Нещодавно доцент кафедри внутрішньої медицини №1, клінічної імунології та алергології імені академіка Є.М. Нейка, кандидат медичних наук Віталій Камінський повернувся з двотижневого клінічного стажування з нефрології та трансплантації нирки. Стажування проходило в Інституті клінічної та експериментальної медицини (ІКЕМ), Прага, Чехія.
Читайте також: У понад 5000 прикрапатців виявили глаукому за минулий рік
До складу ІКЕМу входять чотири центри: трансплантаційний, кардіологічний, діабетичний та експериментальної медицини. В цьому Інституті проводять пересадку нирок, печінки, серця, підшлункової залози, острівців Лангерганса, тонкого кишківника і навіть матки, пише “Галка” з посиланням на прес-службу ІФНМУ.
“Цікавою є статистика ІКЕМу за минулий 2017-й рік: лише у цій клініці протягом року трансплантували 252 нирки, 156 печінок, 44 серця, 44 підшлункові залози та острівці Лангерганса, 1 тонкий кишківник та 5 маток. Для порівняння в усіх трансплантцентрах України (Київ, Запоріжжя, Харків, Львів, Одеса, Дніпро) протягом року здійснюється приблизно 120-125 пересадок нирки, 5-15 пересадок печінки, поодинокі пересадки серця”, – розповідає Віталій Камінський.
Такому рівню трансплантації в Чехії сприяє відповідне законодавство. Там існує так звана «презумпція згоди», коли всі особи у випадку їх мозкової смерті (наприклад, автомобільної аварії) вважаються згодними на забір у них донорських органів. Якщо ж людина з цим не згодна, то при житті вона залишає заяву про заборону таких дій у випадку її смерті. В Україні навпаки існувала «презумпція незгоди», вона й залишилася після прийняття в цьому році нового закону про трансплантацію. Згідно цього закону, всі особи не згодні на забір у них донорських органів. Таку згоду після фіксації мозкової смерті в людини можуть надати найближчі родичі.
“Проте практика в нашій державі показує, що родичі в 98-99 % випадків згоди не дають. Саме тому в Україні проводять переважно родинні трансплантації (коли родич виступає донором органу), натомість пересадки від трупного донора – поодинокі. В Чехії все навпаки”, – пояснює доцент ІФНМУ.
Викладач університету ознайомився із організацією діагностичного та лікувального процесу в нефрологічному та діалізному відділеннях, із роботою лабораторії та нефрологічного кабінету в поліклініці, брав участь у професорських обходах та навчальних семінарах. Також протягом стажування він здобув досвід у підготовці пацієнтів до трансплантації нирки, їх веденні після пересадки органу, корекції дози імуносупресантів.
“Цікаво було побачити на власні очі процедуру імуноадсорбції, яку проводять перед трансплантацією органів від АВ0-несумісного живого донора. Для цього використовують сорбційні колонки, що видаляють з плазми специфічні антитіла, які можуть стати причиною відторгнення. Також незвично було спостерігати за пацієнтами, в яких функціонує вже другий чи третій трансплантат нирки або поєднання двох різних трансплантатів – серця і нирки, печінки і нирки, підшлункової і нирки… В Чехії це звичайний рутинний потік таких хворих. Маю надію, що колись і ми в Україні досягнемо такого рівня розвитку трансплантології”, – підсумував Камінський.
ФОТО ТИЖНЯ
