Від правових пасток до неочевидних загроз: юридичні права та обов’язки журналіста (ФОТО)

Якими є головні ризики для журналістів — від правових пасток до неочевидних загроз? У матеріалі розглядаємо, що говорить закон про свободу слова, як журналіст може захистити себе в суді, зокрема у справах про дифамацію, та чому не всі загрози можна розв’язати юридичним шляхом.

Про це пише «Галка» з тренінгу Людмили Панкратової – виконавчої директорки ГО «Інститут розвитку регіональної преси», медійної юристки, тренерки, викладачки правових дисциплін для журналістів в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. 

Права журналістів у фокусі ризиків: що варто знати про правовий і неправовий захист у медіа

Право на свободу вираження поглядів і доступ до інформації гарантує стаття 34 Конституції України. Однак це право не є абсолютним — держава може його обмежити в інтересах національної безпеки, громадського порядку, для захисту прав інших осіб або забезпечення неупередженості правосуддя. Журналісти часто працюють на межі цього балансу, особливо коли розкривають корупцію чи працюють із чутливими джерелами.

Закон «Про інформацію» (ред. стаття 25) надає журналістам чітко окреслені права: від доступу до публічної інформації до можливості фіксувати на фото й відео діяльність посадовців. Проте з 31 березня 2023 року ключовим для сфери став новий Закон «Про медіа». Він об’єднав кілька попередніх нормативних актів та вперше окреслив гарантії професійної діяльності й соціального захисту журналістів в умовах воєнного стану.

Проте навіть найкраще прописані закони не гарантують захисту від реальних загроз — як правових, так і неправових. З одного боку, журналісти можуть стати об’єктами судових переслідувань, зокрема у справах про дифамацію, коли публікація вважається такою, що шкодить репутації. З іншого — зіштовхуються з тиском, погрозами, перешкоджанням професійній діяльності чи навіть незаконним стеженням.

Показовою стала справа журналістки Наталії Седлецької. У 2018 році Генпрокуратура намагалася отримати доступ до даних з її телефону, які могли містити інформацію про джерела — попри те, що такі дії порушують базові принципи захисту журналістських джерел. Українське законодавство тоді не надало достатнього захисту, тож адвокати звернулись до Європейського суду з прав людини (ред. далі ЄСПЛ). ЄСПЛ застосував терміновий тимчасовий захід за статтею 10 Європейської конвенції, фактично заблокувавши доступ до даних. Це стало першим випадком в Україні, коли суд захистив журналіста саме в контексті збереження джерел.

Попри відсутність прямої норми у законі, яка б зобов’язувала суд враховувати журналістський статус під час санкціонування доступу до цифрових даних, практика ЄСПЛ, згідно з українським законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є частиною національного права. Відтак, рішення у справі Седлецької створило прецедент, який тепер використовують й інші медійники.

Хто такий журналіст, і які права він має за законом?

У публічному просторі часто виникає плутанина: чи є журналістом блогер? А людина, яка веде YouTube-канал? Чи особа, яка пише тексти для незареєстрованого онлайн-ресурсу? 

Журналіст — не просто «людина, яка пише». Його статус і права підтверджуються відповідним документом. 

Водночас, із правами йде і відповідальність: правдиво інформувати, бути етичним, зберігати конфіденційність джерел і дотримуватись закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналістів», журналіст — це творчий працівник суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і забезпечує підготовку інформації для медіа.

Але хто такий цей «суб’єкт у сфері медіа»? Це — організація (ред. телеканал, друковане чи онлайн-медіа), зареєстрована в Реєстрі суб’єктів у сфері медіа, відповідно до Закону «Про медіа». Онлайн-медіа можуть працювати без реєстрації, але щоб видати журналістське посвідчення, суб’єкт медіа має бути зареєстрованим.

Посвідчення журналіста може також видавати професійна чи творча спілка журналістів, наприклад, Національна спілка журналістів України або Незалежна медіа-профспілка України.

Такий документ повинен містити:

• найменування та вид медіа (або назву спілки),
• ідентифікатор медіа у Реєстрі,
• фото, ПІБ журналіста,
• номер документа, дату видачі і строк його дії,
• підпис особи, яка видала посвідчення.

Цей документ — не просто картка, а офіційне підтвердження статусу журналіста, яке відкриває низку професійних прав.

Права журналіста 

Здійснювати записи (ред. аудіо-, відео-, письмові) під час виконання професійних обов’язків, крім випадків, визначених законом.

1. Безперешкодно відвідувати приміщення органів влади, відкриті заходи, бути прийнятим посадовими особами (ред. окрім винятків, передбачених законом).
2. Не розкривати джерело інформації або дані, що дозволяють його встановити, — крім випадків, коли суд ухвалює відповідне рішення.
3. Після пред’явлення посвідчення — збирати інформацію в зонах надзвичайних ситуацій, бойових дій, катастроф тощо (ред. якщо це не заборонено законом).
4. Поширювати свої матеріали під власним іменем або псевдонімом.
5. Відмовитися від авторства, якщо редакційна правка суперечить особистим переконанням журналіста.
6. Отримувати доступ до архівів, бібліотек, музеїв, статистичних баз, якщо це не суперечить спеціальному законодавству про охорону цінностей.

Обов’язки журналіста 

Поширювати тільки достовірну інформацію, дотримуючись Кодексу етики журналіста.

1. Зберігати конфіденційність джерел, якщо про це просить особа, яка надає інформацію.
2. Відмовлятися від завдань редактора, якщо їх виконання неможливе без порушення закону.
3. Представлятися та пред’являти посвідчення, якщо працює особисто на місці події.
4. Не поширювати у комерційних цілях інформацію, що містить рекламу, контактні дані чи інші ознаки просування товарів/послуг.

Обмеження прав і гарантій під час воєнного стану: що має знати журналіст

З початком повномасштабної війни Україна звернулася до Ради Європи з повідомленням про відступ від деяких зобов’язань за Конвенцією з прав людини. Це означає, що держава тимчасово може обмежувати низку прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України. Зокрема, йдеться про:

• статті 30–34 — недоторканність житла, таємницю листування, втручання в особисте життя, свободу думки і слова, вираження поглядів, вільне збирання і поширення інформації;
• статті 38–39 — участь в управлінні державою, виборчі права, право на мирні зібрання;
• статті 41–44 — право на власність, підприємницьку діяльність, працю та страйк;
• статтю 53 — право на освіту.

Також можуть тимчасово обмежуватися права і законні інтереси юридичних осіб — у межах, необхідних для забезпечення дії правового режиму воєнного стану (ред. відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Тож попри те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не містить окремих норм про обмеження доступу під час воєнного стану, на практиці журналісти регулярно стикаються з відмовами надати інформацію — під приводом браку акредитації або з міркувань безпеки.

Акредитація медіа: порядок і обмеження

З 3 березня 2022 року діє Наказ Головнокомандувача ЗСУ №73, який визначає:

1. Порядок акредитації журналістів під час воєнного стану.
2. Правила поведінки журналіста у зоні бойових дій.
3. Форми акредитаційних документів (ред. заява, прескарта).
4. Перелік інформації, яка може зашкодити ЗСУ, якщо буде оприлюднена (ред. позиції, пересування, результати ударів тощо).

Для допуску на військові об’єкти журналіст повинен:

• бути акредитованим при Міністерстві оборони;
• отримати дозвіл командира підрозділу на зйомку чи перебування в районі бойових дій;
• дотримуватись чітко встановлених правил, з якими ознайомлюється при отриманні прескарти.

Етика і межі публікації

Журналісти не мають права:

• публікувати фотографії тіл загиблих з відкритими обличчями;
• розкривати точне місце прильотів по цивільних і військових об’єктах;
• ідентифікувати жертв без згоди родичів.

Такі дії можуть не лише нашкодити сім’ям загиблих, а й суперечити праву на приватне життя (ред. ст.32 Конституції).

Журналісти мають право:

• збирати докази воєнних злочинів;
• передавати матеріали у прокуратуру або іншим органам, які займаються документуванням.

Але публікація має узгоджуватись з етичними стандартами та правилами безпеки.

Алгоритм роботи: як і де можна працювати в умовах воєнного стану

Перш ніж вирушити на зйомку в райони, що мають військове значення, важливо памʼятати: працювати там можуть виключно акредитовані представники медіа. Якщо ви плануєте співпрацювати з Міністерством оборони України — отримання акредитації є першим обов’язковим кроком.

З цього моменту включається чіткий алгоритм взаємодії з військовими структурами:

• Командири військових підрозділів зобов’язані перевірити акредитацію журналіста.
• Вони мають призначити офіцера зв’язків з громадськістю (ред. пресофіцера) або іншого посадовця, відповідального за координацію роботи журналістів на конкретному обʼєкті.
• Також проводиться інструктаж усіх, хто даватимуть коментарі медіа, аби не допустити розголошення державної таємниці чи інформації з обмеженим доступом.
• Військові визначають місця, де дозволено проводити інтервʼю, фото- та відеозйомку, а також організовують переміщення журналістів із дотриманням правил безпеки.
• У разі порушення журналістом правил — його можуть негайно відсторонити від роботи на об’єкті.

Зони доступу журналістів визначаються командуванням та поділяються на три типи:

1. Зелена зона — найбезпечніша. Тут журналісти можуть працювати без супроводу офіцера. Саме у цю зону входить Івано-Франківськ.
2. Жовта зона — дозволяє працювати тільки у супроводі визначеної військовими особи. Виняток: громадські місця з вільним доступом цивільного населення. У таких випадках достатньо попередньо погодити маршрут через заяву, яку командир розглядає до трьох днів.
3. Червона зона — зона підвищеної небезпеки. До таких зон належать пункти управління, місця зосередження резервів, обʼєкти ППО, склади з боєприпасами, райони базування ЗСУ, спецоперацій тощо.
   

Особливий порядок діє у Червоній зоні: після зйомки всі фото- і відеоматеріали мають бути надані на перевірку командиру відповідного підрозділу. Це робиться для виключення інформації, яка може допомогти ворогу — наприклад, геолокацій, характеристик техніки або пересування військ. Саме тому між зйомкою та публікацією завжди має бути час на таку перевірку.

Журналісти повинні чітко усвідомлювати: публікація неперевірених матеріалів із Червоних зон — це ризик не лише для себе, а й для військових. Адже російська армія часто здійснює повторні удари по вже атакованих об’єктах.

Як писала “Галка”, журналістика в умовах війни переживає трансформацію, де швидка реакція на події, боротьба з пропагандою та використання новітніх технологій стають ключовими. Медіаексперт, ведучий радіо NV Дмитро Тузов розповів в Івано-Франківську про важливість відповідальності журналістів, адаптації медіа та необхідності донесення правди в часи глобальних змін.