе. Далі треба любити свою справу. Це найголовніше. Бути щирим у своїй справі, бути віданим своїй справі і ніколи не зупинятися навчатися”, – підкреслює балетмейстер.
Плани на майбутнє
Найближчим часом на Дмитра чекає надзвичайно насичений графік. Лютий обіцяє бути особливо продуктивним.
“Наразі ми організовуємо, є амбасадорами одного з найпотужніших танцювальних чемпіонатів у Франківську – Global. Далі в лютому ми ще робимо два проекти – це Winter Street Weekend і Contemporary Winter Weekend. Це події, ми запрошуємо педагогів з різних міст України. Вони приїжджають, ми організовуємо простір, збираємо танцівників зі всієї України і всі розвиваємося”, – розповідає Дмитро.
Головний виклик – постановка “Маруся Чурай” у драмтеатрі.
“Я там заявлений як хореограф-постановник. Не знаю, як воно буде, не знаю, але прошу Бога того, щоб вів мене і щоб я зробив гідно свою справу”, – каже балетмейстер.
Також у планах – чемпіонат України його учнів.
“Це чемпіонат України вже моїх дітей. Також ми маємо ставити нову постановку, зараз думаємо над музикою”, – ділиться Дмитро.
Його шлях – це історія про те, як випадкові “так” можуть назавжди змінити життя. Від випадкового приходу на танці в 15 років до головного балетмейстера драмтеатру та срібного призера чемпіонату Європи. Але найголовніше в цій історії – віра в те, що робиш, готовність бути учнем і здатність завірусити інших своїм натхненням.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
