Земля, кладовище і туризм: з якими викликами живе Ворохтянська громада та на що робить ставку (ФОТО)
Ворохтянська громада має очевидну перевагу — гори, туристичну привабливість і впізнаваність далеко за межами Прикарпаття. Водночас саме її розташування створює чимало проблем: значна частина територій пов’язана з Карпатським НПП та лісовим фондом, через що громаді бракує вільної землі для розвитку.
Окремий виклик — наповнення бюджету. Близько 90% доходів громади, за словами селищного голови, прямо або опосередковано пов’язані з туризмом. Тому для Ворохти важливо не просто залучати туристів, а переконувати їх залишатися в громаді довше та витрачати тут гроші.
Про те, як громада шукає землю під нове кладовище, чому виникають земельні конфлікти, як Ворохта конкурує з Буковелем, скільки коштів спрямовує на підтримку військових та яким бачить розвиток громади розповів Галці селищний голова Олег Дземб’юк.
Громада між горами та природоохоронними територіями
Ворохтянську громаду створили під час децентралізації. До її складу увійшли два населені пункти — Ворохта та Татарів. Їхня компактність, за словами селищного голови, має як переваги, так і певні труднощі.
«Однозначний плюс — компактність. Мені як селищному голові комфортно, я фактично всіх людей знаю в обличчя. Люди мають можливість напряму проконсультуватися зі мною чи працівниками ради», — говорить Дземб’юк.
Водночас невеликий розмір громади означає й обмежені ресурси. Тут фактично дублюється значна частина соціальної інфраструктури: працюють школи, садочки, амбулаторії, будинки культури. Тобто громада має забезпечувати послуги одразу у двох населених пунктах.
Однак одним із найбільших обмежень для розвитку є не кількість населених пунктів, а земля.
Ворохта і Татарів розташовані в території, де значні площі перебувають у межах Карпатського національного природного парку або пов’язані з лісовим фондом. Через це громада не має достатньої кількості комунальних земель, які могла б використовувати для власних потреб.
Земля стала одним із головних конфліктних ресурсів
— Назвіть три основні проблеми вашої громади.
— Три основні — це кладовище, проблеми із землями людей та Карпатським національним природним парком. І тут же можна сказати про недостатню кількість дров для громади. Це теж питання парку і ДП «Ліси України». Ну і, напевно, відсутність вільних земель для забезпечення і військовослужбовців, і потреб громади.
— Як плануєте вирішувати ці проблеми?
— Зараз ми постійно ведемо комунікацію з Карпатським національним природним парком для того, щоб землі були повернуті громаді та жителям. Це дуже складне питання, тому що його вирішення — не тут, не в парку і навіть не на рівні області. Це має бути рішення на рівні Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Офісу Президента, щоб питання зрушило з місця і людям були повернуті їхні землі, які колись у них забрали. Земля у Ворохті має високу економічну цінність через туристичну привабливість території. Саме тому земельні питання дедалі частіше стають причиною конфліктів.
— Чи багато зараз у громаді земельних конфліктів?
— Достатньо. І найгірше, коли йдеться не просто про юридичні організації чи селищну раду, а коли конфлікти виникають між рідними — братами, сестрами, батьками і дітьми. Це вже насторожує і показує, що земля стала товаром. Причому недешевим.
— Чи фіксуєте випадки самозахоплення ділянок?
— Є різні моменти, але однозначно сказати не можу. Якщо виникає якийсь конфлікт чи питання щодо самозахоплення, селищна рада вступає в ситуацію і намагається її вирішити. Якщо домовленістю питання не вирішується, тоді воно переходить у судову площину.
— Цей фактор більше заважає розвитку громади чи, навпаки, свідчить про її розвиток?
— Тут дві сторони медалі. З одного боку, це заважає, тому що відволікає від інших питань. Але з іншого — якщо такі питання виникають, це показує, що громада розвивається, що є інтерес, є фінансова складова, є земельні ресурси. Це означає, що громада живе, розвивається і рухається вперед. Добре, коли конфліктів немає. Але якщо їх немає зовсім, це теж може бути показником того, що щось не так.
Нового кладовища у Ворохті чекають роками
Однією з найгостріших проблем громади Олег Дземб’юк назвав відсутність достатньої території для поховань у Ворохті.
«Найголовніша сьогодні наша проблема — це відсутність кладовища в селищі Ворохта, точніше — його фактичне переповнення», — пояснює селищний голова.
За словами Дземб’юка, проблема нового кладовища існує вже близько 17 років. Раніше його намагалися вирішити різні керівники громади, зокрема зверталися на рівень Києва, однак необхідної земельної ділянки так і не отримали.
Зараз громада знайшла територію в урочищі Багончик, яка перебуває у межах Карпатського національного природного парку. Йдеться приблизно про 2,9 га.
«У межах громади ми не маємо відповідної земельної ділянки, яка відповідала б чинним санітарним нормам і яку можна було б відвести під облаштування кладовища», — каже Дземб’юк.
За його словами, громада вже підготувала необхідну документацію та передала її до Карпатського національного природного парку. Далі документи мають пройти обласний та державний рівні, оскільки йдеться про зміну статусу земельної ділянки.
Карпатський національний природний парк, за словами голови громади, не заперечує проти такого рішення. Сторони уклали відповідну угоду, а ділянку планують офіційно відокремити для подальшої передачі громаді.
Проблема особливо чутлива через війну. У Ворохті ховають загиблих військових, однак окремого повноцінного меморіального простору чи Алеї Слави громада наразі не має.
«На сьогодні у нас 17 загиблих військових, плюс один волонтер. Також маємо 16 безвісти зниклих і одного нашого захисника, який перебуває в полоні», — розповідає селищний голова.
Через нестачу землі загиблих захисників доводиться ховати на наявному кладовищі. Окреме місце під майбутній меморіал визначене, однак реалізувати його повноцінно громада зможе лише після вирішення земельного питання.
Конфлікт навколо «Заросляка»: громада готова до компромісу
Окремо ми поговорили про ситуацію навколо навчально-спортивної бази «Заросляк», де виникли суперечки щодо земельної ділянки площею близько одного гектара.
— Чи можете прокоментувати цей конфлікт?
— Ми не вбачаємо тут конфлікту. Як орган місцевого самоврядування ми зробили все цілком законно, у межах своїх повноважень і компетенції. Згідно із законом про місцеве самоврядування та Земельним кодексом ми провели інвентаризацію земельних ділянок у межах громади.
За словами Дземб’юка, під час інвентаризації виявили землі, які, на думку селищної ради, не використовувалися. Громада визначила їх за собою та відстоює свою позицію у суді.
«Те, що це не сподобалося певним людям чи працівникам бази “Заросляк”, ми не можемо змінити. Але розуміємо, що наші дії законні і свої інтереси відстоюємо в суді», — говорить він.
Водночас селищний голова наголошує: громада не зацікавлена у протистоянні з базою.
«Якщо база “Заросляк” чи її адміністрація зацікавлена у співпраці з Ворохтянською селищною радою, ми готові прийти, прокомунікувати, знайти спільні точки дотику і робити все, щоб база працювала і розвивалася», — каже Дземб’юк.
Він підкреслює, що «Заросляк» важливий для громади не лише як платник податків. Це також спортивний об’єкт, який впливає на імідж Ворохти та може бути важливим для підготовки майбутніх спортсменів.
Наразі між сторонами тривають судові процеси.
— Ви готові йти на компроміси із «Заросляком»?
— Однозначно. Ми зацікавлені, щоб суди завершилися, щоб ми знайшли мирну точку і готові слухати їхні пропозиції.
Майже весь бюджет залежить від туризму
Попри земельні проблеми, основою економіки Ворохтянської громади залишається туризм.
За словами селищного голови, близько 90% бюджетних надходжень прямо або опосередковано пов’язані з туристичною діяльністю.
Логіка проста: турист приїжджає, орендує житло, платить туристичний збір, харчується у кафе чи ресторанах, користується басейнами, чанами, екскурсіями та іншими послугами. Усі ці витрати формують економічну активність і, зрештою, повертаються до місцевого бюджету через податки.
Важливу роль відіграє і місцевий бізнес. У громаді зареєстровано понад 200 фізичних осіб-підприємців та близько 40 юридичних осіб.
Однак тут є інша проблема — частина підприємців, які фактично працюють у громаді, зареєстровані в інших населених пунктах.
«Багато тут здійснюють підприємницьку діяльність, але вони не зареєстровані в межах громади. Відповідно, податки йдуть за місцем реєстрації юридичної особи чи ФОП. Це проблемне питання», — пояснює Дземб’юк.
Громада намагається переконувати підприємців реєструвати бізнес саме у Ворохті чи Татарові.
«Це навіть мало би бути патріотизмом. Якщо людина звідси, то патріотизм до своєї громади — це і сплата податків. Ти вкладаєш їх у свою ж громаду», — говорить голова.
Водночас він визнає: переконати бізнес сплачувати податки там, де він працює, не завжди просто.
«Довіра бізнесу до влади — це пряма складова наповнення бюджету. Якщо бізнес довіряє владі, він цілком сміливо сплачує податки, розуміючи, куди вони підуть. Якщо цієї довіри немає — це складніше».
Ворохта не хоче ставати другим Буковелем
Попри близькість Буковеля, громада не планує копіювати його модель розвитку.
Для Ворохти, за словами Дземб’юка, важливо зберегти власну туристичну нішу — спокійний сімейний відпочинок, гори, природу та місцеву атмосферу.
«Наше завдання — максимально використовувати Буковель для користі своєї громади», — пояснює він.
Відстань між Татаровом і Буковелем — близько 15 кілометрів. Тому через громаду проходить значна частина туристичного потоку.
На думку голови, замість того, щоб конкурувати з великим курортом напряму, Ворохта має запропонувати те, чого люди можуть не знайти там.
«Нам не потрібно будувати Буковель. Ми трохи в різних логіках. Наша ніша — сімейність. Людина, яка не хоче шуму, галасу, великих комплексів, а хоче відпочити в невеликому будинку, піти в гори, поспілкуватися з місцевими», — говорить Дземб’юк.
Тому громада хоче, щоб турист не просто проїжджав через Ворохту до Буковеля, а зупинявся тут хоча б на кілька днів.
Говерла, віадуки та гори як головні туристичні магніти
Головним туристичним об’єктом громади залишається Говерла.
Окрім неї, Ворохта пропонує туристам природні локації — урочище Женець, Женецький водоспад, а також архітектурні пам’ятки.
Окрема категорія — австрійські залізничні віадуки та мости, які залишилися у Ворохті ще з часів Австро-Угорщини.
Розвиток курортної функції цих територій розпочався ще наприкінці XIX століття. Після прокладання залізниці у 1894 році Ворохта і Татарів стали доступнішими для мандрівників, а австрійська влада побачила тут перспективу для рекреації.
«Австріяки бачили тут розвиток відпочинку, саме дихання. Тут почали будуватися відпочинкові комплекси», — розповідає Дземб’юк.
Сьогодні громада хоче повернути цій території статус місця для спокійного та якісного відпочинку.
Особливу ставку роблять на військовослужбовців та ветеранів, які приїжджають у громаду під час відпусток.
На території громади також працює реабілітаційний центр на базі «Смерічки» від обласної клінічної лікарні. Там проходять реабілітацію українські військові.
Водночас військові, які приїжджають до Ворохти просто на відпочинок, переважно самостійно обирають готелі, садиби чи котеджі.
«Наша місія — дати людям спокій, дати їм відпочинок», — каже голова громади.
Підтримка військових: майже 50 мільйонів за роки війни
Війна стала ще одним великим викликом для громади. Водночас Ворохта спрямовує значну частину власних ресурсів на підтримку Сил оборони.
За словами Дземб’юка, за роки повномасштабної війни громада витратила на відповідні потреби близько 50 мільйонів гривень.
Станом на 1 липня 2026 року на підтримку військових, їхніх сімей та ветеранів уже спрямували близько 14 мільйонів гривень.
У громаді діють окремі програми підтримки. Зокрема, кожен військовослужбовець отримує щорічну одноразову допомогу в розмірі 20 тисяч гривень, а його сім’я — 10 тисяч.
У разі загибелі військового родині виплачують 100 тисяч гривень. До 50 тисяч гривень можуть компенсувати на лікування поранених захисників.
Також передбачена допомога сім’ям загиблих на встановлення пам’ятників — 100 тисяч гривень.
Для ветеранів з інвалідністю передбачена щорічна допомога: 50 тисяч гривень для людей з інвалідністю першої групи, 40 тисяч — другої та 30 тисяч — третьої.
Окремо громада підтримує військові частини. Цього року тут змінили підхід: замість самостійної закупівлі дронів чи іншого обладнання кошти передають безпосередньо військовим частинам за їхніми зверненнями.
«Вони вже самі спрямовують кошти на те, що їм потрібно, а в кінці року звітують, на що їх використали», — пояснює Дземб’юк.
Освіта забирає значну частину бюджету
Ще один великий напрям видатків громади — освіта. За словами голови, близько 60% видатків бюджету спрямовують саме на цю сферу.
У Ворохтянській громаді працюють Ворохтянський ліцей, Татарівська гімназія та два дитячі садки.
У Ворохтянському ліцеї навчається близько 600 дітей, у Татарівській гімназії — близько 150. Дошкільною освітою охоплені близько 120 дітей у Ворохті та близько 50 у Татарові.
Водночас громада зараз готується до освітньої реформи. Ворохтянський ліцей увійшов до пілотного проєкту старшої профільної школи.
На його оновлення громада витрачає власні кошти, тоді як держава виділила 10 мільйонів гривень на обладнання.
«Нам треба до 1 вересня встигнути облаштувати дев’ять кабінетів, лабораторії. Держава дає кошти на обладнання, а все інше ми маємо забезпечити виключно з місцевого бюджету», — розповідає Дземб’юк.
Паралельно громада планує ремонтувати Татарівську гімназію, зокрема вирішити проблему даху. У Ворохтянському ліцеї за співфінансування з обласного бюджету ремонтують спортивну залу.
Мета — створити такі умови, щоб у майбутньому до ліцею могли приїжджати старшокласники і з інших громад.
Громада, яка живе з туризму, але не хоче втрачати себе
Ворохтянська громада фактично перебуває у ситуації постійного балансу.
З одного боку, її головний ресурс — туризм. Саме він наповнює бюджет, створює робочі місця та стимулює місцевий бізнес.
З іншого — туризм збільшує навантаження на інфраструктуру. Більше людей означає більше сміття, потребу в якісних дорогах, медичних і комунальних послугах, додаткові витрати для громади.
Тому головне завдання — не просто збільшувати кількість туристів, а розвивати інфраструктуру разом із туристичним потоком.
Водночас Ворохта не хоче перетворюватися на черговий великий курорт із масштабною забудовою.
Її ставка — на природу, спокій, сімейний відпочинок, гори, локальну історію та автентичність.
Саме це може стати конкурентною перевагою громади у майбутньому.
Але для подальшого розвитку Ворохті доведеться вирішувати питання, які не залежать винятково від туристичної привабливості: доступ до землі, співпраця з природоохоронними структурами та лісовим господарством, забезпечення дровами, розвиток соціальної інфраструктури та збереження довіри між владою, мешканцями й бізнесом.
Як каже Олег Дземб’юк, головне бажання громади зараз — перемога і завершення війни. А вже після цього — можливість розвивати Ворохту відповідно до її потенціалу.
«Ми всі мріємо, щоб якомога скоріше закінчилася війна, настала перемога. А далі вже будемо працювати над тим, щоб громада розвивалася», — говорить він.
ФОТО ТИЖНЯ
