18 серпня в Івано-Франківську український публіцист і військовий Павло Казарін говорив з мешканцями про розвиток суспільства під час війни, українську ідентичність та винахідливість українських військових. Також письменник презентував власну книгу «Дикий Захід Східної Європи».
Військовий зазначив, що дуже радий мати змогу подорожувати мирними містами України. В Івано-Франківську він не був вже понад півтора року, зате постійно був поряд з франківцями:
“Коли я їхав сюди, то думав, що їду на малу Батьківщину 102, 103 і 125 бригад… Зі 102 окремою бригадою Сил територіальної оборони, яка формувалася саме на Франківщині, у березні-квітні цього року ми разом воювали на Запорізькому напрямку. Вони круті. Я у Франківську зокрема заради них. Це також додаткова відповідальність, бо я бачив хлопців, був з ними на “нулі”, а зараз я у них вдома. Для мене це дуже важливо”, — каже Павло Казарін.
«Дикий Захід Східної Європи» — це збірка есеїв, які автор писав протягом семи років, пише Галка. В книзі Павло Казарін переосмислює історичні події останніх років та підсумовує все, що нас змінило. Або як зазначив сам Павло: «це подорожні записки людини, яка залишила свій дім, аби залишитися вдома».
Дану книгу письменник завершив у жовтні 2021 року. Розповідає, що якби не встиг дописати до початку великої війни, то, найімовірніше, вона ніколи б не вийшла друком:
“25 лютого 2022 року я пішов до лав Збройних сил і взагалі про книгу не згадував. Події, які тоді розгорталися навколо нас, змушували думати, що ця книга втратить свою актуальність. Там йдеться про поступовий процес еволюції з 2014 по 2021 роки, послідовний пошук українства. Мені здавалося, що на тлі таких екстремальних умов, воно звучить якось навіть кумедно”, — пригадує Павло Казарін.
“Дикий Захід Східної Європи” надрукували, коли автор вже воював. Цього ж року ця праця отримала відзнаку «Книга року BBC» у номінації «Есеїстика».
“У листопаді 2022 року мені з видавництва написали, кажуть, що поки я тут, вони вже втретє додруковують наклад. А я такий думаю: “ого, невже її справді читають?”, — каже письменник.
Такий ажіотаж довкола вже нібито “неактуальної” книги автор пов’язує із поняттям національної ідентичності. Важливий аспект біографії Павла Казаріна — це те, що він родом із Сімферополя. Письменник переконаний, що саме анексія Криму стала першим поштовхом до рефлексій серед багатьох українців, а 24 лютого війна торкнулася кожного, тому тепер це загальнодержавний пошук:
“Ти можеш бути аполітичним, а тоді трапляється криза, яка змушує тебе визначатися: який прапор ти вважаєш своїм, під звуки якого гімну ти готовий вставати та де знаходиться столиця твоєї Батьківщини… Хоча зрозуміло, що анексія Криму не могла бути історією про перетворення всієї нації, бо все ж це локальна ситуація. Але широкомасштабне вторгнення — це ніби нова літерація тих самих подій, але у більшому масштабі. Як тепер ігнорувати війну, якщо росія своїми руками тягнеться до кожного міста? — розмірковує Павло Казарін.
За його словами, боротьба проти ворога та колективна трагедія об’єднали країну й наразі українці розуміють один одного значно краще:
“Різноманіття особистих історій зшиває країну. Це вже не той випадок, коли люди зі сходу розповідають людям на заході як звучить сирена — всі ми знаємо, як вона звучить. Всі знаємо, що може зробити ракета, бо вони прилітали фактично у кожну область… Це сумно, проте воєнний досвід стане інвестицією у наше спільне майбутнє”, — говорить Казарін.
Також публіцист зауважив, що з початком повномасштабного наступу росії українці стали значно активнішими та соціально відповідальними:
“Стільки людей зараз долучилося до ЗСУ та до волонтерства. Це така кількість, що тут вже не йдеться про окремі осередки людей, яким не байдуже. Мені здається, коректніше буде казати, що у нашому суспільстві залишилися осередки тих, кому байдуже, а більшість дуже занурена у війну”.
Павло Казарін підмітив, що через феноменальний добровольчий рух, в армії відбулися великі зміни, адже українське військо заповнили цивільні. На його думку, це пішло на користь України, оскільки люди креативних професій бувають досить винахідливі й вправно застосовували свої уміння на передовій:
“Люди, яким не встигли пояснити, що в армії так ніхто не робить, витворяли просто фантастичні речі… На Куп’янському напрямку одна військова зі 128 батальйону розповідала нам, як в їхньому підрозділі три весільні фотографи й двоє промислових альпіністів (це люди, які утеплюють багатоповерхівки) разом створили унікальний аналітичний центр. Ці альпіністи прикрутили камери з величезним зумом на вежі мобільного зв’язку та стічні труби вздовж лінії фронту. Вони займалися тим, в чому розумілися якнайкраще і кожного вечора подавали два документи з цілями”, — розповідає військовий.
Тезу про те, що тил нібито забув про фронт, спікер вважає шкідливою, адже вона працює на руку російській пропаганді. У цьому контексті він виступає проти будь-яких узагальнень:
“Якщо люди вдягають різноколірний одяг, п’ють на пероні та запрошують тих, хто їм подобається на побачення, то це не означає, що країна забула про війну. Країна забуде про війну, коли у соціологічних опитуваннях корупція та ріст комунальних тарифів будуть визначатися як головні проблеми, як воно було у 2017-2018 роках. Але наразі головна проблема — це війна”.
Зустріч відбулася в рамках серії подій від “Теплого міста”.
ФОТО ТИЖНЯ
