Шість років тому від сепаратистів звільнили два міста на Донеччині

5 липня 2014-го року після кількох місяців окупації українські військові звільнили два міста на Донеччині — Слов’янськ і Краматорськ. Бої за ці міста тривали від 12 квітня 2014 року, коли терористи захопили місцеві державні установи.

Бої за Слов’янськ та Краматорськ

У Слов’янську бойовики захопили будівлі міського відділу МВС і відділу СБУ. При цьому у міліцейському відділку забрали 20 автоматів і 400 пістолетів Макарова. Самопроголошеним мером міста став В’ячеслав Пономарьов, пише gazeta.ua 

14 квітня українська влада заявила, що Слов’янськ захоплений групою диверсантів ГРУ на чолі з офіцером спецзагону ЗС РФ, росіянином Ігорем Гіркіним (Стрєлковим).

15 квітня підрозділ 3-го полку спецпризначення ЗСУ, підрозділи “Альфи” та “Омеги” після штурму висадилися з гелікоптерів і зайняли Краматорський аеродром. Водночас кілька ротних тактичних груп ЗСУ та підрозділи Національної гвардії заблокували Слов’янськ, встановивши блокпости, щоб залишити сепаратистів без підтримки.

Перший штурм міста відбувся 24-го квітня. Нацгвардія та спецпризначенці МВС “Омега” провели розвідку боєм: розгромили 2 блокпости бойовиків Слов’янська, але за наказом керівництва АТО відійшли на попередні позиції, не проснувшися вглиб міста. Тоді це пояснили ймовірністю значних втрат серед цивільного населення.

З 2 по 5 травня біля Слов’янська і в районі Краматорська точилися перші великі бої російсько-української війни.

У цей період час українські військові відбили стратегічну висоту в районі Слов’янська — гору Карачун. Саме тут в результаті застосування бойовиками ПЗРК українці втратили під час боїв 3 вертольоти. Станом на 9 травня 2014 року позиції на Карачуні утримувала рота українських десантників.

3 червня повідомлення про черговий штурм Слов’янська. Арсен Аваков заявив про знищення блокпостів сепаратистів біля Семенівки.

3 липня українська армія заблокувала Миколаївку, знищивши при цьому 6 опорних пунктів і склади боєприпасів бойовиків. Тоді у боях загинув один і було поранено 4 українських військових. Втрати терористів, за даними РНБО, склали понад 150 осіб.

4 липня Миколаївку взяли під контроль сили АТО. У полон здалися понад 50 сепаратистів. Українська армія повністю взяла Слов’янськ у кільце.

Звільнення Краматорського аеродрому

15 квітня підрозділ 3-го полку спецпризначення ВСУ, підрозділи “Альфи” і “Омеги” після штурму висадився з вертольотів і зайняв Краматорський аеродром.

17 квітня місцеві жителі організували мітинг на підтримку України.

На початку травня українська влада оголосила, що АТО на території Краматорська перейшла у фінальну стадію. Але активні бойові дії тривали тут ще близько місяця. Бойовики повністю залишили місто лише після поразки сил так званої ДНР в Слов’янську.

Відхід сепаратистів на Донецьк, бій на 5-му блокпосту АТО

У ніч з 4-го на 5-те липня бойовики на чолі із ватажком терористів Гіркіним під натиском української армії були змушені залишити Слов’янську. Виходили організовано, кількома колонами. За різними даними їхня кількість складала від 1,5 до 1,8 тис. осіб.

Частина сепаратистів намагалася прорватися зі Слов’янська в Краматорськ через 5-й блокпост АТО на трасі між цими містами.

Проте 15 бійців взводу Нацгвардії 2-го батальйону Самооборони Майдану, 43 бійці 25-й парашутно-десантної бригади під командуванням десантник 25-ої бригади, командира блокпосту, тоді капітана (зараз майор, Герой України) Андрія Ткачука, 14 бійців міліції колишнього запорізького “Беркута” на чолі з полковником Олександром Панченком не дозволили терористам прорватися. У бою українські військові знищили один танк, три бойові машини піхоти, одну бойову машину десантну та близько 20 бойовиків.

Також ворога накрили артилерійським вогнем з Карачуна, і це був єдиний бій при виході терористів зі Слов’янська. Після цього колони Гіркіна польовими дорогами направилися в Донецьк.

Згадує житель Краматорська, волонтер Едуард Кулинич, який із дружиною Наталею під час окупації міста допомагав українським військовим, що утримували Краматорський аеродром: “Коли зрозуміли, що йдуть серйозні бої, було чути масовані обстріли, ми дуже переживали за наших військових, які стояли за містом. Боялися, що не виживуть. І як відходили бойовики, ми бачили. Вони віджимали маршрутки, викидали людей з великих автівок і разом із родинами та якимось клунками, речами тікали з міста. Вже після бою мені зателефонували військові, попросили вивезти поранених. Ми вдвох із Юрієм Федорченком поїхали. На жаль, один з бійців вже був мертвий, а трьох ми вивезли. Вони живі-здорові зараз”.

За спогадами Наталі, десь до 15 години у Краматорську місцевих на вулицях не було.

“Зазвичай забита автівками траса була зовсім пуста. Люди ховали машини, особливо великі, боялися, що заберуть терористи. Коли колони бойовиків йшли, було так тихо, що я думала, такого не буває. Навіть птахи не співали. Вже після 15-ої почали виходити люди”.

5 липня у Слов’янськ та Краматорськ зайшли українські військові, і над міськрадами були знов підняті українські прапори.

“Коли заходили наші бійці, більшість місцевих їх щиро вітали, раділи. Я бачила, що це їх трохи дивувало, бо думали, мабуть, що тут “сєпари”. Але це не так — у нас проукраїнське місто”, — розповіла Наталя.

Після звільнення обох міст виявилося, що бойовики, які тікали поспіхом, залишили величезну кількість зброї та боєприпасів російського виробництва. Це стало черговим доказом участі Росії до військової агресії проти України.

31 березня 2016 року Верховна Рада України ухвалила рішення про святкування 5 липня як дня визволення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів.