Без малого сорокалітній Андріан Волгін – доброволець АТО, воював у складі батальйону “Донбас”, був поранений та провів у полоні 46 днів, а зараз знову служить у лавах Збройних Сил.
Як ексдепутат Івано-Франківської міської ради Волгін відомий в першу чергу своєї категоричною позицією щодо забудови міського озера. На знак протесту він навіть прикував себе кайданками в кабінеті міського голови.
Про все це “Галка” поспілкувалася з Андріаном в рамках відеоподкасту “Франківські теревені”.
Чи пам’ятаєш, з якими думками для себе вирішив, що ти йдеш воювати в цій великій війні у лютому?
24 лютого, коли ми зрозуміли, що йде ракетний обстріл, відбувається певний наступ, у мене була лише одна проблема – що робити з собаками? Так мене у Франківську нічого не тримає.
Дзвоню товаришу, художнику Володимиру Безрукому, з яким познайомився у 2014 році й кажу: “Я виїжджаю”. А він жартома: “Їдеш іскупляти вину свою кров’ю?”. Чому він так сказав? Тому, що я протягом пів року казав, що не буде ніякої повномасштабної війни, був впевнений, що не буде такого нападу. Максимум, думав, буде загострення на донбаському напрямку.
І він завжди злий на мене. Я казав йому, що можливо у нас буде “хорватський варіант”, щоб ми просто в один день зробили швидкий наступ, а Донбас, щоб вони навіть не змогли. Дотепер згадує мені на фронті: “Я вже чув про твій “хорватський наступ”.
Насправді він багато чого мені не говорив. Він постійно з комбатом з нашого батальйону на зв’язку, який з 2014 року воює. Вже у грудні неодноразово наш комбат їздив в адміністрацію президента й попереджав про те, що буде наступ. Тому що їм дзвонили друзі з Чечні й казали, що тут йде повна мобілізація.
Твої собаки Ельза і Ніка. Де вони, коли ти на фронті?
Всі зірки допомогли мені в цьому питанні. Тому що 25 лютого я у фейсбуці написав, хто би міг взяти моїх собак. Це була основна проблема, чому я не можу поїхати на фронт. Мені писало багато людей з цілої області. І написала одна дівчина – ми з нею буквально тільки віталися – й сказала, що без проблем може взяти собак. Я погодився.
Було приємно, коли вона написала: “Вибачай, що питаю. Але якщо не дай Бог станеться щось з тобою, можна я нікому не буду віддавати собак?”. Я зрозумів, що мої собаки у безпеці.
Ти воюєш у складі чеченського батальйону ім. Шейха Мансура. Там більшість хлопців – це є люди, які брали участь у війні проти росії у чеченських війнах і в АТО. Чому саме цей підрозділ, як ти опинився там?
У 2014 році познайомився з Володимиром Безруким. Постійно їздили на фронт з ним у Широкине. Саме коли ми були в підрозділі УДА, він познайомився з чеченами й протягом одного-двох місяців вже прийняв мусульманство й був з ними постійно. Часто чечени приїжджали сюди в гості й він мене познайомив з ними.
Ваш підрозділ є добровольчий. Ти не мобілізований, офіційно не оформлений. Тебе це питання не хвилює?
Мене це питання не хвилює – так само як і у 2014 році. Всім відомо, що тоді я теж йшов добровольцем, батальйон “Донбас”. І навіть після “іловайської трагедії”, після мого полону – всіх оформляли заднім числом, тому що з’ясувалося, що більше половини хлопців навіть не були оформлені.
Вони мені це особисто не кажуть, а от мій товариш, який прийняв мусульманство, завжди мені каже, наприклад, брати їжу правою рукою. Але це стимулює. Я вже не кажу про те, що майже ніхто не курить, про алкоголь я взагалі мовчу. За чотири місяці в батальйоні жодного разу не почув мат. Там дуже сильна повага один до одного.
У нас є батальйон добровольчості. Хочу сказати, що дуже багато поприїжджали з Європи, зі своїми грошима. Не розмовляють не українською, ні російською – за зовом душі.
Яка специфіка роботи? Ви стоїте на позиціях чи це якісь спецоперації?
В основному спецоперації розробляє замкомбата, який колись пройшов і першу, і другу чеченські війни. Це заходити в тил.
Чи правда, що на бойові завдання хлопці навіть не вдягають часом захист, бо вони покладають на волю Аллаха?
Кажуть, не треба ні бронежилета, ні каски – не вдягають.
У нас в підрозділі є людина, яка дуже добре стріляє з РПГ. Каже, не хоче Джавелін, бо звик до цього, йому подобається. Людина старої закалки, яка пройшла першу й другу чеченські війни.
У батальйоні більшість бійців – мусульмани. Ти – християнин. Як тобі знаходитися в цьому середовищі й чи не роздумуєш ти змінити віру?
Задумаюсь, але боюсь чи зможу це потягнути. Молитися п’ять разів на день, у них немає певних стосунків, якщо ти не одружений.
Мені подобається з ними, тому що там є атмосфера. Вони спокійні, виховані.
Одного разу ми попали на полігон і там дуже голосно говорили двоє українців, які прийняли мусульманство. Замкомбата та інші чечени тоді ніяк не зреагували, але коли ми прийшли на базу, то їм сказали, щоб вони так більше не робили. Щоб люди взагалі не бачили, що мусульмани між собою сперечаються.
Є дуже сильна повага. У приміщенні знаходимося, хтось заходить й зразу привстаємо.
Як у вашому батальйоні бачать зараз росіян? Наскільки вони вмілі, сильні, небезпечні? Яким ти бачиш взагалі майбутнє війни?
Будемо говорити відверто, читаючи українські новини й пабліки, у мене таке враження, що ми скоро до москви дійдемо. Не треба розслаблятися.
Ми зрозуміли, що їм не вдалося зробити те, що вони намагалися: чи то в них були розвіддані погані, чи то вони розраховували, що на кордоні їх зустрінуть з хлібом й сіллю. Але війна не скінчилася. Ми розуміємо, що зараз воюють, як би це не було грубо сказано, дві найсильніші армії Європи. Вони не бережуть людей своїх, але швидко вчаться.
Війна буде довга. Не треба створювати фонди по відродженню, коли відбувається активна фаза війни.
У 2015 році, коли ти повернувся з полону, ти казав, що не розумієш, що коли триває війна в Україні, люди у тиловому Франківську святкують, влаштовують великі концерти, проводять весілля. Чи твоя думка не змінилася стосовно цього? Як має поводитися суспільство?
Люди мають відпочивати там, де немає бойових дій, показувати, що життя йде, щоб економіка не зупинялася.
За чотири місяці нічого не змінилося, люди не міняються. У плані того, що люди, які при владі – все-одно хочуть хапати далі, вони не можуть зупинитися. Напевно, має загинути ще більше людей, я не знаю.
Час від часу ти приїжджаєш у Франківськ. Як ти бачиш, чи місто є надійним тилом: влада його і мешканці?
Кожен має займатися своєю справою. Навіть взяти нашого міського голову, який одного дня їздить з лінійкою (мається на увазі випадок, коли Марцінків з інспекцією їздив містом й міряв лінійкою траву – ред.), а наступного на всеукраїнському рівні заявляє, що масовані ракетні обстріли відбулися.
Розказує, як треба мобілізувати людей. Дуже смішно, коли він на виконкомі каже: “повістку дати їм!”.
Він і з циганами рішає, і мобілізацію рішає, і як трава має коситися. Ну так не можна!
Якби у нас працювали правоохоронні органи як треба, то він не змушений був би і на ровері їздити, і в церкву бігати.
Чи підтримуєш ти такі речі, коли повістки роздають по вулицях міста? Чи відчуваєш ти, будучи на фронті, потребу в заміні хлопців?
Повістки роздають для того, щоб люди розуміли, що в нас йде війна, щоб вони сильно не розслаблялися, аби було розуміння, що завтра можуть прийти й забрати тебе, щоб їм нагадувати, що гинуть не десятки осіб на день, а сотні.
З другого боку, мені не хочеться, щоб людей ловили й відправляли на фронт, тому що ніхто на них не може понадіятися. Це люди, в яких немає бажання воювати, немає сили духу, тому що війна – це насправді страшно.
На своєму бренді, так званому, коли ти був в АТО, потрапив в полон, ти став депутатом міської ради. Як тобі цей досвід? Чи ти відчуваєш, що дав користь громаді й взагалі, як воно – бути депутатом міськради?
На місцевому рівні у політиків переважають не політичні, а бізнес-інтереси. Завжди об’єднаються між собою депутати, де на всеукраїнському рівні один на одного заяви пишуть. Я зрозумів, що якби ці депутати не працювали просто на вибивання коштів з бюджету, а хтось би якийсь сектор захопив би й десь контролював, то було б все інакше.
Я боровся з народним депутатом за забудови. Я довів через суд про те, що незаконно приватизував собі земельну ділянку і ми знаємо, що прокуратура відкриє кримінальні справи, але все – питання вирішене.
Зробив сім заяв на департамент освіти на те, що закуповувалася їжа за завищеними цінами. Відкрили кримінальні справи.
УЗД-апарат всім відомий, який купили на два з половиною мільйони, хоча ціна удвічі, а то й утричі, менша. І відкрили кримінальну справу, але бачимо, що дотепер ця кримінальна справа (без змін – ред.).
Я знаю, що яку справу я брав – я її доводив, а вже правоохоронні органи недопрацьовують.
У нас клумби роблять за 120 тисяч “Дякую ЗСУ” – бред повний.
Мені люди кажуть: “Відкати збереглися”. Йдемо на поліграф – я знаю, хто бере відкати, місяць тому на одному питанні. На жаль, люди не тверезіють.
Щодо озера. Коли ти був депутатом, то одна з твоїх діяльностей, яка запам’ятовується – це боротьба проти забудови. Чи успішною вона видалася, і як тобі наше озеро й те, що навколо нього відбувається?
Коли у 2015 році я йшов у депутати, завжди казав, що зроблю все, щоб навколо озера була бігова доріжка. Можу сказати, що вона є завдяки мені.
Як дехто каже: “Є одна політична сила, що сонце встало завдяки їй”.
Щодо забудови озера – все, ми закатали природу в бетон. Остання боротьба у нас була на Південному бульварі. Я тоді взагалі був радий, що всі включилися, депутати, палатку ставили. Думав: “Невже вони спам’яталися?”. Але пройшло кілька місяців і я зрозумів, що це була лише імітація боротьби за озеро, це було просто підняття еквівалента ціни. Я вже знаю, хто буде забудовувати. Там має бути шість дванадцятиповерхових будинків.
Прекрасна інфраструктура на озері, але вона все-одно не замінить те, як знищена природа.
Коли робилася бігова доріжка, я питався у Смушака (заступник міського голови Михайло Смушак – ред.): “Що це за площадка?”. Він казав: “Тут діти мають кататися на роликах, на скейтах”. І що ми бачимо зараз? Цьогоріч ставиться там якийсь МАФ і там, де діти мали кататися на роликах й на скейті – стоять столики.
Площадка, де діти грали в баскетбол, кікбоксери приходили – зимою завезли МАФ, поставили вночі й дотепер стоїть, він навіть не відкритий.
Все тут гарно, але, вибачте, десятки мільйонів тут вкладені. Дайте дитині десятирічній гроші й скажіть: “Що ти хочеш?”. То вона отак скаже: “Тут хочу двір зробити, тут хочу двір і тут”. За гроші можна все. А як зробити так, щоб ці гроші пустити в економіку й щоб потім цих грошей було у два-три рази більше – тут уже не цікаво так працювати.
Одному депутату дай підряди, виконати роботи – він буде голосувати так, як треба, одному дай нормальні тендери мільйонні й він буде голосувати, а одному дай два-три МАФи – і він буде щасливий. Кожен сам себе оцінює, за скільки він продасться.
Коли ти був депутатом, чи правильно я розумію, що ти себе не в своїй тарілці почував? Інакше як пояснити, коли ти себе кайданками прикував до батареї в кабінеті мера?
Елементарно. Коли ти пишеш у фейсбуці, що: “Програв суд. Виконавці служби не виконують свої дії, не заарештовують”. Коли ти розумієш, що там зробили, щоб втекти від кримінальної відповідальності в адміністративну – і ти це все пишеш, а ніхто не реагує!
Я почувався не те щоб не у своїй тарілці – я був таким, який я є. Це вже не політика. з 14 років без батьків і я знав, що треба бути сильним на вулиці, по справедливості поступати. А тут так не можна, бо тут певні якісь домовленості. Я розумію, що можуть бути домовленості, але як може бути домовленість, коли ви нічого не робите такого, щоб дітям назад повернути спорткомплекс “Олімп”?
Коли в тебе забирають зелену зону біля міського озера, де немає вже більше місця для відпочинку. Тут не може бути компромісів. Політика може бути, але не в питаннях, де забираєш майбутнє у своїх дітей.
Франківськ виріс, але, на жаль, коли в тебе центр міста вбитий, а ти робиш десь на селі дорогу – то для чого це робиться? Це все заради рейтингу. Тому що ми розуміємо, що в місті люди не йдуть на вибори, а там можна в неділю приїхати в церкву перед виборами або щонеділі їздити по всіх селах – і у тебе вже гарантія, що голоси твої.
Люди не думають за розвиток міста, економіки – тільки рейтинг, рейтинг і рейтинг.
Загалом, на твою думку, місто нормально розвивається, є позитивні моменти? Чи все ж йдемо у гіршу сторону?
Вибори були у 2019 році. Всі політичні партії: “ні забудовам, ні забудовам, ні забудовам”. Я теж не скажу “ні забудовам”, бо це великі кошти й купа робочих місць.
Але йде дорога по Мельника й проїжджаючи квітковий ринок є поворот до АТБ – і так за планом мала бути дорога. Але один забудовник викуповує земельну ділянку й робить будиночок на один під’їзд. Тобто ти заробив, але знищив ще одну артерію міста.
Ти мер, голова й знаєш, що там має бути дорога. Ну не можна жити одним днем чи однією каденцією!
Коли сталася така в Україні трагедія, де Миколаїв змушений був переїжджати, Харків, Маріуполь – ми мали на кордоні нашої області з плакатами стояти: “Ми вас благаємо, зайдіть до нас в місто, ми вам зробимо світло, воду, все протянем – тільки зайдіть в місто”. Цього не було, чомусь в наше місто не заїхав ніхто з потужних підприємств.
Можливо вони думали, що до них прийдуть на поклон? Заберіть декілька мільйонів на свій піар і зробіть якусь рекламу на всеукраїнському рівні. Тому що зараз чого б на фронті у нас не було – ми кажемо: “тут треба вижити вже”.
Я з впевненістю можу сказати, що буду жоще, я буду називати прізвища. АТОвці чи військові – я буду називати прізвища.
На жаль, люди не зрозуміли, що на революції люди загинули, борючись. Зараз треба виграти, а далі, сподіваюся, хоча б щось має змінитися.
ФОТО ТИЖНЯ
