Після школи він закінчив фізкультурний коледж в Івано-Франківську та грав у другій лізі Чемпіонату України з футболу. Згодом почав працювати у будівельній сфері. Однак плани на звичайне життя змінилися через події на сході країни.
У 21 рік Олександр приймає рішення долучитися до лав Збройних Сил України. Після навчання у Рівному та підготовки за інженерним напрямком він потрапляє до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, де служив мінометником.
Після кількох років служби з перервами Олександр повернувся до цивільного життя. Але з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році знову приєднався до “десятки”, але до іншого батальйону, який тоді тільки формувався. Після перебування на Житомирщині вирушив разом з підрозділом на Донеччину, де продовжив службу на знайомій мінометній позиції.
“Під час міського бою страшно, коли бачиш трупи на вулиці. І розумієш, що зараз буде те саме”, – говорить Олександр.
Він згадує один з боїв, де забезпечував піхоті прикриття з міномету. В самий розпал бою на відстані близько 500 метрів від епіцентру події їхало двоє людей на велосипедах. Додому чи з дому. “Як ні в чому не бувало”. Як ніби то війна, це просто фон, картинка на екрані телевізора. На “ровері”, як називає його Олександр, проїхало цивільне життя.
“Після того як дав чергу з кулемета — понад дві сотні патронів — я більше їх не бачив”, — каже він.
Військові, за його словами, іноді неформально називають міномет “іграшкою”, а міни — “кабачками”. Один із найбільш запам’ятовуваних моментів бою — влучне враження цілей чотирма мінами, яке, за словами Олександра, зупинило до 12 противників.
ФОТО ТИЖНЯ
