У День українського добровольця 14 березня багато українських захисників згадують свій шлях на фронт. Андрій Семчук, який служить у мінометній батареї стрілецького батальйону 50-го полку Національної гвардії імені Семена Височана, вступив до лав добровольців ще у 2014 році. Попри перерву в службі, з початком повномасштабного вторгнення він знову повернувся захищати Україну.
Андрій Семчук розповів Галці про свій шлях, роботу в цивільному житті й на фронті, війну та потенційний мир.
“Хлопці сказали, що в 50-му полку формується батальйон, і я прийшов сюди”
Андрій потрапив на військову службу ще у 2014 році, коли почалася російська агресія на сході України.
“Мені хлопці сказали, що в 50-му полку формується батальйон, і я прийшов сюди. Прослужив там до 16-го року. Нас демобілізували. Але я підписав у 16-му році контракт і прослужив в 50-му полку до 2019. По завершенні контракту працював водієм автобуса вдома, потім поїхав закордон працювати водієм, міжнародником, далекобійником”, – розповідає Андрій.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, військовий був удома – якраз у січні 2022 року повернувся з рейсу.
“Коли почалася повномасштабна я, довго не думаючи, подзвонив в частину – вони кажуть, можеш приїжджати. Так і до сьогодні тут”, – згадує боєць.
“Перший мінометний обстріл я ніколи не забуду”
Андрій згадує свій перший бойовий досвід у 2014 році, який назавжди закарбувався в пам’яті:
“У Попасній ми попали перший раз під мінометний обстріл. Я не розумів, що це таке – свистить, летить. Я думав спочатку, що це десь авіація літає. Не розуміли – куди ми маємо бігти, куди ми маємо ховатися”.
За словами військовослужбовця, бойовий досвід навчив його, що в схожих ситуаціях “не треба дивитися, звідки вона летить, звідки вона падає, а треба реагувати”.
“Найтяжчий етап був у Кримському”
Говорячи про найважчі періоди своєї служби, Андрій згадує бої в Кримському (Луганська область) у 2014 році та пізніше в Кремінній під час повномасштабного вторгнення.
“У 14-му найтяжчий етап був у Кримському. Це Луганська область. Ми приїхали туди, ніби все спокійно, але тільки ми заїхали, росіяни почали сильно обстрілювати. Але це не було так, як зараз. Та війна від цієї дуже багато чим відрізнялася”, – пояснює військовий.
Під час повномасштабного вторгнення Андрій воював у лісах Кремінної.
Робота старшого техніка мінометної батареї
Зараз Андрій служить старшим техніком мінометної “батареї” стрілецького батальйону. На запитання про специфіку своєї роботи він відповідає:
“Я відповідаю за техніку, за озброєння, щоб воно було в бойовій готовності. Це моя така робота – щоб машини були справні, озброєння, щоб воно у відповідному стані зберігалося, обслужене”.
Військовий наголошує на важливості регулярного обслуговування зброї:
“Якщо автомат буде нечищений, він просто в один прекрасний момент заклинить. Зброя має бути обслужена. Так само як міномет. Його треба час від часу очистити, бо коли він вистрілює, там іде нагар, і в один прекрасний момент може голка не спрацювати. Тоді прийдеться робити ремонт, витягувати міну з нього. Це дуже небезпечно”.
“Артилерія і піхота – це одне ціле”
На запитання про поширений вислів, що “на плечах піхоти тримається весь фронт”, Андрій має своє бачення:
“Всі кажуть, що артилерія – це боги війни, бо якщо не буде артилерії, піхота сама нічого не зробить. Артилерія має піхоту добре прикривати. Так, піхота вона дуже велику роботу робить, але артилерія, повірте, дуже велику роль відіграє у війні. Це взаємопов’язані речі, одне ціле. Без одного друге не зможе працювати”.
“Найбільша потреба на фронті – безпілотники”
Відповідаючи на запитання про найбільші потреби фронту, Андрій без вагань називає дрони:
“Найбільша потреба – це безпілотники. Вони зараз найдієвіші. Коли їх багато, тоді можна багато чого зробити. Без них ти не проведеш ні евакуацію, ні розвідку”.
Він також зазначає, що сучасна війна відрізняється від бойових дій 2014 року саме технологіями:
“Тут більше війна вже технологічна. Не було тоді ні «шахедів», ні нічого такого. Хто швидше буде придумувати і виробляти щось нове, той легше буде перемагати”.
“Не бійтеся армії”
Андрій має важливе повідомлення для цивільних, які читатимуть статтю, особливо для тих, хто боїться служби:
“Не бійтеся армії, тут всього навчать. Людину ніхто не кине просто так. Відправлять на навчання, потім у підрозділ. Не запхають людину туди, де вона нічого не знає. Це все вчиться. Знаєте, як кажуть? Не такий страшний вовк, як його малюють.”
Він також розвінчує міф про те, що новобранців одразу відправляють у штурмовики:
“Ніхто нікуди зразу не відправить. Ні на Курськ, ні в штурмовики. Повірте, штурмовиками стають люди, які вже мають бойовий досвід, фізично добре підготовлені. Якщо людину не бачать штурмовиком, її на іншу посаду поставлять. І вона буде не менш ефективно виконувати свою роботу.”
Родина та волонтерство
Андрій розповів, що його дружина з Надвірної активно займається волонтерством з початку повномасштабного вторгнення:
“Вони шили розгрузки, підсумки, сумки для швидкого скиду магазинів, підсумки під протигази, балаклави. Вони передавали допомогу всім – і нашим місцевим бригадам, і 102-й, і нашому полку.”
За словами військового, волонтерський рух його дружини отримує підтримку не тільки від місцевих підприємців, але й від людей з Києва та з-за кордону. Зараз вона продовжує волонтерську діяльність у складі штабу “Свобода і гідність перемоги”.
“Я прийшов захищати свою державу, своїх рідних, своїх близьких. Щоб ніхто з них не побачив того, що росіяни вже натворили”, – каже військовий про свою мотивацію продовжувати боротьбу.
ФОТО ТИЖНЯ
