Від Трипілля до крафту: як змінювалась пивна карта України

Історія пива на українських землях сягає глибини тисячоліть. Археологічні знахідки, зокрема на території поселень трипільської культури, свідчать про активне вирощування ячменю та пшениці. Це були перші, несміливі кроки на шляху до створення того, що ми сьогодні називаємо пивом. Пізніше, за часів скіфів, культура споживання хмільних напоїв почала розвиватися. 

Від медовухи до панського броваря

З приходом Середньовіччя та формуванням Київської Русі пивоваріння почало набувати більш організованих форм. Поряд із легендарною медовухою, пиво посідало важливе місце на князівських бенкетах та в повсякденному житті. Центрами розвитку пивоварних технологій ставали монастирі. Монастирські господарства, що мали значні земельні наділи для вирощування ячменю та хмелю, могли не лише забезпечувати власні потреби, а й замислюватись про те, щоб постачати пиво оптом до князівського двору чи на продаж у містах, що зароджувались. Саме ченці почали експериментувати з використанням хмелю, що стало справжнім проривом.

У часи Великого князівства Литовського та Речі Посполитої пиво остаточно закріпилося як один з найпопулярніших напоїв. Кожен поважний шляхтич чи магнат вважав справою честі мати власну броварню.

Індустріальна революція та радянська уніфікація

XIX століття принесло з собою промисловий переворот, який назавжди змінив обличчя українського пивоваріння. На зміну невеликим панським та монастирським броварням прийшли великі парові пивоварні заводи. Особливо потужні центри пивоваріння виникли у Львові, Києві, Харкові та Одесі. Саме в цей період з’явилися відомі пивні бренди, львівське пиво стало еталоном якості, а київські заводи завойовували популярність по всій імперії. 

Проте радянська епоха завдала нищівного удару по цьому розмаїттю. Приватні броварні були націоналізовані, а вся галузь підпорядкована жорсткій плановій економіці та державним стандартам (ГОСТам). Головним критерієм стала не якість чи унікальність смаку, а виконання плану та максимальне здешевлення. 

Крафтова революція та відродження смаків

Після здобуття незалежності український ринок заполонили великі міжнародні корпорації. Вони запропонували споживачам стабільний за якістю, але здебільшого одноманітний євролагер. Здавалося, епоха смакового різноманіття минула назавжди. Проте у 2010-х роках почався справжній ренесанс — в Україну прийшла крафтова революція. Невеликі незалежні броварні почали з’являтися в різних куточках країни.

Головною ідеєю крафту стало повернення пиву його справжнього обличчя: насиченого смаку, яскравого аромату та безмежного поля для експериментів. Українські пивовари почали освоювати популярні у світі стилі, про які тут раніше й не чули: індійські пейл-елі (IPA) з потужною хмельовою гіркотою, густі імперські стаути, освіжаючі бельгійські вітбіри та кислі сауери.

Так, коло замкнулося: від примітивних зернових напоїв Трипілля, через різномаїття панських броварень та сіру уніфікацію СРСР, пивна карта України знову розквітла тисячами яскравих і унікальних смаків.

реклама