Усі хитрі способи знімати фільми і мультфільми “вашим і нашим” дуже яскраво проявилися у «Сторожовій заставі».
За слова письменника та журналіста з Івано-Франківська, Юрія Винничука, від захопливого роману Володимира Рутківського там залишилися ріжки і ніжки, інформує WestNews з посиланням на Zbruc.
“Не знаю, хто з істориків їх консультував, але зробити з половців страшних монголоїдів – це дуже сміливо. Особливо якщо згадати, що описували їх все ж таки як європеоїдних, дівчата-половчанки славилися вродою, з ними охоче одружувалися і князі, і бояри. Мабуть, політкоректні фільмарі вирішили татар не зачіпати. То могли замінити їх печенігами, а не половцями”, – розповідає Юрій Винничук.
Фільм не має жодної прив’язки до України. Хоча це було доволі просто зробити – оздобити тризубами панцири чи щити, сучасним школярам почепити синьо-жовті стрічки на наплічники. Та що там казати: фільм і знімався російською, а лише дублювався українською. Відповідно і проскакують такі фрази, як «веди жінок та дітей до дідового підпілля», де вгадується російське «подпольє» – себто погріб, льох.
Ба більше: простолюд у фільмі вбраний на російський манір, це чистої води русскіє мужичкі, а не українці. І типова річ для російських фільмів про Русь: обов’язково оперезані голови, бороди і лапті.
Що фільм передбачливо знімався і для російського прокату, свідчить те, що в російському варіанті він геть позбавлений українських ознак: Олешко вже Альошка, Оленка – Альонка, Ілько Муромець – дядюшка Ілья, Київська Русь – Русь, село Лелече – дєрєвня Аістово. Пісня, що співалася українською, вже співається російською: «ета наша любімая пєсня».
“Знову маємо примітивну орієнтацію на Росію при тому, що фільм знято цілком добротно. Росія просто сидить в головах багатьох наших кіномитців і продюсерів. Чим її вибити, як не молотом нашого гніву?” – додав письменник.
ФОТО ТИЖНЯ
