15 дітей із різних навчальних закладів Нікопольської громади приїхали до Калуша на відпочинок. Попри обстріли росіян, вони продовжують залишатися в рідному місті Нікополь та вірять у перемогу України.
Про це пише Галка з посиланням на “Вікна”.
Заступниця директора з виховної роботи Нікопольської гімназії №23 Вікторія Комісар зазначила, що перші масовані обстріли в Нікополі почалися 12 липня. Вже 15 липня росіяни випустили 100 снарядів по місту. Тоді під цей обстріл потрапив її рідний навчальний заклад, який станом на сьогодні є частково зруйнованим. Тоді на територію гімназії прилетіло 5 снарядів. Наразі робота навчального закладу продовжується, на його базі видають гуманітарну допомогу, діти навчаються дистанційно.
«Зараз місто менш-більш живе, працюють підприємства великі: трубний завод і завод феросплавів. Магазини, перукарні працюють», — розповідає Вікторія Комісарова.
Понад три місяці Нікополь був без питної води — видавали технічну, проте зараз проблему вирішили. Кажуть, зробили все можливе, щоб дати людям воду. Тепер її безперебійне постачання залежатиме від безпекової ситуації, бо ворог не припиняє обстрілювати стратегічні об’єкти.
Сім’я Вікторії Комісар з початку повномасштабного вторгнення так і не змогла покинути рідний Нікополь.
«Це домівка, яка б не була. Важко покидати дім», — розповіла нікопольчанка.
14-річна Ксенія Коринкова навчається в Нікопольському ліцеї №15. Зараз дівчинка проживає з батьками у місті Покров Нікопольського району Дніпропетровської області. Хоч у місті зачинені дитячі садки та школи, адже це недалеко від лінії фронту, проте ситуація в місті спокійна.
Нікопольчанка зустріла війну вдома. Каже, що спочатку не зрозуміла, що взагалі сталося і ситуацію пропустила повз вуха. Тоді збиралася в ліцей, але так і не пішла. Та ситуація затягувалася і панували панічні настрої. Врешті, 16 березня 2022 року Ксенія разом з мамою та сестрою виїхала до Литви. Там пробули два місяці. Згодом місяць пожили в спокої. Після чого почалися обстріли. Тоді виїхали до Бучі, де на той момент було спокійно. А сьогодні сім’я живе в Покрові. Хоч дівчинка з сім’єю у відносній безпеці, проте зізналася, що почувається пригнічено, адже їй боляче спостерігати, що роблять росіяни з її рідним Нікополем.
«Це моє рідне місто, де я народилася. Кожен день ти бачиш розбиті локації, де ти проводила час, жила своє життя. Це важко, там залишилися рідні. Але життя продовжується, ми повинні жити далі. Ми всі віримо в наших захисників, вони наш захист, наша опора. Хочемо, щоб все скоріше закінчилося».
16-річна Кіра Рудзик навчається у Нікопольському ліцеї №8. Розповіла, що вже 10 років займається акторським мистецтвом. Найбільше вдячна своїй вчительці Ірині Саліні, яка допомогла їй зрозуміти свої бажання і стала їй фактично другою мамою. Дівчинка мріє стати актрисою, хоча розуміє, що для цього потрібно мати сильний характер і багато навчатися.
Перші вибухи дівчинка з родиною не відчула, адже виїхали в березні до Ізраїлю, де проживала рідня. Проте, коли повернулися, почули страшні обстріли і це було жахливо. Зараз Кіра разом з сім’єю проживають у рідному місті. Каже, що до такої ситуації звикла. Одного разу дитина мало не загинула.
«З часом звикаєш, що навколо тебе обстріли, кожен раз бомблять по-різному. Ти можеш лягти спати і тебе можуть вибухи застати. Одного разу я сиділа на лавочці, гуляла по центру, не було ніякої небезпеки, повітряної тривоги й раптом прилетіло в центр. неподалік від мене», — зазначила Кіра Рудзик.
*Фото: “Вікна”.
ФОТО ТИЖНЯ
