Від кондитера до командира: історія 25-річного зенітника з Дніпра (ФОТО)
25-річний Ілля з Дніпра у мирному житті мріяв стати кондитером, однак війна змінила його шлях. Сьогодні він – молодший сержант ЗСУ, який пройшов бої на Харківському напрямку, вижив під обстрілами та дронами, і продовжує захищати країну, не втрачаючи віри у перемогу.
Про це пише “Галка” з посиланням на Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.
Шлях до зенітників
Ілля родом із Дніпра. Свій перший контракт він підписав ще у 2020 році. Строкову службу проходив у Василькові. Тоді був солдат, стрілець, але згодом потрапив до Львова — у Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.
Вибір військового шляху був для нього очевидним: його брат також служить. Тож довго вагатися не довелося.
Справжній бойовий шлях розпочався лише взимку 2024 року. Після двох років служби Ілля сам попросився на передову — і опинився у Зведеній стрілецькій бригаді Повітряних Сил Збройних Сил України.
Тест на витривалість
20 грудня — день, який він пам’ятає до деталей. Його перший бойовий вихід відбувся на Харківському напрямку.
“До точки залишалося метрів п’ятсот, а я вже хотів, щоб мене вбило. Вага спорядження страшенна, болото, чотири кілометри пішки… і над тобою десятки дронів, а саме FPV – швидкі й смертельно точні”.
Ноги на дереві
Ілля був старшим на позиції. Його завданням було спостереження і передача інформації.
Позиції знаходилися у «сірій зоні», де ворог був буквально поруч — інколи на відстані до десяти метрів.
Це вже не була класична стрілянина. Бій переходив у ближній контакт.
“Вони були в сусідньому подвір’ї. Ми знали місцевість і мінні поля — вони ні. У підсумку залишилися лише їхні ноги на дереві”.
Вогняні дні
Найважчим Ілля називає останній день перед виходом.
12 годин безперервних обстрілів. Міномети не замовкали ні на хвилину.
“Один затихає — інший починає. І так без кінця”.
А ще часто наших кошмарив ворожий танк:
“Ти спочатку чуєш, як прилітає, а вже потім — як виходить”.
Бити і в небі, і на землі
Ілля має досвід боротьби з FPV-дронами. Один із них йому вдалося збити автоматом. Витратив цілий магазин набоїв але влучив. Часто доводилося працювати з РПГ-7.
“Ефектно. Але якщо без навушників — можна трохи оглухнути”.
Проте з дронами тут, на війні , ніяк не вгадаєш. Один з них таки приніс шкоди, м’ягко кажучи. Коли хлопці забігали в бліндаж ворожа FPV наздогнала. Дрон вдарився об стінку насипу.
“Осколки витягував сам. Нарахував більше 15”.
Максимальний час безперервного перебування на передовій — 15 днів. Тоді Ілля зрозумів, що війна вчить працювати з любого виду озброєння.
“На війні ти стаєш універсальним. От, до прикладу зараз я в ротації, але мені не вистачає того адреналіну. Я хотів би попрацювати з РПГ, з танчика. Коли ти втягуєшся, то правда єдина – на полі битви ти, або тебе. Без варіантів. І ти маєш вміти, вчитись, щоб завжди бути напоготові. Щоб завдати удару першим”.
Полонені
10 січня його підрозділ взяв у полон двох росіян.
Один — 18-річний, під дією наркотиків. Інший — 37-річний ув’язнений.
“Йому сказали: або йдеш на штурм, або тебе тут розстріляють”.
Ці історії лише підкреслюють, якою ціною ворог кидає людей у бій.
“Брате, дай води”
На війні формується особливий зв’язок між людьми.
“Ти можеш зайти в будь-який бліндаж і сказати: брате, дай води. І тобі ніколи не відмовлять”.
Одного разу Ілля разом із побратимом погодився провести іншого бійця на позицію під шквалом дронів.
“Міг ніхто цього не робити. Але ми пішли”.
Це і є справжнє братерство.
Любов серед руїн
Навіть у найтемніші часи життя знаходить місце для світла.
Під час відпустки Ілля познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Спекотний липневий день, озеро, випадкова зустріч — і історія, яка переросла у кохання.
“І квіти дарував, і іграшки… не одразу вдалося. Але потім усе закрутилося”.
Сьогодні у них є донечка.
Яке буде завтра
Нині Ілля — командир відділення радіолокаційної розвідки радіотехнічної батареї. Його подали на державну нагороду “За мужність” III ступеня.
Та сам він зізнається:
“Я завжди рвався вперед. Мені навіть зараз цього не вистачає”.
Він говорить про війну без пафосу, але з глибоким розумінням її ціни:
“Перемога — це повернення наших земель. Але ще треба все розмінувати. І найголовніше — ми не повернемо тих, хто загинув”.
І додає головне:
“Чим довше триває війна — тим більше ми втрачаємо. Чим швидше виб’ємо ворога і об’єднаємо зусилля – тим більше врятованих життів”.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
