Від майстра до воїна: історія полеглого захисника Василя Збіглея з Тисменицької громади (ФОТО)
Життя Василя Збіглея було сповнене роботи, родинних турбот і випробувань, які важко уявити одній людині. Він був багатодітним батьком, умів ремонтувати автомобілі та електроприлади, працювати по господарству, готувати й пекти хліб. Пережив смерть матері, батька, дружини та трагічну загибель сина. А у 2022 році, попри пережите й уже дорослих дітей, добровільно пішов захищати Україну.
Про це пише “Галка” з посиланням на Тисменицьку міську раду.
Хлопець із Чорнолізців
Василь Збіглей народився 1 червня 1971 року в селі Чорнолізці. У родині, де він ріс, добре знали ціну праці. Його мати була знаною хлібопекаркою. Василь мав старшу на три роки сестру Катерину.
У 1975 році сім’я переїхала до Одаїв. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього воїна.
Донька Марія згадує, що батько змалку мав багато талантів. Він навчався у Тисменицькій музичній школі, грав на цимбалах, любив народну музику, пісні, українську мову та літературу й історію.
“Батько зі шкільних років був талановитим, навчився грати на цимбалах, любив народну музику та пісні, навчався у Тисменицькій музичній школі. У школі татко навчався добре. Любив українську мову та літературу й історію, а ще вмів майструвати та виконувати різноманітну домашню роботу, у них було чималеньке господарство”, — розповідає Марія.
Після закінчення школи у Слобідці Василь вступив до училища, де здобував фах столяра. Там же активно займався змішаними єдиноборствами та їздив на змагання.
Після навчання відслужив строкову службу в Миколаєві. Згодом їздив на заробітки.
Батько десяти дітей
У Чорнолізцях Василь зустрів Любов — жінку, яка згодом стала його дружиною. У 1995 році вони одружилися.
У січні 1996 року народилася їхня донька Марія, а рівно через рік — Мар’яна. Загалом у родині було десятеро дітей — четверо дівчат і шестеро хлопців. Нині їх дев’ятеро: наймолодший брат трагічно загинув.
Для такої великої сім’ї потрібно було багато працювати. Василь не боявся роботи й умів робити майже все, за що брався.
Він працював на станції технічного обслуговування в Івано-Франківську, добре ремонтував автомобілі. Згодом цей досвід передавав синам. Удома також ремонтував телевізори та інше електрообладнання.
Разом із дружиною їздив на сезонні роботи до Польщі. Діти в цей час залишалися з дідусем і бабусею.
Та коли батько повертався додому, на дітей чекали не лише його руки, звичні до інструментів і ремонту, а й домашня їжа.
“Тато їздив з мамою на сезонні роботи, працював у Польщі. Я з братами і сестрами були з дідусем та бабусею. А коли тато приїжджав, то готував для нас, варив суп з домашніми макаронами, картопляне пюре, вареники, випікав хліб”, — згадує Марія.
Пекти хліб Василь навчився від своєї матері Марії. Вона випікала великий чорний і білий хліб, а також весільні короваї. Цю справу син перейняв і продовжив у власній родині.
Для дітей батько залишився не лише майстром на всі руки, а й людиною, поруч із якою було легко.
“А ще він був добрим та веселим, людиною, з якою хотілося і говорити, і помовчати”, — каже донька.
Втрати, після яких він пішов на війну
За кілька років до повномасштабної війни родину Збіглеїв спіткало кілька тяжких втрат. Спочатку померла мати Василя. Згодом трагічно загинув його син. Після цього не стало дружини, а потім і батька.
Попри пережите, у 2022 році Василь добровільно пішов до війська. На той час двоє його синів уже проходили строкову службу.
На фронті він отримав позивний “Механік” — за вміння ремонтувати автомобілі.
Спочатку Василь служив штурмовиком і мав звання старшого сержанта. Був на різних напрямках фронту — воював у Покровську, Соледарі та на Луганщині.
Кілька разів отримував важкі поранення. Після лікування та реабілітації знову повертався до війська.
“Батько спочатку був штурмовиком, мав звання старшого сержанта, кілька раз його важко поранили. Під час телефонних розмов він ніколи не скаржився, беріг нас. А після лікування та реабілітації знову повертався на фронт”, — розповідає Марія.
Діти після кожного поранення просили батька більше не повертатися на передову. Хотіли, щоб він залишився вдома — поруч із ними. Але Василь на це не погоджувався.
Після останнього поранення він продовжив службу вже як сержант із матеріального забезпечення польового вузла зв’язку 808-ї окремої бригади Сил підтримки Збройних Сил України.
Остання дорога додому
2 листопада 2025 року Василь Збіглей помер в Одесі. Його здоров’я, підірване численними пораненнями та роками війни, не витримало. Поховали воїна в Одаях.
ФОТО ТИЖНЯ
