Володимир Кафарський: «Функція народного депутата не допомагати людям, а захищати людину законом»

На фінішній прямій передвиборних перегонів, у яких країна обиратиме Президента, а Івано-Франківськ – ще й свого народного депутата, наш кореспондент задав злободенні питання  Володимиру  Івановичу Кафарському – відомому політичному діячеві, кандидату філософських наук, доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Української академії політичних наук, народному депутату України III–IV скликань, автору і співавтору 64 нормативно-правових актів, автору 18  монографій та підручників для вищої школи; повному кавалеру орденів «За заслуги» та багатьох інших державних нагород.  Його думки з приводу нинішньої передвиборної ситуації заслуговують на увагу.

Володимире Івановичу,  вже цієї неділі Івано-Франківськ обиратиме народного депутата України по виборчому округу № 83. У виборчих перегонах бере участь понад десяток претендентів. Як би ви охарактеризували їх, у кого найвищі шанси потрапити у ВР?

Я часто задумуюся над простеньким питанням: чому людина йде в депутати? Приміром, за кордоном у сенатори чи посли сейму (як у Польщі) людина готується не один рік. Вона готується до цієї роботи, як майбутній хірург готується робити операції.  У нас же захотів – і йде. Чи має освіту, чи здатний писати закони, чи здатний аналізувати політичну історію країни, стан суспільства і що суспільству треба в даний момент? Я цього, по суті, не бачу. Я не бачу основної мети, з якою люди йдуть у депутати.

Але якщо враховувати ці критерії, які ви назвали, то можна сказати, що і п.Анушкевичус, і п. Шевченко – одні з найбільш рейтингових кандидатів по виборчому округу № 83 – готувалися, причому не один рік…

З тих виступів, які бачу і чую, можу сказати, що вони готувалися до виборів, але не готувалися бути законодавцями.  Розумієте, про що я? Я не говорю про вибори, про технології і виборчі кухні. Коли система виступів зводиться до проблем міста, і коли люди задають якісь стихійні питання: «А ви обіцяли нам той раз, коли йшли в депутати, що заасфальтуєте нам дорогу, але не зробили…» Якщо кандидат мислить такими категоріями, то він повинен іти депутатом у міську раду. Планка не та.

І навіть п. Анушкевичус «не дотягує»? Адже він переконує, що добре вивчив усі проблеми місцевого самоврядування і може працювати народним депутатом…

А може йому треба завершити всі початі діла у Франківську? Зрештою, я не маю наміру переходити на особистості, а хотів би ще раз повернутися до критеріїв, за якими людина повинна сама для себе визначити: я йду в депутати, бо: я готовий писати необхідні закони, я готовий змінити і маю можливість змінити модель місцевого самоврядування в країні – тому я йду; коли я йду, бо треба боротися за Україну – вибачте, що це за загальні фрази?

Період революцій закінчується, починається період будівництва. Закон – це певна модель того чи іншого напрямку розвитку суспільства. Виникає запитання: хто з цих претендентів представляє модель розвитку якогось напрямку і готовий проводити ці речі від початку до кінця? Коли ми зупиняємося на рівні: я хочу, я можу, я буду – але не знаю що, то такий рівень, напевне, не зовсім для народного депутата, як законодавця. І буде знову там гра політична – інтересів, груп і т.д. З цим в парламенті пора кінчати. Люди повинні зрозуміти одну просту річ:  депутат – законодавець, який впливає на суспільство, владу через закони. І зараз він не має функцій контрольних і виконавчих. Він – законодавець.

Володимире Івановичу, але ж і виборці надіються на те, що ось виберемо депутата і він нам буде допомагати – дороги асфальтувати, дитсадки відкривати… Навряд чи виборець готовий обрати того, хто буде будувати державу. Чи не так?

Справді, рівень нашого суспільства дуже впав – моральний, духовний, інтелектуальний. Ми глибокі знання замінили інформацією.  Ми набралися інформації, яку ми переповідаємо, але яку глибоко не аналізуємо. Це є поверхові знання.  На жаль, це біда наших вузів і всієї системи формування суспільства, його культури і т.д. І коли зайти в Інтернет, можна побачити весь хлам, навколо якого крутяться люди.

Якось Папа Франциск сказав, що Інтернет – це божа благодать.  І коли згадаємо, як збирався, консолідувався  ( в т.ч. через Інтернет) Майдан  – це була божа благодать.

Але коли подивитися, чим в Інтернеті живуть люди, – то… І коли суспільство, з одного боку, живе хаотичною інформацією зі ЗМІ, електронних засобів, коли мета одних – збагатитися, а інших – вижити, то нема коли думати про депутатів і більшість людей живе лише надією.

Тут є два аспекти: кандидати, які в більшості своїй не готові виконувати ті функції, які належаться депутатові;  і виборці, які дивляться на депутата крізь призму проблем свого власного життя, а не життя держави. Люди не розуміють, що вирішення якихось побутових, сіюхвилинних проблем не вирішує питання розвитку держави. Депутат, який прийде працювати, повинен працювати не на сьогодні, а на 5-6-10 років наперед. І цей депутат повинен бути готовий до перспективної роботи. І сказати, як люди проголосують, знаючи рівень суспільства… Треба врахувати багато чинників. По-перше, скільки людина виступала перед виборцями, з ким вона показувалась на телебаченні, що вона говорила, хто її підтримує, який склад виборчих комісій і т.д. і т.п.

Тобто спрогнозувати, хто переможе, вам важко?      

Не можу сказати однозначно, хто з тих трьох осіб, у яких, здається, найбільший рейтинг, виграє ці вибори. Я не знаю, як Майдан змоделює. Є розпука, є жаль, є злість, ненависть. Але чи є цілеспрямована дія і усвідомлена мета? Не хотів би зачіпати майдан, але коли настав період, що треба вже перейти на місцеві проблеми, їх вирішення, то тільки одиниці почали діяти, решта – розійшлися по кутках. І я не впевнений, що Майдан  як організація на сьогодні готовий діяти в тому ключі, який проголошувався. І як він вплине на людей, які його критерії до тих же кандидатів?

Власне, це ж саме стосується і кандидатів у президенти?

Це правда. Але оскільки ми говоримо про вибори у Франківську, то вибори для мене якраз покажуть, хто ми є після Майдану. Тому що як вибирають у Києві, то ми щось чули, щось знаємо. А якщо обираємо в Івано-Франківську, то ми добре знаємо, кого обираємо.

Але скільки бувало, що люди наступали, як то кажуть, на одні й ті ж граблі. Спочатку обирали, а потім шкодували…

Скажу на це так: люди, які йшли працювати для держави у Верховну Раду,  перестали йти у парламент після 2004 року. Змінився підбір депутатів, змінилася мета, з якою йшли, і їхні інтереси, які вони мали вирішувати. У час, коли я був народним депутатом, у парламенті було 36 відсотків вчених. А тепер скільки?

А тепер депутатство – це бізнес.

Ось! І це прикро. На Заході державних діячів готують з покоління в покоління. А в нас? Не встиг закінчити якусь науку – вже хоче керувати. Для мене особисто важливо: покажи, що ти зробив, як ти зробив. А потім уже йди дальше. Люди, які самостійно нічого в житті не зробили і хочуть управляти державою, не викликають довіри. І ми маємо приклади по виборчих округах, коли люди чухали голови і не знали, що з цим депутатом робити.

До речі, в мене є цікава ідея, і думаю, що місто її підхопить. Ми ще не виробили законодавства, яке б дозволяло виборцям відкликати депутата.

Вважаю, що назріло питання створення громадського комітету контролю за діяльністю депутатів. Необхідно створити систему громадського контролю, причому в такий громадський комітет у кожному місті, в кожному виборчому окрузі треба делегувати моральних авторитетів, фахівців.

Такий громадський контроль буде запобігати й таким явищам, як підкуп виборців – адже не секрет, що кандидат, який для себе кілька років перед тим вирішив, що буде балотуватися, їздить по району і обдаровує: то до школи – магнітофон, то в дитсадок – електропічку і т.д. І люди йому вірять. І обирають. Люди повинні зрозуміти, що функція депутата – не помагати. Функція – захищати законом і нормою закону, якщо її хтось порушив проти людини.

Але хіба хтось з франківських кандидатів готовий до такої роботи? Тим більше, що не відомо, як задовго триватимуть повноваження. Чи не здається вам, що вибори депутата по виборчому округу № 83 зовсім недоречні?

Я направду не розумію цієї виборчої гонки на один рік. Переконаний, що при будь-якому новообраному президенті в Україні будуть перевибори до Верховної Ради. Такий парламент не може працювати.  Може, дехто думає, що якщо пройде тепер, то пройде й потому…

Може, назріла потреба створити двохпалатний парламент?

Я відстоював свого часу таку думку. І якщо тепер піде процес децентралізації влади, то буде верхня палата, яка буде мати, думаю, по три представники від області, і нижня палата – представників політичних партій. Тоді буде рівновага в парламенті – будуть враховані інтереси регіонів і інтереси країни політичні в цілому. Зараз же у людей немає довіри до парламенту, нема довіри до партій, які проводять своїх представників за списками у парламент. Вибачте, але коли водії, охоронці лідерів партій стають народними депутатами, це не лізе ні в які ворота. Можете уявити, яке це депутатство, які це закони. І основне: треба добре придивлятися до людини, яка йде в депутати. Вона стає публічною і її життя має розглядатися прискіпливо. Якщо хтось колись їздив з автоматом на задньому сидінні машини, а зараз йде в депутати, то вибачте…

Таку ситуацію має змінити сама громада. Чи є надія на зміни?

Надія є! І це показав Майдан, це показала молодь. І поможе нам найбільше Європа, якщо ми туди вступимо. Тому що Європа заставить нас прийняти антикорупційні закони і їх виконувати. Треба один закон прийняти: відзвітуйся за рік не за те, що ти отримав, а за те, що ти придбав, і чи твоя зарплата сходиться з тим, що ти маєш. Більше нічого не треба!  На жаль, ми граємося з людьми в котика і мишки. І ця гра продовжується. Якщо народ не змінить свої критерії до депутатів усіх рівнів, тим більше зараз, при децентралізації влади, цей народ так у біді й буде вічно жити, а невеличка група людей буде наживатися і називати народ біомасою.

А в цьому контексті хочу наголосити на одній дуже важливій речі, що стосується виборів: важливо не хто як голосує, а важливо, хто як рахує. І наскільки будуть проконтрольовані бюлетені, хто буде контролювати, які сили? Чи не одні й ті ж люди сидять у виборчих комісіях вже 15-20 років? Чого вони сидять? Я би не ставив так питання, якби не було Майдану. Надіюся, що Майдан змінив людську свідомість. Але чи сталися зміни в тих, хто висувається кандидатами? Коли я подивився, наприклад, хто йде в президенти, то зрозумів, що в головах тих кандидатів ніяких позитивних зсувів не було. І якщо поглянути на тих, хто зараз йде в депутати, то теж запитую: чи переосмислили вони своє життя, свої помилки і т.д.? Маю сумніви. Але хай люди вирішують, хто йде на ці вибори з чистою совістю, з бажанням жити не для себе, а для держави. От вибори й покажуть, наскільки змінилося суспільство, бо по кандидатах у депутати я цього, на жаль, не бачу.

А яка ваша думка про те, що вибори Президента багато хто сьогодні пропонує зробити в один тур?

До мене приходили представники трьох штабів кандидатів у президенти з проханням допомогти у передвиборчій роботі. Я відмовив.  Я сказав: зараз не той період, коли кожний має йти до кінця. Зараз той період, коли всі повинні зняти свої кандидатури на користь однієї людини. Бо надзвичайно складна ситуація в Україні в даний момент, особливо на сході, і ми розуміємо, що ми стоїмо на грані війни, тож не на часі ділити портфелі. Треба сісти і вибрати одного. Це для мене, до речі, говорить про рівень патріотизму наших кандидатів. Тому що ставка – життя народу, нації, держави.

Розмовляла Наталка Гуслянка, фото Юрій Гриньків