Павло Вишебаба – військовослужбовець, поет, музикант та екоактивіст став гостем чергового випуску проєкту “Розмова”. Павло розповів про реальний стан справ на фронті й прокоментував неоднозначну ситуацію щодо мобілізації.
Читайте також: Зірками ще не будемо довго, — співак Коля Сєрга про службу у війську й власні трансформації (ВІДЕО)
– Павло, хочу пригадати одне твоє відео, де ти доволі емоційно розповідав (це було 9 місяців тому приблизно) про те, що не треба гнати усіх чоловіків на фронт. Що чоловіки, які сидять у кафе і працюють за ноутбуком – це нормально, економіка має працювати, частина чоловіків мають залишатися у тилу.
– Сьогодні мобілізація не завершилась. І зараз хвиля мобілізації активна, я постійно чую історію про те, що десь біля маршрутки вручили повістку і одразу покликали на медичну комісію.
І, можливо, ти чув про скандал у Тернополі, коли юнака без підготовки через 4 дні після призову відправили на фронт і ще через 3 дні він загинув на фронті. І от розгорівся такий скандал у Тернополі, що, мовляв, як без підготовки людину відправили на передову. Як ти зараз оцінюєш цю ситуацію про активізацію призову? Просто чоловіків, відверто, зараз на вулицях поменшало…
І це погано. Це те, що я кажу, що ми маємо готувати себе грати в довгу. Це означає: кожен день, я думаю ви розумієте, у нас є як мінімум 300-оті, це означає, що їх потрібно поновлювати. Тому чоловіки мають готуватися йти у військкомати, я не розумію історію про те, щоб тікати від мобілізації, мовляв: “Там люди вже вміють воювати”. Ми ж так само приходили, ми не вміли воювати. Моя бригада складається здебільшого з людей, які вперше взагалі взяли автомат у руки. І от ми вже 12-ть місяців тримаємо напрямок, нам це вдається, було б бажання.
Тому, тут це гра в довгу. Тут питання не в тому, що ті, хто вміють – ті ідуть. Ні, ми ніхто не вміємо. Якби ми покладались тільки на тих військових, хто вміє, вже б росія була десь під Говерлою.
Тому, війна, маємо всі готуватись, що всі підуть. Можливо, буде відбувати ротація, як під час АТО, тобто ми дослужимо скільки ми зможемо, психологічно. От у нас вимірюється наскільки психологічно стомились люди. Часто навіть якщо ми хочемо стояти на нашому напрямку, нас можуть відвести, тому що психологічно – це завеликі ризики й має хтось прийти на наше місце. Як мінімум, поновлювати 300-их. І у нашій бригаді також є дефіцит, ми чекаємо людей, яких мобілізують і ми дивуємось чому нам військкомати нам не надсилають цих людей. Тому я можу тільки запросити, тому що коли на фронті недостатньо чоловіків, то роботу одного бере на себе інший, і це збільшує його ризики. Тому я можу тільки спонукати, щоб чоловіки йшли у Збройні сили України. І не тікали від мобілізації, і водночас спонукати, щоб їх краще готували.
– Тобто твоя позиція стосовно мобілізації – “Чоловікам треба бути свідомими, розуміти, що гра в довгу”, але з іншого боку ось ці хапання біля маршрутки й одразу відправка на фронт – це теж не ок, ну тобто має бути структура налагоджена й усе має працювати адекватно у цьому напрямку?
– Ти знаєш, це складне питання, я так розумію, що військкомати до цього прийшли через брак пропозиції від населення. Я боюсь, що це їхня вимушена міра. Я не хочу в це вірити, але я бачу настрій у соцмережах від жінок “Я не відпущу свого – він хворий”, “Я не відпущу свого, у нього 2-оє дітей” і т.д. Я вважаю, чоловіки мають взяти на себе відповідальність, тому що біля мене служить людина, у якої 5 дітей, у мене у самого одне око не бачить і т.д.
Тобто туди пішли не якісь універсальні солдати, Шварценеггери, Рембо, “Дайте нам зброю – будем вбивати”. Ми пішли такі самі люди, зі своїми вадами, родинами, планами на життя. І я думаю, що у нас знову, як 24-го лютого, переосмислення, перезавантаження відбулось і зараз знову перезавантаження. Бо багато хто звик, що ти працюєш, донатиш і начебто все. Я боюсь, що ні.
Я думаю, що багатьом треба ще готуватись. Я і багато моїх побратимів, в тому числі публічних військових, вважають, що це все не на декілька місяців, тому я б радив усім готуватися, взяти участь у цій війні в тій чи іншій ролі.
Додамо, що проєкт “Розмова” – це не класичне інтерв’ю, це – відверта та щира розмова двох людей про всі ті події, які зараз відбуваються в Україні.
“Ми говоримо про дуже серйозні та складні речі, але ми не забуваємо інколи посміхатися і не відходимо від світлої сторони, адже добро і світло обов’язково переможе!”, – ділиться Сергій Лиховида.
Текст: Марта Микитюк
ФОТО ТИЖНЯ
